Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 листопада 2020 року

у справі «Pantalon проти Хорватії»

за заявою № 2953/14

Щодо неприпустимості застосування положень кримінального законодавства за аналогією на шкоду обвинуваченого

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його було засуджено за вчинення проступку, пов’язаного з не декларуванням під час перетину кордону зброї для підводного полювання, тобто за дії, які не становили правопорушення згідно з національним законодавством.

У 2009 році заявникові було пред’явлено обвинувачення у вчиненні не значного правопорушення, пов’язаного з не декларуванням зброї, після того, як його автомобіль було обшукано хорватськими прикордонними службами на шляху повернення заявника з Боснії і Герцеговини. Під час обшуку серед пляжних речей було знайдено гарпун. Заявника у 2010 році було визнано винним у вчиненні цього правопорушення, призначено покарання у вигляді штрафу та конфісковано гарпун. Заявник у своїй скарзі на це рішення вказував, що гарпун не вважається зброєю за національним законодавством. У 2012 році Вищий суд з незначних правопорушень відхилив скаргу, підкресливши, що гарпун – це зброя з тятивою, а тому під час перетину кордону заявник мав декларувати це знаряддя для підводного полювання. Конституційна скарга заявника, у якій він зазначав, що його гарпун був зі стрічкою, а не з тятивою та використовувався ним виключно для риболовлі, у 2013 році була відхилена як явно необґрунтована.

Правове обґрунтування: відповідні принципи, що випливають із практики Суду за статтею 7 Конвенції, узагальнені в Консультативному висновку щодо використання методики «загального посилання» або «законодавства за посиланням» у визначенні злочину та стандартів порівняння між кримінальним законом, чинним на момент вчинення злочину, та зміненим кримінальним законом [ВП], запит № P16-2019-001, Конституційний суд Вірменії, §§60-62, 29 травня 2020 року, а також у справі Rohlena проти Чеської Республіки, №59552/08, §§50-53, ЄСПЛ 2015 року та Dragotoniu і Militaru‑Pidhorni проти Румунії, №77193/01 та 77196/01, §§33-38, 24 травня 2007 року). Стаття 7 не обмежується забороною на застосування ретроспективного кримінального закону у невигідний для обвинуваченого характер. Вона також втілює в цілому принцип, що лише закон може визначити злочин і передбачити покарання (Vasiliauskas проти Литви, №35343/05, ЄСПЛ 2015, §154). Як наслідок принципу, згідно з яким лише закон може визначити злочин і передбачити покарання, положення кримінального закону мають бути ретельно тлумачені (див. Dragotoniu та Militaru-Pidhorni, згадане вище, §40). Таким чином, стаття 7 також втілює принцип lex stricta, згідно з яким кримінальне законодавство не повинно широко розглядатися на шкоду обвинуваченому до такої міри, що зводиться до аналогії (див. Vasiliauskas, згадане вище, §154).

Суд вважає вирішальними наступні елементи:

1. стаття 4 Закону про зброю прямо виключала підводну зброю, призначену для риболовлі, зокрема гарпуни, виходячи з поняття зброї, передбаченого цим законом;
2. Уряд не заперечував того, що не задекларований заявником гарпун, виявлений під час перетину кордону, був знайдений у багажнику його автомобіля разом із пляжним приладдям, що свідчило про правдивість наміру заявника порибалити;
3. підводна зброя (зокрема гарпуни) та зброя з тятивою були по-різному визначені в Законі про зброю, оскільки підводна зброя трактувалась як зброя, що стріляє списами чи гарпунами за допомогою пружини, резинових стрічок чи стисненого газу, а зброя з тятивою водночас була визначена як луки, арбалети чи інші знаряддя, які стріляють за допомогою стріл чи інших засобів шляхом натягнутої тятиви;
4. Уряд не заперечував аргументу Заявника, що національні суди не оглянули його гарпуна чи фото знаряддя задля встановлення використовуваного привідного механізму;
5. Уряд не надав жодних копій інших рішень судів, у яких останні визнавали гарпуни «зброєю» у розумінні Закону про зброю чи подібного законодавства (див. Dragotoniu and Militaru-Pidhorni, цит. вище, §43, та Parmak і Bakır проти Туреччини, №№22429/07 та 25195/07, §66, 3 грудня 2019 року);
6. аргумент Заявника про те, що володіння гарпуном не вимагає дозволу, який зазвичай вимагався для володіння зброєю за відповідним законом був не лише не розглянутим, а й заперечувався Урядом.

Висновки: національні суди суперечать закону і, отже, непередбачувано тлумачать відповідні положення Закону про зброю на шкоду Заявнику. Щодо аргументу Уряду, що в разі сумніву в тому, чи є гарпун зброєю згідно з національним законодавством, заявник мав би повідомити про це прикордонні органи влади, попередивши вчинення правопорушення, Суд повторює, що жодна особа не має примушуватися до того, щоб під загрозою засудження думати, чи заборонена її поведінка чи ні або піддаватися необґрунтовано широкій дискреції органів влади.

Констатовані порушення: ніякого покарання без закону (ст.7 Конвенції).

Ключові слова: ніякого покарання без закону, володіння зброєю, декларування, перетин кордону, ретроспективне застосування закону