Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 травня 2018 року

у справі «Свєтіна проти Словенії»

за заявою № 38059/13

Щодо визнання судового розгляду справедливим в разі допущення в якості доказу незаконно отриманої інформації

Фабула справи: Заявник скаржився, що використання в кримінальному процесі доказів, отриманих за допомогою перевірки його власного мобільного телефону і мобільного телефону Х, порушило його право на справедливий судовий розгляд

Після зникнення 4 листопада 2007 року Х був виявлений мертвим наступного дня біля місцевої дороги. Він зазнав численних ножових поранень, а потім його переїхали автомобілем. Після перевірки інформації, що містилася в мобільному телефоні Х, стало очевидно, що 4 листопада 2007 року X спілкувався тільки з особою, яка використовує певний номер телефону, з якого також було відправлено повідомлення явно сексуального характеру. З’ясувалося, що даний номер належить бабусі Заявника. У той же день слідчий суддя видав наказ про обшук будинку Х і наказав компанії S надати дані про зв'язок, що здійснювався через мобільний телефон X. Компанія S в той же день представила в суд диск, що містить телефонні записи Х. Вранці 6 листопада 2007 року поліція зупинила машину Заявника і піддала його перевірці, в ході якої були знайдені ніж (ймовірно, що містив сліди крові) і мобільний телефон у його кишені. Вивчивши його телефон, поліція встановила, що Заявник використав вищезгаданий номер телефону, з якого були зроблені вищезгадані дзвінки і повідомлення, відправлене X. Вони вилучили дані об'єкти і заарештували Заявника. Відповідно до розпорядження слідчого судді, компанія М (оператор мобільної мережи) надала дані про записи мобільного телефону Заявника. Щодо Заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В ході розслідування Заявник стверджував, що випадково переїхав Х. В ході розслідування були зібрані докази, в тому числі ті, які стосуються трафіку телефонів Х і Заявника. В процесі розгляду в суді кримінального провадження по обвинуваченню Заявника у вбивстві за обтяжуючих обставин були заслухані свідки, експерти та розглянуті доказові матеріали, а також замовлені і згодом зачитані різні висновки експертів. 10 червня 2008 року суд визнав Заявника винним і засудив його до тринадцяти років позбавлення волі. В ході повторного розгляду справи після апеляційного оскарження Заявник подав заяву про виключення всіх доказів з (i) записів про розслідування злочину, аж до (ii) записів останнього слухання першої серії судових засідань, на тій підставі, що ці докази були нібито сумнівні внаслідок незаконної перевірки телефонів, що належать йому і X. Він стверджував, що перевірка телефонів, що належать йому і X, порушила його права і права Х відповідно до статті 37 Конституції і що судові накази були видані із запізненням в один тиждень. Обидва клопотання були відхилені судом. 4 вересня 2009 року суд визнав Заявника винним у вбивстві, вчиненому при обтяжуючих обставинах, і засудив його до 12 років тюремного ув'язнення. Суд пояснив, що розслідування щодо Заявника почалося після перевірки даних телефону Х, що не порушувало прав Заявника відповідно до статті 37 Конституції, далі зазначив, що перевірка телефону Заявника була порушенням зазначеного положення, але не мала доказової сили, оскільки на той момент поліція вже отримала необхідну інформацію з телефону Х. Крім того, результати даної експертизи не були включені до справи і не були використані судом. Після апеляційного оскарження строк покарання було скорочено до дев’яти років. Що стосується перевірки мобільного телефону Заявника, то суд погодився з нижчестоящим судом, що «перевірка телефону заявника була неконституційною, але це порушення не було важливим із точки зору доказової бази». Суд касаційної інстанції в ході розгляду подальшої скарги Заявника визнав, що незалежно від того, що поліція вивчила телефон Заявника без судового наказу, ідентифікація номера мобільного телефону Заявника, як джерела відправленого текстового повідомлення, не є недопустимим доказом, що повинен бути виключеним з матеріалів справи. Конституційна скарга Заявника була відхилена.

