Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 грудня 2019 року

у справі«HAMBARDZUMYAN проти Арменії»[1]

за заявою № 43478/11

Щодо вимог стосовно змісту ухвали суду про застосування заходів таємного спостереження

Фабула справи: Заявниця стверджувала, що таємне спостереження за нею було незаконним, оскільки воно ґрунтувалось на ухвалі суду, яка була постановлена всупереч відповідному національному законодавству. Ця ухвала, всупереч вимогам статті 286 Кримінального процесуального кодексу, не містила вказівки на особу, щодо якої слід застосовувати санкціоновані нею заходи таємного спостереження. Матеріали кримінального провадження не містили жодної ухвали суду, якою б було санкціоновано відео- та аудіо спостереження саме за Заявницею. Також не було жодного судового рішення, яким би було дозволено перехоплювати її телефонні розмови. Заявниця скаржилася також на використання доказів, отриманих в результаті таємного спостереження щодо неї.

Заявниця працювала заступником начальника жіночого підрозділу виправної установи. 2 лютого 2010 року одна із ув’язнених (А.С.) повідомила керівника Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю поліції (далі - Департамент) про те, що Заявниця вимагала неправомірну вигоду в обмін на переведення до установи виконання покарань відкритого типу. Того ж дня керівник Департаменту звернувся до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Суд задовольнив клопотання 3 лютого 2010 року. Цього ж дня поліція розпочала здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії щодо Заявниці. А.С. зв’язалась із Заявницею телефоном для призначення зустрічі, під час якої Заявниця запитала А.С., чи зможе вона сплатити кошти. Цю розмову перехопила поліція. А.С. та Заявниця зустрілися поблизу будинку останньої і обговорили суму коштів, які мали бути сплачені. Поліція видала А.С. банкноти, оброблені спеціальним хімічним засобом для їх передачі Заявниці. Того ж дня Заявниця отримала кошти від А.С., а їхня розмова під час зустрічі була знову записана на аудіопристрій. В той момент, коли Заявниця отримала кошти, з’явилася поліція та затримала її (одночасно здійснюючи відеозапис). 7 лютого 2010 року Заявниці було пред’явлено обвинувачення в одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Заявниця заперечувала свою вину, вказавши, що А.С. заборгувала їй ці кошти, і фактично повертала їх. Записи, зроблені в ході негласних слідчих (розшукових) дій, були передані слідчому органу. Пізніше вони були розглянуті експертом криміналістом з питань аудіо- відеотехніки, який склад відповідний висновок. 12 травня 2010 року слідство було завершено. Того ж дня Заявниці та її адвокату було надано доступ до матеріалів кримінального провадження. Цього дня їй стало відомо про ухвалу суду від 3 лютого 2010 року та таємне спостереження, яке проводилось на підставі цієї ухвали. Під час провадження в суді Заявниця подала клопотання про вилучення із доказів аудіозаписів, зроблених в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, та відповідного експертного висновку. Вона стверджувала, що ухвала від 3 лютого 2010 року не була конкретною, оскільки не визначала Заявницю особою, щодо якої необхідно здійснити таємне спостереження. Вона стверджувала, що ухвала суду могла стати підставою для спостереження за будь-якою особою. Таким чином, Заявницю було піддано таємному спостереженню без санкції суду, що порушує її права. Вироком від 9 листопада 2010 року суд визнав Заявницю винною та засудив до дев'ятирічного строку позбавлення волі. Обґрунтовуючи вину Заявниці, суд спирався в тому числі на записи, зроблені на підставі ухвали суду від 3 лютого 2010 року, та на розмови між Заявницею та А.С. під час їх зустрічей 3 та 4 лютого 2010 року, а також на експертний висновок експерта-криміналіста з аудіо- відеотехніки. Заявниця подала апеляційну скаргу, в якій наводила аналогічні аргументи стосовно ухвали від 3 лютого 2010 року та стверджувала, що суд не повинен був покладатися на результати таємного спостереження. Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги Заявниці. Касаційну скаргу Заявниці було визнано неприйнятною.

