Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 грудня 2020 року

у справі «GESTUR JÓNSSON і RAGNAR HALLDÓR HALL проти Іслпндії»

за заявами № 68273/14 і № 68271/14

Щодо притягнення адвокатів до відповідальності за неповагу до суду та накладення покарання у вигляді штрафа

Фабула справи: Заявники скаржилися на незаконне заочне засудження судом першої інстанції, на те, що суд касаційної інстанції не усунув допущені процесуальні порушення, що їх засудження за дії, вчинені, коли вони вже не були захисниками, і непередбачуваність розміру покарання, накладеного на них, також спричинили порушення Конвенції.

Заявники в цій справі є адвокатами. Під час розгляду кримінального провадження, у якому вони захищали обвинуваченого ( і з його згоди), заявники клопотали про скасування призначення їх у якості захисників. Проте суд відмовив у задоволенні даного клопотання. На судовому засіданні щодо обвинуваченого, інтереси якого були представлені новим захисником і якого було засуджено, заявники не з’явилися. Пізніше суд заочно наклав на заявників штраф у розмірі приблизно 6200 євро на кожного за неповагу до суду та спричинення затримок у провадженні. Заявники намагались оскаржити це рішення до Верховного суду, проте безуспішно. Своїм рішенням від 30 жовтня 2018 року Палата Суду (інформаційна довідка 222) одноголосно прийняла рішення про відсутність порушень пункту 1 статті 6 та статті 7 Конвенції. За клопотанням заявників цю справу було направлено на розгляд Великої Палати.

Правове обґрунтування: оцінка застосовності статті 6 щодо кримінальної відповідальності базується на трьох критеріях, загальновідомих як "критерії Енгеля" (див. Engel та інші проти Нідерландів, 8 червня 1976 року, Серія А № 22). Перший критерій - це юридична класифікація правопорушення за національним законодавством, другий - сама природа злочину, а третій - ступінь суворості покарання, яке загрожує зазначена особа (див. Ramos Nunes de Carvalho e Sá проти Португалії [ВП], №55391/13 та 2 інших, § 122, 6 листопада 2018 року). У зв’язку з останнім Суд також розглянув характер покарання (див. Öztürk проти Німеччини, 21 лютого 1984 року, §50, Серія A № 73; Weber пооти Швейцарії, 22 травня 1990 року, Серія А №177).

Особливий статус адвокатів надає їм центральне місце у здійсненні правосуддя як посередників між громадськістю та судами, і вказував на той факт, що що для того, щоб представники громадськості мали впевненість у здійсненні правосуддя, вони повинні мати впевненість у здатності адвокатури забезпечити ефективне представництво (див. Kyprianou, Kyprianou проти Кіпру [ВП], № 73797/01, §173, ЄСПЛ 2005-XIII та Correia de Matos проти Португалії [ВП], № 56402/12, п. 139, 4 квітня 2018 року). Крім того, «особлива роль адвокатів як незалежних фахівців у здійсненні правосуддя передбачає низку обов'язків, зокрема щодо їх поведінки, яка повинна бути обережною, чесною та гідною» (там само, § 140).

Висновок: хоча Верховний Суд конкретно не вказав на правопорушення, яке відповідно до національного законодавства кваліфікується як "кримінальне" (перший критерій Енгеля), або на характер неправомірної поведінки заявників як на підставу вважати його "кримінальним" (другий критерій), він постановив, що накладені на них штрафи були "за своєю природою покаранням", таким чином, мабуть, спираючись на третій критерій. Як уже зазначалося вище, дійшовши такого висновку, Верховний Суд врахував відсутність у відповідних положеннях про неповагу суду "будь-якої конкретної межі" щодо суми штрафу та суми штрафу, накладеної на заявників у даній конкретній справі, що відповідає приблизно 6200 євро - що, на думку Верховного суду, було “високим розміром”.

У цій справі Суд, зокрема, зазначає, що за правопорушення, за які заявники були притягнуті до відповідальності, не може бути передбачено покарання у виді позбавлення волі. Більше того, оскаржувані штрафи не можуть бути перетворені на позбавлення волі у разі несплати. Крім того, у ситуації заявників штрафи не потягли наявність судимості. Незважаючи на високий розмір штрафу, накладеного на заявників, та відсутність верхньої встановленої законом межі, на думку Суду, недостатньо, щоб визнати суворість та характер санкції "кримінальними" в автономному розумінні статті 6. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що характер та ступінь суворості санкції не вводять злочин у кримінальну сферу пункту 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: заява щодо порушення права на справедливий суд (ст.6 Конвенції) та принципу ніякого покарання без закону (ст.7 Конвенції) несумісна з положеннями Конвенції, і відповідно оголошена неприйнятною.

Ключові слова: право на справедливий суд, ніякого покарання без закону, заочне засудження, непередбачуваність розміру покарання