Правове обґрунтування: хоча у § 1 статті 6 гарантовано право на справедливий судовий розгляд, однак там не встановлено ніяких правил щодо допустимості доказів як таких, оскільки це перш за все питання, яке регулюється національним законодавством (див. Шенк проти Швейцарії, 12 липня 1988 року, §46, Серія A, №140 і Лерміт проти Бельгії, №34238/09, § 83, ЄСПЛ 2016). Таким чином, роль Суду не в тому, щоб в принципі, визначити, чи можуть бути визнані допустимими конкретні види доказів (наприклад, докази, отримані незаконно з точки зору національного законодавства), або, встановити вину заявника. Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи був справедливим судовий розгляд у цілому, включаючи спосіб отримання доказів. Це передбачає розгляд питання «незаконності» і - в тих випадках, коли мова йде про порушення іншого права, гарантованого в Конвенцією, - характеру виявленого порушення (див. Биков проти Росії, №4378/02, §89, 10 березня 2009 року, і Праде проти Німеччини, №7215/10, § 33 3 березня 2016 року). При визначенні справедливості розгляду у цілому слід також враховувати, чи було забезпечено право на захист. Зокрема, необхідно встановити, чи була у заявника можливість оскаржувати достовірність доказів і опротестовувати їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі, чи не викликають сумніви у достовірності або точності за тих обставин, за яких вони були отримані. Хоча проблема справедливості не обов'язково виникає там, де отримані докази не підкріплені іншими матеріалами, треба зазначити, що у випадках, коли докази є досить вагомими і немає ризику щодо їх недостовірності, потреба в підтверджуючих доказах, відповідно, є меншою (див. Биков, наводиться вище, §90 ). Суд вже розглядав декілька справ, у яких слідчі дії, що порушують права, передбачені статтею 8, були проведені із порушенням вимог закону, і у яких допущення як доказу отриманої таким чином інформації, не суперечило вимогам справедливості, гарантованим відповідно до §1 статті 6 Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Шенка, §§ 45-49; Хан проти Сполученого Королівства, № 35394/97, §§ 34-40, ЄСПЛ 2000-V, П. Г. і Дж.Х. проти Сполученого Королівства, № 44787/98, §§ 76-81, ЄСПЛ 2001 IX). Вирішальним питанням є справедливість судового розгляду у цілому.

Висновки: судами першої та другої інстанції було визнано, що перевірка мобільного телефону Заявника не була проведена відповідно до внутрішнього законодавства і що право Заявника було порушено. Цей висновок не був спростований Верховним судом, який, однак, вважав, що докази, які Заявник намагався виключити, посилаючись на те, що вони були отримані внаслідок проведення незаконної експертизи, були допустимими, оскільки були б неминуче виявлені. Справді, суть скарги полягає в незгоді з правовою оцінкою національних судів щодо допустимості доказів, яка в основному ґрунтується на думці, що докази, отримані при незаконній перевірці або обшуку, але які були б неминуче виявлені навіть за відсутності такої перевірки, можуть бути долучені до матеріалів кримінальної справи. При цьому, дана незгода стосується питання тлумачення національного законодавства, що в основному має вирішуватися національними судами. Таким чином, Суд не робить ніякого висновку щодо відповідності «доктрини неминучого виявлення» вимогам Конвенції. Суд також зазначає, що, хоча і можливо, що дані, отримані незаконним чином із мобільного телефону Заявника, відіграли певну роль на початковому етапі розгляду, що призвів до арешту Заявника, вони не використовувалися як докази під час судового розгляду. Він зазначає, що засудження Заявника ґрунтувалося на ряді інших інкримінуючих доказів, не пов'язаних із незаконно отриманими даними, такими як (i) його власне визнання того, що він переїхав X, (ii) результати відтворення події, вжиті для перевірки версії Заявника, (iii) біологічні сліди, знайдені на Заявникові, його автомобілі і на X, (iv) речові докази, такі як гумова трубка, що була частиною автомобіля Заявника, знайдена на місці події, і (v) показання свідків. Немає ніяких сумнівів у достовірності або точності доказів, про які йде мова. За цих обставин і з урахуванням характеру незаконності заходів, Суд робить висновок, що розгляд у справі Заявника, що розглядається в цілому, - включаючи спосіб отримання доказів, - не суперечить вимозі справедливого судового розгляду.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, допустимість доказів, право на захист, тлумачення законодавства