Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 травня 2020 року

у справі «Makuchyan і Minasyan проти Азербайджана та Угорщини»

за заявою № 17247/13

Щодо обов’язку держави забезпечити відбуття решти призначеного покарання особою, засудженої на території іншої країни

Фабула справи: Заявники стверджували, що Азербайджан порушив свої основні зобов'язання за статтею 2 Конвенції, оскільки вбивство та замах на вбивство були скоєний азербайджанським військовим офіцером з вини держави. Крім того, вони стверджували, що обидва уряди-відповідачі порушили свої процесуальні зобов'язання за статтею 2 через обставини, за яких Р.С. був помилований владою Азербайджану.

Заявниками у справі є двоє громадян Вірменії, Х. М. та С. М. У 2004 році Х. М. та племінник С. М. (Г. М.), обидва військовослужбовці Вірменії, вивчали курс англійської мови в м. Будапешт, організований та проведений за програмою НАТО «Партнерство заради миру». До проходження курсу були залучені по два учасники з усіх колишніх радянських держав, включаючи Республіку Азербайджан. Під час курсу Р.С., військовослужбовець Азербайджану, вбив племінника С. М., поки той спав, відрубавши йому голову сокирою. Р. С., до того як його заарештували працівники правоохоронних органів Угорщини, також намагався проникнути в кімнату Х. М. Р. С. був засуджений угорськими судами за жорстоке та умисне вбивство і замах на вбивство до довічного ув’язнення з можливістю умовного звільнення через 30 років. Під час кримінального провадження факт щирого каяття Р. С. не було підтверджено. Засуджений заявив, що вбив племінника С. М. через його вірменське походження і тому, що інші особи з Вірменії, які були слухачами курсу, спровокували його і знущалися над ним. У 2012 році на запит органів державної влади Р. С. був переведений до Азербайджану відповідно до Конвенції Ради Європи про передачу засуджених осіб для відбуття решти призначеного покарання. Однак після повернення до Азербайджану Р. С. повідомили, що він був помилуваний Президентом і звільнений від кримінальної відповідальності. На публічній церемонії Р.С. також підвищили у військовому званні (до звання майора), надали службове житло та виплатили заборгованість із заробітної плати за вісім років.

Правове обґрунтування: стаття 2 Конвенції, як одне з найбільш фундаментальних положень, закріплює одну з основних цінностей демократичних суспільств, що складають Раду Європи. Об'єкт і мета Конвенції як інструменту захисту окремих людей вимагає тлумачення та застосування цього положення таким чином, щоб зробити його гарантії практичними та ефективними (див. Anguelova проти Болгарії, №38361/97, п.109, ЄСПЛ 2002-IV). Беручи до уваги її фундаментальний характер, стаття 2 Конвенції містить процесуальне зобов'язання провести ефективне розслідування щодо ймовірних порушень її основного змісту (див. Armani Da Silva проти Сполученого Королівства, №5878/08, §229, ЄСПЛ 2016 р.; Mustafa Tunç і Fecire Tunç проти Туреччини, №24014/05, п.169, 14 квітня 2015 року; Giuliani and Gaggio проти Італії, №23458/02, п. 298, ЄСПЛ 2011 (витяги)). Відповідні принципи, що застосовуються до ефективного розслідування, були неодноразово узагальнені Судом наступним чином (див. Armani Da Silva, згадане вище, §§229-239): відповідальні за проведення розслідування повинні бути незалежні від причетних до подій, про які йдеться; слідство повинно бути "адекватним"; його висновки повинні базуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів; воно повинно бути достатньо доступним для сім'ї жертви та відкритим для громадського контролю; повинно бути здійснено негайно та з розумною оперативністю. Коли представник держави засуджений за злочин, який порушує статтю 2 або статтю 3 Конвенції, навряд чи можна сказати, що подальше застосування до нього амністії або помилування служить меті щодо адекватного покарання. Навпаки, держави повинні бути набагато жорсткішими, коли карають власних агентів за скоєння тяжких злочинів, що загрожують життю, ніж зі звичайними правопорушниками, оскільки тут йдеться не лише про індивідуальну кримінально-правову відповідальність винних осіб, а також обов'язок держави боротися з почуттям безкарності, яке правопорушники можуть мати в силу свого службового становища (див. Enukidze and Girgvliani проти Грузії, №25091/07, 26 квітня 2011 року, §274).

Висновки: Суд надає вирішальне значення тому факту, що Р.С., хоча на той час і був військовослужбовцем азербайджанських збройних сил, не виконував своїх службових обов'язків, коли вбив родича другого заявника та готувався вбити першого заявника. Беручи до уваги конкретні обставини цієї справи, Суд не переконаний, що особисті дії Р.С. могли бути передбачені його командуючими офіцерами або повинні бути віднесені до азербайджанської держави в цілому, лише тому, що ця особа була її агентом. Дійсно, оскаржувані дії були настільки грубими і жорстокими та настільки віддаленими від офіційного статусу Р.С. як військовослужбовця, що, враховуючи факти цієї справи, його злочинна поведінка не може спричинити матеріальну міжнародну відповідальність держави. Більше того, нічого в матеріалах справи не вказує на те, що процедура в Азербайджані щодо набору до складу збройних сил та контролю за дотриманням ними професійних стандартів на той час, коли Р.С. був відправлений на місію, - включаючи перевірку психічної придатності до служби - був недостатнім. У світлі вищезазначених причин і навіть припускаючи, що Азербайджан може розглядатися як такий, що має юрисдикцію щодо дій Р.С. за конкретних обставин цієї справи, Суд не може дійти висновку про те, що мало місце порушення зі сторони Азербайджана матеріального аспекту статті 2 Конвенції. З того моменту, коли Азербайджан взяв на себе відповідальність за виконання покарання у вигляді позбавлення волі Р.С. - тобто, з моменту його передачі - він був покликаний надати належну відповідь щодо дуже тяжкого етнічно обумовленого злочину, за який один з його громадян був засуджений в іншій країні. Однак, замість того, щоб продовжувати виконувати вирок відразу ж після його повернення, Р.С. було звільнено. Р.С. сприймався як невинна або незаконно засуджена особа та отримував пільги, які, як видається, не мали жодної правової основи згідно з національним законодавством. Фактичні дії Азербайджану надали Р.С. безкарність за злочини, скоєні проти його вірменських жертв. Це не є сумісним із зобов'язанням Азербайджану за статтею 2 щодо ефективного запобігання вчиненню злочинів проти життя людей.

Констатовані порушення: відсутність порушення Азербайджаном права на життя в матеріальному аспекті (статті 2 Конвенції), порушення Азербайджаном права на життя у процесуальному аспекті (статті 2 Конвенції), відсутність порушення Угорщиною права на життя в процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції), порушення Азербайджаном заборони дискримінації у поєднання з порушенням права на життя (ст.14 Конвенції, ст.2 Конвенції), відсутність порушення урядами Азербайджану та Угорщини обов’язку щодо створення необхідних умов для розгляду справи Судом (ст.38 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, заборона дискримінації, помилування, умисне вбивство, довічне ув’язнення, звільнення від кримінальної відповідальності