Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2021 року

у справі «Buliga проти Румунії»

за заявою № 22003/12

Щодо порушення права на захист в разі незабезпечення обвинуваченому можливості участі в допиті свідка

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що кримінальне провадження проти нього за незначне правопорушення було несправедливим, оскільки суд покладався на заяви свідків, яких він не зміг допитати.

31 березня 2010 року прокуратурою було розпочато відносно Заявника кримінальне провадження за кількома епізодами крадіжки металевої огорожі. Рішенням від 18 червня 2010 року провадження було припинено та встановлено, що хоча Заявник вчинив діяння, в яких його звинувачували, але вони були недостатньо серйозними, щоб становити склад кримінального правопорушення. Отже, на Заявника було накладено адміністративний штраф. Заявник оскаржив дане рішення, але вищестоящий прокурор залишив його без змін. Заявник оскаржив рішення в суді та запропонував представити додаткові докази та попросив заслухати свідків у суді, щоб довести свою невинність. Суд відхилив клопотання Заявника про надання доказів на тій підставі, що законодавством не передбачено повноваження суду заслуховувати свідків. Однак він вирішив, що доказів, зібраних прокуратурою, недостатньо, і з цієї причини направив справу назад до прокуратури. Він доручив прокуратурі продовжити розслідування та заслухати докази Заявника та запропонованих ним свідків. 8 березня 2011 року Заявника було викликано до прокуратури, пред’явили обвинувачення та відібрали покази. Він заперечив свою провину, запропонував для допиту свідків та вимагав двох експертиз, щоб довести, що огорожа у його власності відрізняється від вкраденої. Було допитано декількох свідків, у тому числі деяких із запропонованих Заявником, і досліджено докази, надані ним для обґрунтування придбання металевої огорожі; клопотання про надання експертних висновків відхилено. 9 червня 2011 року прокуратура знову вирішила припинити кримінальне переслідування і наклала адміністративний штраф, це рішення було підтримане вищестоящим прокурором. Заявник висловив заперечення, стверджуючи, що слідчі відхилили його докази та заперечив точність деяких свідчень свідків, які, на його думку, були отримані під примусом поліцейських. В остаточному рішенні від 23 серпня 2011 року суд відхилив заперечення Заявника. По-перше, суд відхилив клопотання Заявника про проведення експертизи на тій підставі, що ці докази не представляють "нових документів", що є єдиним видом доказів, які суд міг заслухати. Далі суд зазначив, що свідки були допитаня прокурором, тому докази в матеріалах справи були правильно зібрані та інтерпретовані. Суд дійшов такого висновку: "Суд дійшов висновку, що прокурор правильно встановив ... що [заявник] вкрав ... металеву огорожу ..."

Правове обґрунтування: гарантії, передбачені пунктом 3 (d) статті 6, є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, викладеними у пункті 1 цієї статті, які повинні враховуватися при будь-якій оцінці справедливості судового розгляду. Основним завданням Суду за пунктом 1 статті 6 є оцінка загальної справедливості кримінального провадження (див. Schatschaschwili проти Німеччини, №9154/10, §§100‑1001, 15 грудня 2015 року, Taxquet проти Бельгії, №926/05, п.84, 16 листопада 2010 року, з подальшими посиланнями). ​​Суд сформулював загальні принципи, які застосовуватимуться у справах, коли свідок обвинувачення не брав участі у судовому розгляді, але заяви, зроблені ним раніше, були прийняті в якості доказів; ці загальні принципи викладені у справах Al-Khawaja і Tahery проти Сполученого Королівства, №26766/05, №22228/06, ЄСПЛ 2011, §§ 118-47. У цьому відношенні, по-перше, повинна бути поважна причина для неявки свідка на розгляд справи, а по-друге, коли обвинувальний вирок ґрунтується виключно або у вирішальній мірі на показах, які були надані особою, в допиті якої обвинувачений не мав можливості взяти участь, незалежно від того, чи під час слідства, чи під час судового розгляду, права на захист можуть бути обмежені до міри, яка несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 (див. Блохін проти Росії, №47152/06, 23 березня 2016 року, §201, з подальшими посиланнями). Суд повинен не лише перевірити наявність достатніх факторів, що врівноважують сили, у випадках, коли покази відсутнього свідка були єдиною або вирішальною основою для засудження заявника, а також у випадках, коли він вважає незрозумілим, чи були докази, про які йдеться, єдиними чи вирішальними, але тим не менше переконаний, що вони мали значну вагу та що їх визнання могло спричинити порушення права на захист. Обсяг чинників противаги, необхідних для того, щоб судовий розгляд вважався справедливим, залежатиме від ваги показів відсутнього свідка. Чим важливіші ці докази, тим більшу вагу мають мати фактори, що врівноважують, щоб розгляд справи в цілому можна було вважати справедливим ( див. Seton проти Сполученого Королівства, № 55287/10, 31 березня 2016 року, §59).

Висновки: згідно з встановленими процесуальними нормами національні суди були покликані перевірити законність рішень прокуратури і не мали повноважень заслуховувати показання свідків або безпосередньо оцінювати суть справи. Однак Суд може зазначити, що, встановивши, що Заявник «вкрав металеву огорожу», у своєму остаточному рішенні від 23 серпня 2011 року національний суд фактично зробив оцінку його провини. При цьому він посилався на заяви свідків, які не з'являлися до нього. Свідків було заслухано лише під час слідства. У цьому контексті Суд повинен оцінити, чи була поважна причина неявки свідків до суду, наприклад, смерть або страх, стан здоров'я або недосяжність свідка. Чинне законодавство не дозволяло судам заслуховувати показання свідків, оскільки вони були зобов'язані розглянути скаргу на підставі доказів, які вже є у справі, єдиним винятком є ​​можливість вивчити додаткові документи, якщо це необхідно. Однак це не є вагомою причиною, яка виправдовує неявку відповідних свідків для цілей статті 6 Конвенції. Також доречно зауважити, що немає жодних вказівок, а також не стверджувалось Урядом, що свідки були недоступні або що в іншому випадку було б важко викликати їх для явки до суду. Національний суд дійшов свого рішення у справі, спираючись на заяви цих свідків. Звідси можна зробити висновок, що вони були вирішальними для висновку суду. Одним із важливих запобіжних заходів було б надання Заявникові або захиснику можливості допитати свідків на етапі розслідування. Більше того, схоже, що Заявник не отримав жодної відповіді на його твердження про залякування свідків поліцією. У матеріалах справи немає нічого, що вказувало б на те, що він яким-небудь чином був проінформований про дату, коли свідки будуть допитані слідчими або був запрошений прийняти в цьому участь. Навіть за відсутності повноважень заслуховувати свідків, суд мав у своєму розпорядженні інші засоби для вирішення справи, які могли б, принаймні теоретично, забезпечити ефективне здійснення права на захист. Зокрема, національні суди мали право скасувати рішення, прийняте прокуратурою, або повернути справу назад до прокуратури, або розглянути її далі у відповідному кримінальному провадженні, як суд першої інстанції. Натомість суд підтримав рішення прокурора, не заслухавши доказів, тим самим позбавивши можливості Заявника провести перехресний допит свідків, показання яких мали вирішальне значення. Роблячи це, суд позбавив Заявника можливості розгляду його справи судом відповідно до вимог Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (пункти 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, перехресний допит, висновок експерта, відсутність свідка