Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2020 року

у справі «NAPOTNIK проти Румунії»

за заявою № 33139/13

Щодо відсутності ознак дискримінації в разі зміни умов праці в зв’язку з вагітністю

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що вона зазнала дискримінації на роботі, оскільки її було знято з займаної посади в посольстві Румунії в місті Любляна через її вагітність без зазначення поважних причин.

Заявницю було направлено до міста Любляни в березні 2007 року. Вона мала консульські обов’язки: її робота головним чином складалася з надання допомоги румунським громадянам у надзвичайних ситуаціях, таких як ув’язнення поліцією без документів, що посвідчують особу або госпіталізації. Заявниця у квітні 2007 року вийшла заміж за громадянина Словенії, у них народилось двоє дітей (у червні 2008 року та в липні 2009 року). Під час своєї першої вагітності Заявниця була відсутня на роботі з листопада 2007 року по лютий 2008 року, зокрема, у зв’язку з тим, що її лікар призначив постільний режим та вона використовувала свою щорічну відпустку. Упродовж цього періоду діяльність консульської служби була призупинена і прохання про надання допомоги направлялись до сусідніх країн. Під час перебування Заявниці у відпустці по вагітності та пологах на її посаду знайшли тимчасового працівника. Як тільки Заявниця повідомила про свою другу вагітність у січні 2009 року, Міністр закордонних справ вирішив припинити її роботу в місті Любляна та відкликати Заявницю до міста Бухарест. Міністр дійшов висновку, що вона не могла виконувати свою роботу у зв’язку із візитами до лікаря та перебуванням у відпустці по вагітності та пологах. Заявниця відразу написала заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною і далі разом із чоловіком поїхала на дипломатичну роботу за кордон за місцем його роботи, а на свою роботу в Міністерстві закордонних справ повернулася у вересні 2015 року. На час припинення трудового контракту Заявниці не виплачувалась заробітна плата. У вересні 2009 року Заявниця звернулась із цивільним позовом до Міністра, стверджуючи, що припинення її роботи за кордоном було дискримінаційним, оскільки єдиною підставою для цього була її вагітність. Національні суди відхилили її позов своїм остаточним рішенням у листопаді 2012 року, зазначивши, що припинення її роботи не було дисциплінарним заходом, а було прийняте з огляду на забезпечення функціонування консульської секції посольства в місті Любляна.

Правове обґрунтування: ті самі стандарти, розроблені Судом у своїй практиці щодо захисту, передбаченої статтею 14, застосовуються до справ, порушених відповідно до статті 1 Протоколу № 12. Стаття 14 забезпечує захист від різного поводження, без об'єктивного та розумного обґрунтування, до осіб, які перебувають в аналогічних або відповідно подібних ситуаціях. Іншими словами, вимога демонструвати аналогічну позицію не вимагає ідентичності груп порівняння. Для цілей статті 14 різниця в поводженні є дискримінаційною, якщо вона “не має об’єктивного та розумного обґрунтування”, тобто якщо вона не переслідує “законної мети” або якщо немає “розумного співвідношення пропорційності” між використаними засобами та метою, яку прагнули реалізувати (див. Molla Sali проти Греції, №20452/14, §§133 та 135, 19 грудня 2018 року). Лише різниця у ставленні, що ґрунтується на ідентифікованій характеристиці або "статусі", може становити дискримінацію у значенні статті 14 (див. Fábián проти Угорщини, №78117/13, §113, 5 вересня 2017 року). Більше того, стаття 14 не забороняє Договірним Сторонам по-різному ставитись до груп з метою виправлення "фактичної нерівності" між ними. Дійсно, право не зазнавати дискримінації при користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також порушується, коли держави без об'єктивного та розумного обґрунтування не по-різному ставляться до осіб, ситуація яких суттєво відрізняється (див. Thlimmenos проти Греції, №34369/97, §44, ЄСПЛ 2000-IV; Stec та інші проти Сполученого Королівства, №65731/01 та 65900/01, § 51, ЄСПЛ 2006-VI). Таким чином, заборона, що випливає зі статті 14, також породжує позитивні зобов'язання для Договірних Держав проводити необхідні розмежування між особами або групами, обставини яких суттєво та суттєво відрізняються (див. J.D. та А. проти Сполученого Королівства, №32949/17 та 34614/17, п.84, 24 жовтня 2019 року з подальшими посиланнями). Суд визнав у своїй судовій практиці, хоча і опосередковано, необхідність захисту вагітності та материнства (див. Khamtokhu та Aksenchik проти Росії, №60367/08 та 961/11, §82, 24 січня 2017 року; Petrovic проти Австрії, 27 березня 1998 року, §36, Звіти про рішення та рішення 1998 ‑ II). Досягнення рівності статей є основною метою держав-членів Ради Європи. Це означає, що потрібно було б викласти дуже вагомі причини, перш ніж різницю в ставленні за статтю можна вважати сумісною з Конвенцією (див. Abdulaziz, Cabales та Balkandali проти Сполученого Королівства, 28 травня 1985 року, §78, Серія A, №94, та Carvalho Pinto de Sousa Morais проти Португалії, №17484/15, § 46, 25 липня 2017 року). Отже, коли різниця в ставленні базується на статі, свобода розсуду, що надається державі, є вузькою, і в таких ситуаціях принцип пропорційності не просто вимагає, щоб обраний захід в цілому відповідав реалізації мети, яку переслідують, але також слід показати, що це було необхідно за цих обставин (див. Emel Boyraz проти Туреччини, №61960/08, §51, 2 грудня 2014 року).

