Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 листопада 2019 року

у справі«YAȘAR проти Румунії»

за заявою № 64863/13

Щодо правомірності конфіскації судна, яке використовувалося для зайняття незаконним рибним промислом

Фабула справи: Заявник стверджував, що конфіскація його судна була протиправною з посиланням на той факт, що його дії не підпадали під юрисдикцію Румунії, оскільки на момент арешту судно не знаходилось у виключній економічній зоні Румунії, що міра конфіскації була непропорційною з огляду на вартість судна по відношенню до шкоди, фактично завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - шкоди, якої, за його словами, насправді не існує, з урахуванням відсутності будь-яких цивільних вимог будь-якої потерпілої сторони у кримінальному провадженні.

Судно Заявника було конфісковано в рамках кримінальної справи проти К.Д., який заявив, що користується ним на основі усної домовленості із Заявником. Останній не був звинувачений у тому провадженні, в якому К.Д. був засуджений за спрощеною процедурою, на основі визнання своєї вини. Оскільки національні суди вважали, що захід конфіскації не було застосовано за результатами змагальної процедури, оскільки Заявника не викликали до суду, судовий розгляд було розпочато спочатку, щоб дозволити власнику судна надати будь-які аргументи та докази, які він вважав відповідними стосовно відповідного заходу. Розпочатий спочатку судовий розгляд стосувався питання про те, чи були вилучення та конфіскація законними та вільними від свавілля, де Заявник був викликаний та представлений адвокатом за власним вибором та, дотримуючись принципу змагальності, мав можливість подати докази та аргументи, які він вважав необхідними для захисту своїх інтересів. Після закінчення цього провадження національними судами було встановлено, що Заявник повинен був знати, що судно використовувалось для вчинення злочину. Щоб дійти такого висновку, апеляційний суд надавав значення тому факту, що у судна не було ані дозволу на зайняття рибним промислом, ані будь-якого дозволу на використання знарядь лову риби. Наявність на борту декількох інструментів, що використовувались спеціально для незаконного зайняття рибальством, про які Заявник стверджував як про своє власне майно, було ще одним свідченням його не добросовісності

Правове обґрунтування: для того, щоб рішення було сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, втручання у право на мирне володіння майном має здійснюватися «в інтересах суспільства» та «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Втручання повинно досягти «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основних свобод людини (див. Споронг і Лонрот проти Швеції, пункти 69 та 73, серія № 52, 23 вересня 1982 року, та SC Service Benz Com SRL проти Румунії, №58045/11, п.28, 4 липня 2017 року). Визначаючи це, суд визнає, що держава має широкі повноваження щодо обрання видів обмежувальних заходів, які мають бути застосовані, а також щодо питання, чи виправдані наслідки для досягнення мети, що переслідується, з точки зору загальних інтересів (див. рішення у справі G.I.E.M. S.r.l. та інші проти Італії, № 1828/06 та 2 інші, п.п.292-293, 28 червня 2018 року, з подальшими посиланнями). Необхідний баланс не буде досягнутим, якщо на відповідну фізичну особу або осіб буде покладено окремий та надмірний тягар (див. цитовані вище рішення у справах Споронг і Лонрот, п.73 та Waldemar Nowakowski проти Польщі, №55167/11, пункт 47, 24 липня 2012 року).

Висновок: Суд не вбачає жодних ознак свавілля в розглянутому тлумаченні, що стосується застосовного національного права, яке залишалося розумно передбачуваним за змістом практики Суду. Оскаржуване втручання мало законну мету запобігання злочинам, пов'язаних з незаконним зайняттям рибним промислом в Чорному морі; оскільки така діяльність є серйозною загрозою для біологічних ресурсів в цьому районі, ця мета відповідає загальним інтересам. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про те, що румунські суди діяли свавільно, при оцінці доказів, поданих до них Заявником з цього приводу. Крім того, урівноважуючи заперечені права, національні суди посилаються на тяжкість злочину, скоєного з використанням конфіскованого судна, і вважають, що конфіскація у вигляді грошового еквіваленту не може бути помірним заходом. У цьому контексті Суд вважає доречним той факт, що Заявник не представив доказів перед національними судами щодо вартості судна, яка нібито була в багато разів вищою за будь-яку потенційну шкоду та факт, що оренда судна була його єдиним джерелом доходу. У зв’язку з цим Суд не може не відзначити, що через сильну амортизацію судно в кінцевому рахунку було продано приблизно за 1900 євро. Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що, зважаючи на широкі повноваження щодо обрання виду обмежувального заходу, яку мають національні органи влади в цій галузі, конфіскація судна Заявника не покладала на нього надмірного тягаря.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на мирне володіння майном (ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право на мирне володіння майном, вид обмежувального заходу, виключна економічна зона, запобігання злочинам