Уряд визнав, що відбулося втручання у права Заявниці відповідно до статті 8 Конвенції однак вказав, що таке втручання було виправданим та переслідувало законну мету розслідування та засудження за злочини і було пропорційним цій цілі.

Правове обґрунтування: будь-яке втручання може бути виправданим відповідно до пункту 2 статті 8, лише якщо воно здійснено згідно із законом, спрямовано на досягнення однієї з більш легітимних цілей, про які зазначено в пункті 2 статті 8 і є необхідним в демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої мети (див. Kennedy проти Сполученого Королівства, №26839/05, §130, 18 травня 2010 року). Формулювання «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певну підставу у національному законодавстві та був сумісний із принципом верховенства права, про який прямо сказано в Преамбулі Конвенції та був притаманний меті та цілі статті 8. Таким чином, закон повинен відповідати вимогам якості: він повинен бути доступним заінтересованій особі та передбачуваним щодо наслідків його застосування (див. Роман Захаров проти Росії, №47143/06, §§228-230, ЄСПЛ 2015 з подальшими посиланнями). Щодо питання про те, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, Суд повторює, що повноваження щодо здійснення таємного спостереження за громадянами допускаються згідно зі статтею 8 лише в тій мірі, в якій вони дійсно необхідні для захисту демократичних інститутів. На практиці це означає, що обмеження повинні бути адекватні та мати ефективні гарантії проти зловживань. Оцінка залежить від усіх обставин справи, таких як характер, обсяг та тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для ухвалення рішення про їх здійснення, від органів, компетентних санкціонувати такі дії, здійснювати їх та контролювати, від видів засобів захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Kennedy, §153). Суд повинен визначити, чи такі процедури контролю за санкціонуванням та реалізацією обмежувальних заходів є достатніми для того, щоб «втручання» дійсно обмежувалось «необхідним у демократичному суспільстві». Крім того, особливо важливо, щоб цінності демократичного суспільства були дотримані в найбільшій межі в наглядових процедурах, якщо не перевищуються межі необхідності такого втручання, зазначені у пункті 2 статті 8 (див. Kvasnica проти Словаччини, №72094/01, §80, 9 червня 2009 року; та Kennedy, згадане вище, §154).

Висновки: частина мотивації ухвали суду від 3 лютого 2010 р. - це буквальне відтворення відповідного клопотання, поданого керівником Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю, де останній стверджував, що дії А.С. містять склад злочину, передбаченого статтею 311, що стосується одержання неправомірної вигоди. Якщо дотримуватися позиції Уряду, дана помилка у зазначенні ім’я А.С. замість прізвища Заявниці, зроблена у заяві керівника Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю, а також в ухвалі суду, спричинила б спекуляції щодо того чи дійсно таємне спостереження було санкціоновано щодо Заявниці, а не будь-якої іншої особи. Таємне спостереження є серйозним втручанням у право особи на повагу до приватного життя, а ухвала суду, що слугує його підставою, не може бути постановлена з настільки розпливчастими термінами, щоб залишати місце для спекуляцій та припущень щодо її змісту і, головне, щодо особи, стосовно якої застосовується даний захід. Поліція здійснила оперативні та розшукові дії двох видів, а саме - зовнішнє спостереження та контроль за телефонними розмовами, тоді як в ухвалі суду від 3 лютого 2010 року про такі такі заходи не йшлося. Беручи до уваги вищезазначене, Суд вважає, що в цілому дозвіл на таємне спостереження за Заявницею не був предметом належного судового контролю. Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що таємне спостереження за Заявницею не було здійснено «згідно із законом» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (п.1 ст.8 Конвенції), відсутнє порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, право на справедливий суд, одержання неправомірної вигоди, негласні слідчі (розшукові) дії