Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 січня 2020 року

у справі «ASIMIONESE проти Республіки Молдова»

за заявою № 74542/12

Щодо засудження особи без повторного допиту свідків після виправдання його судом першої інстанції

Фабула справи: Заявник скаржився, що кримінальне провадження проти нього не було справедливим, оскільки апеляційний суд не заслухав потерпілих та свідків, перш ніж скасувати виправдувальний вирок.

На момент подій Заявник займав посаду мера села. Проти нього було розпочато кримінальне провадження за кількома звинуваченнями. Його, серед іншого, звинувачували у тому, що він неналежним чином продав земельну ділянку, прилеглу до будівлі, що належить селу; продав за зниженою ціною кілька бетонних блоків, що залишилися після демонтажу будівлі, що перебуває у державній власності; незаконних виплатах премій ряду працівників мерії та пізніше незаконній розтраті коштів; і підробленні Шенгенської візи для третьої особи. 23 жовтня 2009 року суд виправдав Заявника за всіма звинуваченнями. Суд визнав звинувачення проти нього необґрунтованими на підставі матеріалів справи та після заслуховування свідків стосовно кожного із обвинувачень. Свідки, серед іншого, заявляли, що рішення про продаж відповідної земельної ділянки було прийнято колишнім мером та підтримано шляхом голосування місцевою радою. Вони також заявили, що місцева рада вирішила продати бетонні блоки та визначила їх ціну, що прокурори примушували їх підписувати письмові заяви, що містять звинувачення, що їхні премії призначив Заявник, і що Заявник не брав участь у підробці Шенгенської візи. Прокуратура подала апеляційну скаргу на рішення районного суду. 12 травня 2010 року суд апеляційної інстанції відхилив апеляцію прокурора та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Прокурор, який брав участь у справі, подав касаційну скаргу і 22 лютого 2011 року суд касаційної інстанції підтримав скаргу з питань права, скасував рішення суду апеляційної інстанції та призначив повторний розглянути у суді апеляційної інстанції. Суд, зокрема, зобов’язав повторно розглянути справу за правилами розгляду кримінальних справ судами першої інстанції. 22 грудня 2011 року, після повторного розгляду апеляції прокурора на рішення від 23 жовтня 2009 року, суд апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив новий вирок, яким визнав Заявника винним у вчиненні усіх злочинів. Суд застосував до Заявника штраф у розмірі приблизно 713 євро та позбавив його права обіймати певні посади строком на три роки. Такі висновки суду грунтувалися на показаннях лише двох свідків, також суд оголосив показання, надані в першій інстанції більш ніж двадцятьма іншими свідками. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно витлумачив висловлювання вищезгаданих свідків. Заявник подав касаційну скаргу на це рішення, в якій, зокрема, стверджував, що Апеляційний суд не дотримувався положень, які вимагали від нього знову безпосередньо заслухати всіх свідків, згідно вказівки суду касаційної інстанції. 6 червня 2012 року касаційна скарга Заявника була відхилена.

Правове обґрунтування: спосіб застосування статті 6 Конвенції до провадження в апеляційних судах залежить від особливостей судового провадження: слід враховувати всю судову процедуру у національному правовому порядку та роль апеляційного суду в ньому (див. Боттен проти Норвегії, 19 лютого 1996, § 39, Звіти про судові рішення та витяги 1996-I). Якщо апеляційний суд покликаний розглянути справу як щодо фактів так і права та повинен надати належну правову оцінку про винуватість чи невинність заявника, він не може, в межах справедливого судового розгляду, належним чином з’ясувати ці питання без безпосередньої оцінки доказів (див. Константінеску проти Румунії, № 28871/95, § 55, ЄСПЛ 2000 VIII; Поповичі проти Молдови, №№ 289/04 та 41194/04, § 68, 27 листопада 2007 року та Маркос Барріос проти Іспанії, № 17122/07, § 32, 21 вересня 2010 року). ані дух статті 6 Конвенції не заважають особі відмовитись за власним волевиявленням, прямо чи мовчанням, від свого права на гарантії справедливого судового розгляду (див. Квятківська проти Італії (ухв.), № 52868/99, 30 листопада 2000 року). Однак, така відмова повинна, задля того щоб бути ефективною для цілей Конвенції, встановлюватися недвозначно і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, які є пропорційними її важливості (див. Пуатримоль проти Франції, 23 листопада 1993 року, № 35, серія А). Крім того, вона не повинна суперечити будь-яким важливим суспільним інтересам (див. Хаканссон Стюрессон проти Швеції, 21 лютого 1990 року, § 66, серія A № 171-A та Сейдович проти Італії [ВП], № 56581/00, § 86, ЄСПЛ 2006 - II).

Висновок: у цій справі не вбачається, що Заявник однозначно висловив намір відмовитись від свого права допитати свідків під час апеляційного розгляду. Швидше здається, що, задовольнившись результатами розгляду справи у суді першої інстанції та знаючи про положення статті 419 Кримінально-процесуального кодексу, Заявник не відчував себе зобов’язаним клопотати про новий допит свідків. Таким чином, Суд не готовий прийняти аргумент уряду про те, що Заявник відмовився від свого права на повторне заслуховування свідків в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції не навів жодних причин щодо того, чому він дійшов іншого висновку, аніж суд першої інстанції. Він просто зазначив, що суд першої інстанції неправильно витлумачив показання свідків, не надаючи жодних пояснень цьому. Беручи до уваги те, що поставлено на карту для Заявника, Суд не переконаний в тому, що питання, які мав вирішити суд апеляційної інстанції при встановленні вини Заявника та ухваленні обвинувального вироку, тим самим, скасувавши виправдувальний вирок суду першої інстанції, могли бути належним чином розглянуті в межах справедливого судового розгляду, без безпосередньої оцінки доказів. Ті, хто несе відповідальність за прийняття рішення про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, в принципі повинні мати можливість особисто заслуховувати потерпілих, обвинувачених та свідків та оцінювати достовірність їх показань. Оцінка достовірності показань свідка - це складне завдання, яке зазвичай не може бути досягнуто лише оголошенням запису його слів, особливо якщо враховуються лише деякі з цих слів. Звичайно, є випадки, коли неможливо заслухати когось особисто під час судового розгляду через те, що, наприклад, він помер, або з метою захисту права свідка не свідчити проти себе.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, безпосередня оцінка доказів, повторний судовий розгляд, позбавлення права обіймати певні посади