Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 грудня 2012 року

у справі «MICHAUD проти Франції»

за заявою № 12323/11

Щодо обов’язку адвоката повідомляти про підозри відносно своїх клієнтів

Фабула справи: Заявник скаржиться на те, що через обов’язок повідомляти про підозру, який було накладено на адвокатів, він змушений, під загрозою дисциплінарних стягнень, в рамках здійснення своєї адвокатської діяльності видавати осіб, які звернулись за порадою, що він вважає несумісним із принципом захисту спілкування між адвокатом і клієнтом, а також із професійною таємницею.

Заявник є адвокатом колегії адвокатів Парижа і член Ради адвокатів. Він повідомив, що Європейський Союз послідовно ухвалив три директиви, спрямовані на запобігання використанню фінансових схем з метою відмивання коштів. На підставі цих актів, на адвокатів, зокрема, було покладено «обов’язок повідомляти про підозру», щодо якого представники цієї професії, які вбачали, поміж іншим, загрозу професійній таємниці і конфіденційності спілкування між адвокатом і клієнтом, постійно висловлювали критику, в тому числі через національну Раду адвокатів. Зрештою, 12 липня 2007 року національна Рада адвокатів ухвалила «рішення щодо ухвалення правил стосовно внутрішніх проваджень, спрямованих на втілення зобов’язань з боротьби проти відмивання коштів і фінансування тероризму, а також засобів внутрішнього контролю, спрямованих на забезпечення дотримання правил». Запроваджений регламент встановлює, зокрема, що у цьому питанні адвокати повинні «виявляти постійну пильність» і «підкорятись внутрішнім процедурам», спрямованим на гарантування дотримання законодавчих і підзаконних приписів щодо, поміж іншим, повідомлення про підозру, уточнюючи, зокрема, процедуру, якої слід дотримуватись, якщо угода виглядає такою, що може становити предмет декларування. Окрім того, вони повинні переконатись, що в рамках їхньої установи належно дотримуються регламенту, і що адвокати і їхні працівники отримують необхідну інформацію і підготовку, адаптовану до операцій, які вони здійснюють, а також встановити систему внутрішнього контролю. В той же час, регламент підкреслює, що «адвокати повинні за будь-яких умов забезпечити повагу до професійної таємниці». Недотримання цього регламенту тягне застосування дисциплінарних санкцій, аж до викреслення з реєстру адвокатів. 10 жовтня 2007 року, вважаючи, що перераховане суперечить свободі здійснення адвокатської професії і її засадам, Заявник звернувся до Державної Ради з проханням про скасування даного рішення. Він стверджував, що жодне законодавче або підзаконне положення не надавало національній Раді адвокатів нормотворчого повноваження у таких галузях, як боротьба з відмиванням коштів. Рішенням від 23 липня 2010 року Державна Рада відмовила у задоволенні позову по суті.

Правове обґрунтування: надаючи «кожній особі» право на повагу до її «кореспонденції», стаття 8 Конвенції захищає конфіденційність «приватного спілкування» (Frérot проти Франції, №70204/01, §53, 12 червня 2007 року), яким би не був зміст такої кореспонденції, і в якій би формі вона не виступала. Отже, стаття 8 гарантує конфіденційність будь-якого обміну інформацією, до якого особи можуть вдаватись з метою спілкування. Накладений на адвокатів обов’язок повідомляти про підозру, змушуючи надавати адміністративному органу отриману в процесі спілкування з іншою особою інформацію щодо неї, становить втручання в їхнє право на повагу до кореспонденції. Він також становить втручання у їхнє право на повагу до «приватного життя», яка включає професійну чи комерційну діяльність (Niemietz проти Німеччини, 16 грудня 1992 року, § 29, серія A №251‑B). Подібне втручання порушує статтю 8, якщо воно не «передбачене законом», не спрямоване на одну чи кілька законних цілей в розумінні параграфа 2 і не є «необхідним у демократичному суспільстві» для їх досягнення. Суд у багатьох справах вивчав скарги, сформульовані адвокатами стосовно статті 8 Конвенції в контексті здійснення професійної діяльності. Він висловлювався щодо сумісності з цим положенням обшуку і вилучення, здійснених в бюро або за місцем проживання адвоката (цитоване Niemietz; Roemen і Schmit проти Люксембурга, № 51772/99, CEDH 2003‑IV ; Sallinen та інші проти Фінляндії, №50882/99, 27 вересня 2005 року), перехоплення листування між адвокатом і клієнтом (Schönenberger і Durmaz проти Швейцарії, 20 червня 1988 року, серія A № 137), прослуховувань телефонних розмов адвоката і обшуку і вилучення електронних даних у адвокатському бюро (Sallinen та інші цитоване вище). На підставі статті 8 листування між адвокатом і клієнтом, яким би не був його намір (включно із суто професійним листуванням: Niemietz цитоване, § 32), має щодо конфіденційності привілейоване становище (Campbell проти Сполученого Королівства, 25 березня 1992 року, §§46-48, серія A №233; Ekinci і Akalın проти Туреччини, №77097/01, 30 січня 2007 року, § 47; це стосується, як зазначалось вище, усіх видів обміну інформацією між адвокатами і клієнтами). Він також зазначив, що «надає особливої ваги ризику посягань на професійну таємницю адвокатів, оскільки вони можуть мати негативні наслідки для здійснення правосуддя» (цитоване Niemietz, § 37) і є основою довірчих стосунків між адвокатом і клієнтом. Професійна таємниця адвокатів має важливе значення як для адвоката і його клієнта, так і для несхибного функціонування правосуддя. Йдеться про відсутність сумніву щодо одного з основоположних принципів, на які у демократичному суспільстві спирається організація правосуддя. Проте, він не є недоторканним, і Суд вже вирішував, що він має поступатись, зокрема, перед свободою вираження поглядів адвоката (Mor проти Франції, №28198/09, 15 грудня 2011 року). Необхідно зважити його важливість відносно важливості, яку становить для країн-учасниць боротьба з відмиванням коштів, що мають незаконне походження і можуть служити фінансуванню злочинної діяльності, зокрема у сфері обігу наркотиків або міжнародного тероризму (Grifhorst проти Франції, №28336/02, § 93, 26 лютого 2009 року).

