Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 липня 20012 року

у справі «Головань проти України»

за заявою № 41716/06

Щодо вимог відносно порядку здійснення обшуку та вилучення документів за робочим місцем адвоката

Фабула справи: Заявники скаржились на те, що обшук їх приміщень та вилучення документів були несумісними з принципами статті 8 Конвенції. Крім того, вони скаржились, що національні органи не розглядали належним чином їх вимоги.

Заявники - подружжя, перший заявник - адвокат, який практикує в Україні. Він є президентом юридичної фірми "Правіс", згодом перейменованої в "Головань та партнери". Заявники є співвласниками квартири, яка на той час використовувалася першим заявником як його офіс. Акт на право власності був виданий на ім’я другого заявника. У лютому та квітні 2005 року перший заявник уклав угоди про юридичні послуги з компанією К. За цими угодами К. передав першому заявнику певні документи, що стосуються комерційної діяльності. 4 квітня 2005 року слідчий податкової інспекції порушив кримінальне провадження проти посадових осіб компанії К. за нібито ухилення від сплати податків та підробку документів. 19 квітня 2005 року слідчий видав постанову про вилучення документів К. в кабінеті першого заявника. Постанова була затверджена прокурором Краматорська. У мотивувальній частині слідчий зазначив, що в ході досудового розслідування було встановлено, що низка бухгалтерських, податкових та інших документів зберігалася в адвокатській конторі першого заявника.5 травня 2005 р. Слідчий, співробітники податкової міліції та двоє понятих, прибули до кабінету першого заявника для проведення обшуку. Перший заявник заперечував проти обшуку. Він заявив, що квартира є приватною власністю, і, відповідно, будь-який обшук у ній може бути здійснений лише на підставі рішення суду, як того вимагає стаття 177 Кримінально-процесуального кодексу. Далі він заявив, що документи, які вимагав слідчий, були довірені йому К. в якості адвоката компанії і, на підставі статті 10 Закону про адвокатуру, не можуть бути вилучені без його згоди. Слідчий проігнорував заперечення та розпочав обшук. В ході обшуку було вилучено низку документів К. Двоє понятих, студенти машинобудівної академії, 1984 року народження, підписали протокол обшуку, складений слідчим. Вилучені документи були долучені до матеріалів кримінальної справи як речові докази. 2 серпня 2005 року рішення від 4 квітня 2005 року про порушення кримінальної справи проти посадових осіб компанії К. було скасовано як необґрунтоване. Заявники зверталися до прокуратури з приводу порушення кримінальної справи відносно осіб, які здійснювали незаконний обшук, проте їм було відмовлено. В судовому порядку було скасовано постанову про відмову в порушенні кримінального провадження, обшук визнано незаконним, справу направлено для проведення додаткового розслідування.

Правове обґрунтування: обшук в адвокатській конторі дозволяє розглянути справу з позиції втручання у „приватне життя”, „житло” та „листування” (див. Niemietz проти Німеччини, 16 грудня 1992 року, §§29–33, Серія A №251 ‑ B; Sallinen та інші проти Фінляндії, №50882/99, §§70‑72, 27 вересня 2005 року; Wieser and Bicos Beteiligungen GmbH проти Австрії, №74336/01, §§43- 45, ЄСПЛ 2007 ‑ IV). Вираз "відповідно до закону" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певну основу у національному законодавстві; по-друге, йдеться про якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступний зацікавленій особі, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки і сумісна з верховенством права (див. Копп проти Швейцарії, 25 березня 1998 року, §55, Звіти 1998 ‑ II). Таким чином, фраза вказує, серед іншого, на те, що національне законодавство повинно бути достатньо передбачуваним у своїх умовах, щоб дати особам адекватні вказівки на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їх права відповідно до Конвенція (див. CG та інші проти Болгарії, №1365/07, п.39, 24 квітня 2008 року). Крім того, закон повинен забезпечувати певний рівень правового захисту від свавільного втручання влади. Наявність конкретних процесуальних гарантій є суттєвим у цьому контексті. Те, що вимагається для захисту, залежатиме, щонайменше, від характеру та ступеня втручання, про яке йдеться (див. PG і JH проти Сполученого Королівства, № 44787/98, п. 46, ЄСПЛ 2001-IX ).

