Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2020 року

у справі «Akbay та інші проти Німеччини»

за заявою № 40495/15 та дві інші

Щодо переходу прав потерпілого за Конвенцією для подання скарги за статтею 6 Конвенції стосовно провокації злочину

Фабула справи: заявники скаржилися, що Н.А., другий і третій заявники були засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних речовин, до вчинення яких їх підбурили працівники поліції. Перший заявник вказала, що вона має право самостійно звернутися до Суду, оскільки була морально зацікавлена у відновленні репутації свого померлого чоловіка Н.А. після його необґрунтованого засудження.

У серпні 2011 року Н.А., другий і третій заявники були затримані за контрабанду 100 кг кокаїну. Н.А. разом із другом (другий заявник) організували ввезення наркотичних речовин через знайомих останнього. Працівник порту, який насправді був поліцейським під прикриттям, запропонував безпечний канал для їх перевезення. Третій заявник був найнятий Н.А. для того, щоб забрати наркотики з попередньо орендованої квартири та перевезти їх до Берліну. У листопаді 2012 року суд визнав Н.А. винним у незаконному ввезенні та обігу наркотичних речовин, а другого й третього заявників було визнано винними за пособництві та співучасті у вчиненні Н.А. злочину. Засудження заявників головним чином обґрунтовувались їх зізнавальними показаннями, допитом агента під прикриттям та показаннями працівників поліції, які працюють з інформаторами. Однак суд зауважив, що Н.А. та другий заявник були підбурені працівниками поліції до вчинення злочинів, а тому значно зменшив покарання до 4 років і 5 місяців та 3 років та 7 місяців відповідно. Суд зробив висновок, що поліція не підбурювала до вчинення злочину третього заявника, проте загалом пом’якшив призначене йому покарання. Н.А., другий і третій заявники звертались із касаційними скаргами на вирок суду, стверджуючи, що підбурювання повинне мати наслідком припинення проти них провадження. Федеральний суд правосуддя у грудні 2013 року відхилив їх скарги, посилаючись на усталену практику щодо зменшення розміру покарання. У грудні 2014 року було також відхилено їх конституційні скарги. Н.А. помер у червні 2015 року.

Правове обґрунтування: для того, щоб визначити, чи є перший заявник правомочною подавати цю заяву згідно зі статтею 34 Конвенції, Суд зазначає, що безпосереднім потерпілим порушення статті 6 був її чоловік Н.А., який помер 3 червня 2015 року і, таким чином, до подання заяви першим заявником 11 серпня 2015 року. Отже, Суд розгляне, чи перший заявник має виняткове право, оскільки дії органів влади, які нібито порушили Конвенцію, мали прямий вплив на її особисті права, оскільки вона може звернутися із позовом про відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Перший заявник стверджувала, в першу чергу, що вона має моральний інтерес щодо відновлення репутації свого чоловіка після його необґрунтованого засудження. Основним питанням, що розглядається Судом, є справедливість кримінального провадження проти Н.А., яке призвело до його засудження. У випадку, якщо Суд встановить, що підбурювання порушувало пункт 1 статті 6 Конвенції, постане питання, чи зробили національні суди відповідні висновки відповідно до статті 6, виключивши всі докази, які були отримані в результаті підбурювання або шляхом застосування процедури з подібними наслідками (порівняйте, між іншим, Furcht проти Німеччини, №54648/09, п.64, 23 жовтня 2014 року).

Щодо потенційного позову про компенсацію за статтею 41 Конвенції у разі встановлення порушення статті 6 у провадженні відносно Н.А., Суд вважає, що необхідний прямий вплив на майнові права заявника оскаржуваного заходу, який повинен стосуватися майнових прав, що існують на національному рівні. Наприклад, на них може вплинути обов'язок заявника як спадкоємця сплатити борги або витрати, встановлені рішенням національного суду, винесеного проти нього (наприклад, у справі Micallef проти Мальти, №17056/06, ЄСПЛ 2009), або якщо право власності заявника вимагати компенсації безпосередньо зачіпається (Grădinar проти Молдови, №7170/02, 8 квітня 2008 року, §§95-103).

Висновки: потенційне порушення статті 6, засноване на незаконному підбурюванні до правопорушення, яке інакше не було б вчинено, порушує питання, які виходять за межі чисто процесуальних недоліків, що призводить до висновку про несправедливість розгляду справи. Беручи до уваги, що висновок про підбурювання повинен призвести до виключення всіх отриманих ними доказів або подібних наслідків, висновок Суду про порушення статті 6 на цій підставі дозволить зацікавленій особі оскаржити на національному рівні обґрунтованість самого засудження, яке ґрунтувалося на таких доказах. За цих обставин Суд може визнати, що перший заявник може мати законний інтерес домагатися, за допомогою цього провадження, зрештою скасувати вирок, винесений на підставі таких доказів, Н.А. Він також зазначає, що Н.А. був близьким родичем першого заявника, який був засуджений за тяжке правопорушення щодо наркотиків і помер незабаром після цього, незадовго до подання цієї заяви. Отже, перший заявник може вважатись такою, що має певний моральний інтерес для цілей статті 34. Потенційний позов про компенсацію відповідно до статті 41 Конвенції, який вимагає встановлення порушення прав заявника, є недостатнім для того, щоб зробити заявника потенційним потерпілим порушення пункту 1 статті 6 Конвенції; воно виникає лише після того, як було порушено пункт 1 статті 6. Отже, потенційний позов про компенсацію відповідно до статті 41 Конвенції не може розглядатися як такий, що становить матеріальний інтерес, який би дозволив першому заявнику подати заяву від свого імені.

Справа, порушена першим заявником, насправді порушує питання, зокрема, про підбурювання, визнане національними судами, та про наслідки, які слід зробити із висновку про підбурювання для дотримання статті 6 Конвенції. Це питання є спірним стосовно як чоловіка першого заявника як ймовірного головного винного, так і другого та третього заявників, які в різній мірі були причетні до одного і того ж злочину. Отже, основне питання, порушене у справі першим заявником, виходить за межі інтересів першого заявника, оскільки стосується правової системи та правової практики держави-відповідача. Беручи до уваги особливості справи, порушеної першим заявником, і той факт, що вона могла не лише виявити певний моральний інтерес щодо подання цієї заяви, але й існував загальний інтерес, що стосується поваги до прав людини під час розгляду заяви, Суд, роблячи загальну оцінку, вважає, що за обставин цієї справи існували виняткові підстави, які вимагають визнання статусу потерпілого за першим заявником. Отже, Суд дійшов висновку, що за конкретних обставин цієї справи перший заявник має необхідний статус відповідно до статті 34 Конвенції, і що заперечення Уряду щодо цього має бути відхилено.

Констатовані порушення: право на справедливий суд стосовно скарг першого і другого заявників (п.1 ст.6 Конвенції), відхилено заперечення Уряду щодо статусу потерпілого першого заявника відносно скарги відповідно до пункту 1 статті 6 щодо підбурювання, відсутнє порушення права на справедливий суд відносно скарги третього заявника (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: контрабанда наркотичних речовин, інформатор, провокація, право на справедливий суд, пособництво, співучасть, відшкодування матеріальної або моральної шкоди