Висновок: в той час як стаття 8 захищає конфіденційність будь-якої «кореспонденції» між особами, вона передбачає посилений захист обміну інформацією між адвокатами і клієнтами. Це підтверджується фактом, що адвокати здійснюють у демократичному суспільстві основоположну місію – захист обвинувачених і підсудних. Зрозуміло, адвокат не може належно здійснювати цю основоположну місію, якщо він не може гарантувати тим, кого захищає, що їхнє спілкування залишиться конфіденційним. Тут йдеться про довірчі стосунки між ними, необхідні для здійснення цієї місії. Від цього залежить також, хоч і непрямо, але неухильно, повага до права підсудного на справедливий судовий розгляд, особливо щодо права кожного «обвинуваченого» не свідчити проти себе. Цей посилений захист, який стаття 8 надає конфіденційності обміну інформацією між адвокатами і клієнтами, а також його причини змушують Суд констатувати, що з цієї точки зору професійна таємниця адвокатів, яка зводиться передусім до їхніх обов’язків, особливо захищена цим положенням. Директиви ЄС, які є основою оспорюваного Заявником обов’язку повідомляти про підозру, є складовою міжнародних документів, спільною метою яких є запобігання діяльності, яка становить значну загрозу демократії. На думку Суду, два елементи є вирішальними для оцінки пропорційності оспорюваного втручання. Йдеться передусім про те, що, як вказувалось вище і зазначалось Державною Радою, адвокати підпадають під обов’язок повідомляти про підозру лише у двох випадках. По-перше, коли в рамках професійної діяльності вони беруть участь від імені і за рахунок клієнта в угодах щодо фінансів або нерухомості або діють у якості довірителя. По-друге, коли в рамках професійної діяльності вони допомагають клієнту у підготовці або здійсненні трансакцій стосовно певних визначених операцій: купівлі і продажу нерухомого майна або комерційних підприємств; управління капіталом, акціями або іншими активами, які належать клієнту; відкриття банківських, ощадних або інвестиційних рахунків або угод страхування; організації сплати внесків для створення або управління юридичними особами; створення, управління або керівництва юридичними особами; створення, управління або керівництва довірчими товариствами або подібними утвореннями; створення або управління дотаційними фондами. Отже, обов’язок повідомляти про підозру стосується лише діяльності, віддаленої від довіреної адвокатам місії захисту, і подібної до діяльності представників інших професій, які підпадають під цей обов’язок. Отже, обов’язок повідомляти про підозру не стосується суті місії захисту, котра, як зазначалось вище, є основою для професійної таємниці адвоката.

З урахуванням наведеного вище, Суд вважає, що обов’язок повідомляти про підозру, у застосованому у Франції вигляді і з огляду на переслідувану законну мету і на її особливу важливість у демократичному суспільстві, не становить непропорційне втручання у професійну таємницю адвокатів.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, здійснення адвокатської діяльності, адвокатська таємниця, право на повагу до кореспонденції, прослуховувань телефонних розмов адвоката, обшук і вилучення електронних даних у адвокатському бюро