Висновок: заходи, на які скаржилися, перешкоджали професійній діяльності першого заявника: вони мали наслідки для його репутації адвоката і, ймовірно, вплинули на широкий спектр особистих зв'язків, які він створив у своїй професійній діяльності. Відповідно, заходи мали серйозний вплив на приватне життя першого заявника у значенні Конвенції. Крім того, оскаржувані заходи мали місце в офісі першого заявника, на який поширювалось поняття “житло”. Отже, Суд вважає, що ці дії державних органів порушили право першого заявника на повагу до його "приватного життя" та "житла" у значенні статті 8 Конвенції. Згідно зі статтею 30 Конституції та статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу обшук у житлі або в іншому володінні особи повинен проводитися з попереднього дозволу суду, за винятком невідкладних справ, пов'язаних з з порятунком людського життя та збереженням власності або з безпосереднім переслідуванням підозрюваних у злочинах. Суд не знаходить жодних вказівок на те, чому ці вимоги національного законодавства не повинні застосовуватися у справі першого заявника. Зокрема, органи влади не заявляли, що мала місце невідкладна справа у значенні статті 30 Конституції або статті 177 Кримінально-процесуального кодексу. Вони також не посилалися на будь-яку іншу правдоподібну причину, щоб виправдати відхилення від цих вимог національного законодавства. Тим часом національні суди, спираючись, зокрема, на вищезазначені положення національного законодавства, встановили, що обшук не був законним. Щодо дотримання Закону про адвокатури, стаття 10 якого проголошує загальну заборону розглядати, розголошувати та вилучати документи, доручені адвокату або пов’язані з його професійною діяльністю, без його згоди. Однак залишається незрозумілим, наскільки це положення відповідає законній діяльності інших суб'єктів суспільного життя. Зокрема, ні цей розділ, ні будь-які інші положення національного законодавства конкретно не стосуються винятків з закону, що дозволяють втручання слідчих органів у професійну таємницю адвоката. Дійсно, Конвенція не забороняє покласти на адвокатів певні зобов'язання, які можуть вплинути на їх стосунки зі своїми клієнтами. Відповідно, абсолютна законодавча заборона, спрямована на захист недоторканності адвокатської професії, не може бути послідовно застосована без введення подальших обов'язкових норм, що регулюють виправдане втручання у гарантії. Таким чином, нинішній статус національного законодавства надав владі повний розсуд щодо визначення того, як стаття 10 Закону про адвокатури повинна відповідати Кримінально-процесуальному кодексу та іншим законодавчим положенням у кожному конкретному випадку. За цих обставин Суд вважає, що національне законодавство, що застосовується, не відповідало стандарту передбачуваності, закріпленому в Конвенції. Стандарт передбачуваності ще більше підірвався недостатніми гарантіями національного законодавства, згідно з якими ордери на обшук повинні базуватися на обґрунтованій підозрі та складатися з достатньою точністю та детальністю. Як результат, в ордері на обшук у цій справі не було зазначено та обґрунтовано причин, які призвели слідчого до висновку про те, що докази можуть бути знайдені в кабінеті першого заявника. Переслідування представників професії адвоката вражає суть системи Конвенції. Посягання на професійну таємницю може мати наслідки для належного здійснення правосуддя, а отже, і для прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Тому обшук приміщень адвокатів повинен бути предметом особливо суворого контролю. Відповідні запобіжні заходи, такі як наявність та ефективна участь незалежного спостерігача, завжди повинні бути доступними під час обшуку в адвокатській конторі, щоб гарантувати, що матеріал, що підпадає під юридичну привілею, не вилучається. Такий спостерігач повинен мати необхідну юридичну кваліфікацію, щоб ефективно брати участь у процедурі. Більше того, він також повинен бути пов'язаний поняттям адвокатської етики, щоб гарантувати захист захищеного матеріалу та прав третіх осіб. Нарешті, спостерігач повинен бути наділений необхідними повноваженнями, щоб у ході процедури відбору уникнути будь-якого можливого втручання у професійну таємницю адвоката. Національне законодавство не передбачає належних гарантій для нагляду за обшуком незалежним спостерігачем, здатним запобігти свавільному втручанню в роботу адвоката. Ні Кримінально-процесуальний кодекс (див. статтю 127), ні Закон про адвокатуру не містять жодної кваліфікації (освіта, досвід, місце роботи тощо) для атестуючих свідків, які спостерігають за обшуком в адвокатській конторі. Також такі спостерігачі не мають відповідних засобів запобігання свавіллю в процесі обшуку. Враховуючи таку законодавчу базу, не дивно, що в цій справі свідками, що атестували, запрошеними міліцією, виявилося двоє молодих студентів машинобудівної академії без будь-якого відповідного досвіду чи юридичної кваліфікації, що дозволяє їм грати роль вагомого гаранта від свавільного втручання у матеріали, на які поширюється привілей адвоката-клієнта. Вони навіть не могли встановити, що органи влади фактично вилучили документи, на які не поширювалися хронологічні межі, встановлені в ордері на обшук. З огляду на вищевикладене, Суд приходить до висновку, що втручання, про яке йдеться, не було “відповідно до закону”: оскаржувані заходи суперечили положенням національного законодавства; крім того, застосовне національне законодавство було недостатньо передбачуваним та не забезпечувало належного ступеня захисту від свавілля. У світлі цього висновку Суд не вважає за необхідне перевіряти, чи були дотримані інші умови пункту 2 статті 8.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, право на ефективний засіб юридичного захисту, адвокатська таємниця, адвокатська етика