Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 лютого 2020 року

у справі «MARILENA-CARMEN POPA проти Румунії»

за заявою № 1814/11

Щодо обґрунтованості скасування виправдувального вироку без нового заслуховування безпосередньо обвинуваченого чи свідків

Фабула справи: Заявниця скаржилася, що кримінальне провадження, порушене проти неї, було несправедливим.

Заявниця працювала нотаріусом та 28 листопада 2003 року посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між двома компаніями. 1 липня 2005 року прокуратурою будо пред’явлено обвинувачення Заявниці у вчиненні декількох епізодів злочинної діяльності – підроблення окремих документів, та направила її справу до суду. Органи прокуратури стверджували, що у період з 31 січня 2003 року по 9 лютого 2004 року Заявниця вчинила епізоди злочинної діяльності – підроблення кількох окремих договорів купівлі-продажу, що тривали у часі. Зокрема, вона посвідчила ряд договорів, а саме, договір купівлі-продажу від 28 листопада 2003 року, без відповідних підписів сторін. Під час провадження суд апеляційної інстанції заслухав показання Заявниці за участі адвоката та допитав тридцять дев’ять свідків, серед яких була й І. C. Свідок під час судового розгляду справи констатувала, що вона не була присутня у нотаріальній конторі під час укладення договору купівлі-продажу від 28 листопада 2003 року, і що підпис на договорі належав комусь іншому. Далі вона заявила, що не має жодного зв’язку з компанією. 9 липня 2008 року рішенням суду Заявницю було звільнено від відбування покарання на підставі наявних у матеріалах справи доказів разом із результатами криміналістичної експертизи підписів у договорі від 28 листопада 2003 року. Прокуратурою була подана касаційна скарга і на засіданні 28 травня 2010 року у суді касаційної інстанції адвокат Заявниці виступив з усними заявами та подав додаткові докази. Він не висунув жодних попередніх заперечень і не подавав клопотання про долучення інших доказів до матеріалів справи. У той же день судом касаційної інстанції було заслухано доводи Заявниці, показань свідків суд не заслуховував. Суд касаційної інстанції, ухвалюючи остаточне рішення від 29 червня 2010 року, задовольнив скаргу прокуратури по суті та з питань права, скасував рішення суду попередньої інстанції та переглянув справу по суті. Судом касаційної інстанції засуджено Заявницю на шість місяців позбавлення волі за вчинення одного епізоду підроблення документів (договору від 28 листопада 2003 року), звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на три роки. Скарга Заявниці на даний вирок була визнана судом неприйнятною.

Правове обґрунтування: у нещодавно ухваленому рішенні у справі Júlíus Þór Sigurþórsson проти Ісландії (заява №38797/17, рішення від 16 липня 2019 року) Суд виклав принципи щодо справ у своїй прецедентній практиці, що стосується засудження обвинуваченого, де після виправдання особи нижчестоящими судами слідувало засудження судом касаційної інстанції без проведення нового заслуховування безпосередньо обвинуваченого чи свідків. Справу Заявниці можливо відрізняти від інших справ, в яких національні суди останньої інстанції визнали винними обвинувачених, які були виправдані судами нижчої інстанції не заслуховуючи безпосередньо їх показання та не переглядаючи свідчення, які вважалися доречними для засудження обвинувачених (порівняйте та зіставте, серед інших авторитетних джерел, Constantinescu проти Румунії, № 28871/95, § 58, 27 червня 2000 року; Popa та Tănăsescu проти Румунії, № 19946/04, § 49, 10 квітня 2012 року; Găitănaru проти Румунії , № 26082/05, § 32, 26 червня 2012 року; Mischie проти Румунії, №50224/07, 16 вересня 2014 року, §§ 35-38).

Висновки: Заявниця не стверджувала, що їй і її адвокату не був відомий зміст скарги прокуратури з питань факту і права, або те, що вони не були викликані на слухання, які проводив касаційний суд у їх справі. Також не стверджувалося, що Заявниці, яка сама була випускником юридичного факультету та практикуючим державним нотаріусом, перешкоджали у зверненні за юридичною допомогою щодо характеру провадження в касаційному суді або його можливого результату, в тому числі й щодо можливості скасування виправдувального вироку суду першої інстанції касаційним судом за зверненням прокурора. Суд також зазначає, що Заявниця визнала, що на слуханні 28 травня 2010 року в касаційному суді вона представила свої аргументи щодо сутності справи та початкових звинувачень, висунутих проти неї. Крім того, суд також надав Заявниці можливість долучати докази до матеріалів справи. Єдиним пунктом, з яким суд останньої інстанції не погодився в обґрунтуванні суду першої інстанції, було значення, яке могло бути надане доказовій цінності наведених експертних доказів під час вирішення питання про вину Заявниці. На відміну від суду першої інстанції касаційний суд вважав, що документ, про який йде мова, міг самостійно розвіяти будь-які сумніви, які могли існувати у справі щодо вини Заявниці. Суд останньої інстанції також пояснив свій відхід від позиції суду першої інстанції наводячи підстави, які, хоч і були стислими, не здавалися ані свавільними, ані явно необґрунтованими, а саме те, що експертні докази, про які йде мова, були незаперечним науковим фактом. Заявниця висловила сумніви щодо неупередженості експертного висновку, про який йде мова, оскільки його підготував судово-медичний експерт, який працює в Міністерстві внутрішніх справ. Проте Заявниця не надала жодних аргументів, які б вказували на будь який зв’язок, ієрархічний або інший, між експертом, про якого йде мова, і суддями та прокурорами, які розглядали її справу, або з зазначеним експертом і будь-якою іншою особою, яка брала участь в провадженні. Тому в цій справі Суд не міг виявити жодних елементів, які могли б поставити під сумнів незалежність призначених експертів або надійність висновків. Оскільки Заявниця скаржилася на те, що касаційний суд змінив правову класифікацію обвинувачення проти неї не дозволивши їй висловити свою думку у зв’язку з цим, Суд зазначає, що єдиний факт підробки документів, в якому Заявниця була визнана винною, був елементом, притаманним початковому обвинуваченню, висунутому проти неї, за тривалу підробку документів. Отже, це було відомо Заявниці з самого початку провадження і вона мала можливість протягом всього кримінального провадження проти неї висловлювати свої заперечення та надавати коментарі і докази на свій захист стосовно кожної вчиненої нею підробки документів, в якій її обвинувачували. За цих обставин Суд вважає, що Заявниця повинна була повністю усвідомлювати можливість того, що будь-який із національних судів в менш суворому контексті щодо одного факту підробки міг визнати її винною у зазначеному злочині і визначити її вирок, відповідно.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, підробка документів, договір купівлі-продажу, державний нотаріус, юридична допомога