Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 березня 2020 року

у справі «HUDOROVIČ та інші проти Словенії»

за заявами № 24816/14 та 25140/14

Щодо позитивного зобов’язання держави забезпечити доступ для населення до питної води та комунальних послуг

Фабула справи: заявники скаржились на те, що їхні будинки не мали доступу до основних комунальних послуг, зокрема до питної води та каналізації. Крім того, вони стверджували, що місцеві органи влади проявляли негативне та дискримінаційне ставлення, відмовились вирішити ситуацію, що склалася, у будь-який прийнятний спосіб.

Заявники належать до общини ромів та проживали незаконними поселеннями. Муніципальні органи влади вжили певних заходів для надання заявникам доступу до питної води. В одному поселенні було профінансовано спільно з муніципалітетом, встановлено та наповнено питною водою щонайменше один резервуар. В іншому поселенні муніципалітет установив та профінансував громадський пункт подачі води, до якого можна індивідуально приєднатися. Заявники вважали такі заходи недостатніми.

Правове обґрунтування: принципи, що застосовуються до оцінки позитивних та негативних зобов'язань держави за Конвенцією, подібні. Слід звернути увагу на справедливу рівновагу, яка повинна бути досягнута між конкуруючими інтересами особи та громади в цілому, при цьому цілі в другому пункті статті 8 мають певне значення (див. Gaskin проти Сполученого Королівства, 7 липня 1989 року, §42, Серія A № 160, та Roche проти Сполученого Королівства, №32555/96, п.157, ЄСПЛ 2005-X). В обох контекстах держава користується певною свободою розсуду при визначенні кроків, які слід вжити для забезпечення дотримання Конвенції (див. Hatton та інші проти Сполученого Королівства, №36022/97, п.98, ЄСПЛ 2003- VIII; Leander проти Швеції, 26 березня 1987 року, § 59, Серія A №116). У соціально-економічних питаннях, таких як житло, свобода розсуду, доступна державі, є обов'язково широкою (див. James та інші проти Сполученого Королівства, 21 лютого 1986 року, §46, Серія A, № 98, Mellacher та інші проти Австрії, 19 грудня 1989 року, §45, Серія A, №169). Суд дотримується думки, що у питаннях, що включають оцінку пріоритетів у контексті розподілу обмежених державних ресурсів, національні органи влади можуть краще провести цю оцінку, ніж міжнародний суд (див. O'Reilly та інші проти Ірландії, №54725/00, 28 лютого 2002 року, та Sentges проти Нідерландів, №27677/02, 8 липня 2003 року). Крім того, необхідно враховувати вразливе та знедолене становище ромського населення, що вимагає особливого врахування їх потреб та іншого способу життя, як у відповідній нормативній базі, так і при прийнятті рішень в окремих випадках (див. Connors проти Сполученого Королівства, №66746/01, 27 травня 2004 року). Такі соціальні групи, як роми, можуть потребувати допомоги, щоб мати змогу ефективно користуватися тими ж правами, що і більшість населення. Як зазначав Суд у контексті статті 14 Конвенції, це положення не тільки не забороняє державі-члену по-різному поводитися з групами з метою виправлення "фактичної нерівності" між ними, але, крім того, за певних обставин відсутність спроби виправлення нерівності шляхом різного поводження може саме по собі призвести до порушення статті 14 (див. Thlimmenos проти Греції, №34369/97, §44, ЄСПЛ 2000-IV; Stec та інші проти Сполученого Королівства, №65731/01 та 65900/01, §51, ЄСПЛ 2006-VI).

Висновки: заявники не стверджували, що умови їх життя можуть вважатись наслідком будь-якої діяльності органів влади, яка обмежує їх доступ до безпечної питної води або забруднює будь-які наявні водні ресурси у відповідних населених пунктах. Вони скаржились на недостатнє забезпечення базової інфраструктури; відповідно, дана справа буде розглядатися як така, що стосується позитивного зобов'язання держави вжити розумних та належних заходів для забезпечення поваги до житла та приватного і сімейного життя. Суд вважає, що ключове значення в його оцінці стосується сфери позитивного зобов'язання держави забезпечити доступ до комунальних послуг, особливо для соціально незахищеної групи. Рівень реалізації доступу до води та каналізації значною мірою залежатиме від комплексної та конкретної для країни оцінки різних потреб та пріоритетів, на які слід надавати кошти. Державам необхідно надавати широкий розсуд щодо оцінки цих пріоритетів та законодавчих рішень, які вони роблять, з огляду на їх широку свободу розсуду в соціально-економічних питаннях. Цей розсуд також повинен застосовуватися до конкретних кроків, спрямованих на забезпечення кожному належного доступу до води, таких як прийняття національної стратегії у галузі водних ресурсів, національні та місцеві проекти реалізації будь-якої такої стратегії, або забезпечення водою населення із застосуванням системи розподілу води по окремих домогосподарствах.

У цій справі відповідні муніципальні органи вжили заходів, які, як уже було встановлено, надавали заявникам можливість отримати доступ до питної води, незважаючи на нерегулярний статус їх населених пунктів та характер земель, на яких розташовані відповідні будівлі заявників. Позитивні кроки, здійснені відповідними муніципалітетами, дозволяють зробити висновок про те, що вони визнали недоліки, які зазнали заявники як члени вразливої ​​громади, і продемонстрували певний ступінь активної взаємодії щодо задоволення їх конкретних потреб. Заявникам не заважали використовувати свої соціальні виплати, що дозволило б їм забезпечити свої основні потреби, для використання альтернативних рішень, таких як встановлення приватних резервуарів для води або систем для збору дощової води. Що стосується власних юридичних та фінансових зобов'язань держави в цьому відношенні, Суд дотримується думки, що, хоча держава зобов'язана усунути нерівність у забезпеченні доступу до безпечної питної води, яка завдає шкоди ромським поселенням, це не можна трактувати як таке, що включає зобов’язання нести весь тягар забезпечення водою будинків заявників. Беручи до уваги обмежений доступ до каналізації в двох муніципалітетах, було б важко, за відсутності доказів протилежного, зробити висновок, що відповідним ситуаціям заявників надається менше значення, ніж становищу більшості населення. Крім того, беручи до уваги прогресивний характер розвитку державної інфраструктури та широкий розсуд держави щодо встановлення пріоритетів на ресурси для містобудування, на думку Суду, лише особливо переконливі причини, такі як серйозний ризик для здоров'я може виправдати покладення тягаря на державу щодо вжиття будь-яких заходів щодо відповідних ситуацій заявників. Хоча заявники скаржились на часті хвороби, вони не надавали жодних конкретних тверджень з цього приводу та не представляли доказів на підтвердження своїх вимог. Враховуючи, що, по-перше, заявники отримували соціальні виплати, які могли б бути використані для поліпшення їх житлових умов, по-друге, державам надається широка свобода розсуду в соціально-економічних питаннях, і по-третє, що заявники не переконливо продемонстрували, що нібито невиконання державою обов’язку щодо доступу до безпечної питної води призвело до несприятливих наслідків для здоров'я та людської гідності, що фактично порушило їх основні права, передбачені статтею 8, Суд вважає, що в ході реалізації заходів, прийнятих для забезпечення доступу заявників до безпечної питної води та каналізації було враховано вразливе становище заявників та задоволено вимоги статті 8 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), відсутнє порушення заборони дискримінації (ст.14 Конвенції) у поєднанні із порушенням права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), відсутнє порушення заборони катування (ст.3 Конвенції) окремо чи в поєднанні із забороною дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, заборона дискримінації, заборона катування, ромське поселення, соціально незахищена група