Висновок: Уряд визнав, що стан Заявниці відіграв роль у прийнятті рішення про припинення її дипломатичного призначення. Отже, Суд вважає встановленим, що Заявниця зазнала такого поводження головним чином через вагітність. Лише відносно жінок можуть по-різному поводитись за ознаками вагітності, і з цієї причини така різниця в ставленні означатиме пряму дискримінацію за ознакою статі, якщо це не виправдано. Рішення про відкликання Заявниці за кордон переслідувало законну мету захисту прав інших осіб, зокрема громадян Румунії, які потребують консульської допомоги в Словенії. Національні органи влади та Уряд вважали, що дострокове припинення виїзду Заявниці за кордон було виправдано тим, що її відсутність поставила б під загрозу функціональні можливості консульського відділу посольства. Суд зазначає, що під час відсутності Заявниці в офісі здійснення консульських функцій було призупинені, а запити про допомогу були перенаправлені до сусідніх країн. Отже, очевидно, що, приймаючи до уваги характер її роботи та терміновість запитів, які вона повинна була розглядати, відсутність Заявниці в офісі серйозно вплинула на консульську діяльність в посольстві. Національне законодавство як таке не перешкоджає достроковому припиненню дипломатичного відрядження за кордоном, що також підтверджується національними судами. Крім того, національне законодавство дозволяє роботодавцю організовувати діяльність вагітних працівників, єдиною забороною є те, що контракт на їх роботу не може бути розірваний. У цьому сенсі Суд зазначає, що, хоча умови її роботи змінилися через дострокове припинення її виїзду за кордон, Заявниця не була звільнена з роботи в якості дипломата в МЗС. Цю зміну обставин не можна ототожнювати із втратою роботи. Отже, наслідки для Заявниці у вигляді дострокового припинення її виїзду за кордон не мали такого ж характеру, як ті, що прямо заборонені внутрішніми законами про рівні можливості та міжнародним законодавством держави стосовно зобов'язання у галузі захисту вагітності та материнства. Національні суди прямо зазначили, що рішення про припинення відрядження Заявниці не було дисциплінарним заходом. Суд не має підстав ставити під сумнів цей висновок. Таким чином, він дійшов висновку, що, хоча рішення було мотивоване вагітністю Заявниці, воно не мало на меті поставити її у невигідне становище. У світлі вищезазначених висновків Суд вважає встановленим, що дострокове припинення дипломатичного відрядження Заявниці за кордон було необхідним для забезпечення та підтримання функціональних можливостей дипломатичного представництва та, зрештою, захисту прав інших осіб. Незважаючи на вузьку свободу розсуду, надану їм, національні органи влади надали відповідні та достатні підстави для обґрунтування необхідності заходу.

Констатовані порушення: відсутність порушення права не бути дискримінованим державною владою (ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції).

Ключові слова: консульська служба, відпустка по догляду за дитиною, припинення трудового контракту, захист вагітності та материнства, дискримінація державною владою