Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 грудня 2020 року

у справі «Євгеній Дмітрієв проти Росії»

за заявою № 17840/06

Щодо тривалого порушення спокою як підстави порушення права на повагу до приватного життя та недоторканності житла

Фабула справи: Заявник скаржився, що шум та інші незручності, спричинені повсякденною діяльністю міліції та ізолятора тимчасового тримання, розташованого в підвалі його житлового будинку, порушували його право на повагу до приватного життя та помешкання.

Між лютим 1995 року та травнем 2008 року Заявник разом зі своєю сім’єю проживав у багатоквартирному будинку, у підвалі якого розташовувався місцеве відділення міліції та камери тимчасового тримання. У 1996 році Заявник поскаржився до місцевих органів влади на шум та незручності, причиною яких було відділення міліції. Керівник місцевого відділення міліції вказав, що, хоча воно розташовано в будівлі, яка для таких цілей не призначена, його переїзд не є можливим. Заявник разом зі своїми сусідами у 2000 році подали колективну скаргу, на яку органи влади не надали жодної відповіді. Заявник подав позов до суду, вимагаючи переїзду відділення міліції. У вересні 2000 року національний суд визнав порушення права Заявника на «мирний відпочинок» та зобов’язав органи влади знайти рішення цьому впродовж року. Позовні вимоги Заявника про відшкодування моральної шкоди були залишені без задоволення. Далі Заявник скаржився на невиконання цього рішення суду, однак його скарги були відхилені національними судами, востаннє в лютому 2006 року. Також у 2006 році регіональне представництво із захисту прав споживачів перевірило будівлю і зробило висновок, що органи влади не дотримувались санітарних норм та правил, зокрема щодо сміття. Окрім того, з підвалу часто було чути стукіт, автомобілі співробітників міліції часто залишалися на вулиці не вимкненими. У травні 2008 року Заявник вирішив продати свою квартиру та переїхати. Водночас у 2007 році було схвалено проект та кошторис на будівництво нового відділення міліції. Однак до Суду не було надано жодної інформації щодо прогресу в будівництві та переїзду відділення міліції.

Правове обґрунтування: в Конвенції немає визначення чіткого права на чисте та тихе середовище, але там, де особа безпосередньо і серйозно постраждала від шуму чи іншого забруднення, може виникнути питання відповідно до статті 8 (див. Hatton та інші проти Сполученого Королівства, № 36022/97, §96, ЄСПЛ 2003-VIII (з подальшими посиланнями). Далі Суд зазначає, що шкідливі наслідки забруднення навколишнього середовища повинні досягти певного мінімального рівня, якщо вони підпадають під дію статті 8. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість неприємностей та їх фізичні чи психічні наслідки (див. Фадєєва проти Росії, №55723/00, §§ 68-69, ЄСПЛ 2005-IV (з подальшими посиланнями), та Oluić проти Хорватії, №61260/08, §49, 20 травня 2010 року). Крім того, серйозне забруднення навколишнього середовища може вплинути на благополуччя людей і перешкодити їм насолоджуватися своїми помешканнями таким чином, що негативно впливатиме на їх приватне та сімейне життя, в той же час серйозно не загрожуючи їх здоров'ю (див. López Ostra проти Іспанії, 9 грудня 1994 року, Серія A №303-C, §51).

Висновки: з матеріалів справи випливає, що державні органи самі визнали, що відділення міліції знаходилося у будівлі, яка не була призначена для його розміщення. Зусилля влади щодо виконання рішення суду були зосереджені на пошуку підходящого місця для переїзду відділення міліції, проте не було вжито жодних відчутних заходів для виправлення ситуації, яка тривала для Заявника більше десяти років. Нарешті, навіть незважаючи на те, що з матеріалів справи не випливає, що існувала загроза здоров’ю Заявника, Суд тим не менш вважає, на основі подань Заявника та матеріалів справи, що протягом тринадцяти років Заявник зазнав страждань вдень та вночі від діяльності відділення міліції та поганого санітарного обслуговування його приміщень. Відповідно, розглядаючи ці докази, Суд приходить до висновку, що порушення, спричинене розміщенням міліції в житловому будинку, незаконність якого було визнано самим місцевим відділення міліції і яке тривало роками, мало складний та тривалий вплив на приватне життя Заявника та отримання задоволення від його помешкання. Отже, Суд вважає, що було порушено право Заявника на повагу до приватного життя та користування житлом, і, отже, стаття 8 застосовується у цій справі. Повсякденна діяльність міліції у цій справі безпосередньо перешкоджала правам Заявника відповідно до статті 8 Конвенції, і тому втручання мало бути виправданим відповідно до пункту 2 цього положення. Державні органи користувалися широкою свободою розсуду при визначенні кроків, які слід вжити для вирішення цієї проблеми та досягнення необхідного балансу між конкуруючими інтересами громадськості та Заявника, і, у будь-якому випадку, вони мали кращий вибір, ніж міжнародний суд для оцінки місцевих потреб та умов. Однак Суд вважає, що заходи, вжиті національною владою у цій справі, були або недостатніми, або не були застосовані своєчасно та ефективно, або взагалі не вживались. Державі не вдалося досягти справедливого балансу між інтересами місцевої громади в отриманні переваг від захисту громадського спокою та безпеки та ефективним виконанням законів міліцією, та ефективним здійсненням Заявником свого права на повагу до приватного життя та недоторканності житла.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, забруднення навколишнього середовища, користування житлом, відшкодування моральної шкоди, захист громадської безпеки