Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 березня 2021 року

у справі «PETRELLA проти Італії»

за заявою № 24340/07

Щодо позбавлення особи можливості заявити цивільний позов в кримінальному провадженні з вини сторони обвинувачення

Фабула справи: Заявник скаржився на надмірну тривалість попереднього розслідування, проведеного в контексті провадження, розпочатого заявником, відсутність ефективного засобу правового захисту, що не дозволило останньому як потерпілій стороні оскаржити це питання та звернутися з позовом про відшкодування шкоди.

Заявник займається адвокатською діяльністю та на момент подій, крім того, був головою футбольного клубу. З 22 по 5 липня 2001 року в газеті були розміщені публікації та фото Заявника, в яких його звинувачували в корупції та шахрайстві. 28 липня 2001 року Заявник подав скаргу щодо порушення кримінального провадження по обвинуваченню в наклепі, поширеному через пресу, за обтяжуючих обставин, на підставі того, що вказані статті завдали шкоди його честі і репутації. В своїй скарзі він заявив про намір залучитися до провадження в якості цивільного позивача та вимагати відшкодування шкоди в розмірі десять мільярдів італійських лір (близько п’яти мільйонів євро). 10 вересня 2001 року справа була передана прокурору. Зрештою 9 листопада 2006 року прокурор вирішив зняти звинувачення внаслідок закінчення строку давності. 17 січня 2007 року судом було прийнято рішення про припинення кримінального провадження. Згідно національного законодавства потерпілий може бути залучений до кримінального провадження як цивільний позивач лише на стадії попереднього слухання справи, коли судом приймається рішення, чи повинен підсудний постати перед судом.

Правове обґрунтування: розумну тривалість провадження слід оцінювати відповідно до обставин справи та використовуючи такі критерії: складність справи, поведінка заявника, поведінка компетентних органів влади та інтереси зацікавленої особи (Frydlender проти Франції, №30979/96, §43, ЄСПЛ 2000-VII). Скарга щодо відсутності доступу до суду порушує питання, що відрізняється від тривалості провадження, а отже, відповідно до підходу, застосованого у справі Atanasova проти Болгарії (№72001/01, §§47 та 57, 2 жовтня 2008 року Суд розгляне її окремо. Кожна людина має право бути заслуханою судом щодо спору, який стосується порушення її цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює „право на суд”, право на доступ до якого, а саме право подавати позов до суду у цивільних справах, є лише одним із аспектів (Prince Hans‑Adam II de Liechtenstein проти Німеччини, №42527/98, §43, ЄСПЛ 2001-VIII, та Cudak проти Литви, №15869/02, п.54, 23 березня 2010 року). Однак це право не є абсолютним: воно піддається обмеженням, які допускаються, оскільки воно за своєю природою вимагає державного регулювання. Договірні держави користуються певною свободою розсуду в цьому питанні. Однак Суд повинен в останньому випадку прийняти рішення про відповідність вимогам Конвенції. Таким чином, Суд повинен переконатися, що введені обмеження не обмежують доступ, що пропонується особі, таким чином або до такої міри, що це право порушується по суті. Крім того, таке обмеження сумісне із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно прагне до законної мети та якщо існує розумне співвідношення пропорційності між використовуваними засобами та ціллю, що переслідується (Waite et Kennedy проти Німеччини, №26083/94, §59, ЄСПЛ 1999-I). Дійсно, право на доступ до суду порушується, коли нормативні акти припиняють служити цілям правової визначеності та належного здійснення правосуддя та становлять своєрідний бар'єр, який заважає стороні, яка звертається до суду, реалізувати право на розгляд його спору у суді. суд (Tsalkitzis проти Греції, №11801/04, §44, 16 листопада 2006 року). Суд нагадує, що у випадках, коли відсутність перевірки суті вимог цивільних позовів через припинення кримінальних проваджень, до яких вони були додані, він надавав значення "доступності та ефективності інших правових шляхів, відкритих для зацікавленої сторони, заявити свої вимоги, зокрема шляхом подання позову в рамках цивільного провадження (Forum Maritime SA проти Румунії, №63610/00 та 38692/5, §91, 4 жовтня 2007 року). У справах, коли він вважав, що заявники насправді мали такі засоби захисту, він дійшов висновку, що не було порушення права на доступ до суду (Lacerda Gouveia та інші проти Португалії, №11868/07, §80, 1 березня 2011 року, та Nicolae Virgiliu Tănase проти Румунії, №41720/13, §198, 25 червня 2019року). З іншого боку, в інших справах Суд встановив порушення статті 6 Конвенції, коли припинення кримінального провадження та відсутність розгляду цивільного позову були зумовлені обставинами, що залежать головним чином від судових органів, зокрема, внаслідок надмірних затримок у провадженні, що призвели до закінчення строків позовної давності (Anagnostopoulos проти Греції, №54589/00, §§31-32, 3 квітня 2003 року, Gousis проти Греції, №8863/03, §§34-35, 29 березня 2007 року, Dinchev проти Болгарії, №23057/03, §§40-52, 22 січня 2009 року).

Висновок: період, який слід брати до уваги, розпочався 28 липня 2001 року, з дати подання скарги Заявником, і закінчився 17 січня 2007 року, датою прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, прийнятого суддею. Отже, цей період тривав приблизно п’ять років та шість місяців лише для фази попереднього розслідування. Згідно з документами, наданими сторонами, протягом вищезазначеного періоду не проводилась слідча діяльність, і справа не була особливо складною. Нарешті, Суд зазначає, що уряд не навів жодних аргументів, які б могли виправдати попереднє розслідування такої тривалості. Цих елементів достатньо, щоб Суд дійшов висновку, що в цій справі тривалість розгляду справи була надмірною і що вона не відповідає вимозі "розумного строку".

Заявник користувався правами та можливостями, доступними йому згідно з національним законодавством, в рамках кримінального провадження, і що дозволило б йому на час попереднього слухання вимагати відшкодування цивільної шкоди, на яке він претендував. У цьому випадку виключно через затримку, з якою органи прокуратури розглянули справу, з наступним визнанням закінчення строку давності, Заявник не зміг заявити свої вимоги про відшкодування шкоди, отже він не зміг отримати вирішення цього питання в рамках кримінального провадження. Суд дійшов висновку, що ця неправомірна поведінка органів влади мала наслідком позбавлення Заявника можливості відстоювати цивільні права, надані йому відповідно до національного законодавства, в рамках провадження, яке він обрав. Дійсно, не можна вимагати від учасника судового процесу подання позову з аналогічними вимогами залучення до цивільної відповідальності до цивільного суду після того, як кримінальне провадження, в рамках якого міг бути розглянутий цивільний позов, було закрите через закінчення строків давності з вини органів влади. Складання такого позову, ймовірно, означало б необхідність повторного збирання доказів, відповідальність за яке в подальшому буде покладена на Заявника і встановлення можливої цивільної відповідальності може виявитися надзвичайно складним через велику кількість часу після події.

Констатовані порушення: право на справедливий суд через надмірну тривалість провадження (п.1 ст.6 Конвенції), право на справедливий суд через порушення права на доступ до суду (п.1 ст.6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, надмірна тривалість попереднього розслідування, порушення права на доступ до суду, право на ефективний засіб юридичного захисту, закінчення строків давності, цивільний позивач