Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 березня 2012 року

у справі «Соломахін проти України»

за заявою № 24429/03

Щодо необхідності встановлення причинного зв’язку між вакцинацією та завданням шкоди здоров’ю

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку" та на заподіяння шкоди своєму здоров’ю внаслідок ймовірних медичних зловживань.

23 листопада 1998 року Заявник звернувся за медичною допомогою до Донецької міської лікарні № 16 (далі - "лікарня"), де йому було діагностовано гостре респіраторне захворювання та було призначено амбулаторне лікування. Під час свого наступного візиту до лікарні 27 листопада 1998 року Заявник пройшов тестування на його реакцію на щеплення проти дифтерії. Тест не показав чутливості до антигенів дифтерії. 28 листопада 1998 року Заявник був вакцинований проти дифтерії. За словами Заявника, щеплення йому було протипоказано. 30 листопада 1998 року Заявника оглянув лікар, який вказав, що стан здоров'я заявника покращився і що лікування дало позитивні результати. Йому діагностували трахеобронхіт, що було підтверджено під час його подальших візитів до лікаря. З 28 грудня 1998 року Заявник провів більше півроку в різних медичних закладах, лікуючи низку хронічних захворювань (наприклад, панкреатит, холецистит, гепатит, коліт). 4 лютого 1999 року головний лікар лікарні виніс догану лікареві Я. та медсестрі Ш. за вакцинацію Заявника, хоча він постійно заперечував проти вакцинації та під час лікування від гострої респіраторної інфекції. Він вважав, що вони порушили правила щодо щеплень, і наказав їм пройти тест на знання цих правил. 26 квітня 1999 року Заявник порушив справу в суді проти місцевого управління охорони здоров’я та лікарні, вимагаючи відшкодування шкоди, заподіяної йому здоров’ю. Він стверджував, що вакцинація 28 листопада 1998 року проводилася, коли він хворів, і в результаті він страждав на низку хронічних захворювань. Він також скаржився на те, що вакцина була неякісної, оскільки вона не була сертифікована, термін її дії закінчився та зберігався у неналежних умовах. У період між 30 травня 2000 року та 17 лютого 2003 року були проведені чотири медичні експертизи щодо заяв Заявника. Суд відмовив в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на висновки експертів-медиків, суд встановив, що хвороби Заявника не мали причинного зв'язку з вакцинацією. Він зазначив, що Заявник не мав алергічної реакції або не мав інших ознак, які зазвичай мали місце протягом декількох днів після вакцинації. Крім того, епідемічна ситуація в регіоні вимагала його вакцинації і до Заявника не застосовували фізичної сили і він міг відмовитись від вакцинації, як це робив раніше кілька разів. В 2008 році були розглянуті апеляційна та касаційна скарги Заявника, за результатами чого рішення суду першої інстанції залишено без змін. 13 вересня 2010 року Заявник помер від серцевого нападу. Листом від 26 вересня 2011 року мати Заявника повідомила Суд про своє бажання продовжувати розгляд заяви.

Правове обґрунтування: відповідно до судової практики, фізична цілісність особи охоплюється поняттям "приватне життя", захищеним статтею 8 Конвенції (див. X та Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, §22, Серія A №91). Тілесна цілісність особи стосується найінтимніших аспектів приватного життя людини, і обов'язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право (див. YF проти Туреччини, №24209/94, §33, ЄСПЛ 2003-IX, з подальшими посиланнями). Примусова вакцинація - як примусове лікування - означає втручання у право на повагу до приватного життя, яке включає фізичну та психологічну цілісність людини, як це гарантується пунктом 1 статті 8 (див. Salvetti проти Італії, №42197/98, 9 липня 2002 року та Matter проти Словаччини, № 31534/96, п.64, 5 липня 1999 року).

Висновок: у цій справі не було суперечок сторін стосовно питання чи мало місце втручання у приватне життя Заявника. Таке втручання було чітко передбачене законом і переслідувало законну мету охорони здоров'я. Залишається з’ясувати, чи було це втручання необхідним у демократичному суспільстві. Втручання у фізичну цілісність Заявника могло б бути виправдане міркуваннями щодо охорони здоров'я та необхідністю контролювати розповсюдження інфекційних хвороб у регіоні. Крім того, згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив його придатність до вакцинації перед проведенням вакцинації, що свідчить про те, що були вжиті необхідні запобіжні заходи для того, щоб медичне втручання не зашкодило Заявнику в тій мірі, в якій порушило б баланс інтересів між особистою цілісністю Заявника та суспільними інтересами захисту здоров'я населення. Крім того, сам Заявник не пояснив, що завадило йому заперечити проти щеплення, коли раніше він кілька разів заперечував. У Суді немає жодних доказів, які б довели, що розглянута вакцинація насправді завдала шкоди здоров’ю Заявника. Твердження Заявника були ретельно розглянуті національними судами та визнані необґрунтованими. Національні суди виявили лише одну незначну неправомірність у процедурі вакцинації, а саме: проведення вакцинації поза спеціальною кімнатою вакцинації. Вони виявили, що це жодним чином не вплинуло на здоров'я Заявника. Вони також встановили, що жоден з відомих побічних ефектів вакцинації Заявником не проявлявся. Вони зробили це на підставі кількох висновків медичних експертів. Висновки національних судів базувались на великій кількості медичних даних, зібраних за поданням Заявника та судів. Ці висновки ґрунтуються на достатній доказовій основі, і їх висновки не є довільними чи явно необґрунтованими. Заявник не подав жодних доказів, щоб оскаржити висновки національних органів влади.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції), відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право на повагу до приватного і сімейного життя, вимога "розумного строку", фізична та психологічна цілісність людини, примусове лікування