Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2021 року

у справі«Veronika Ciobanu проти Республіки Молдова»

за заявою № 69829/11

Щодо відповідальності держави при настанні смерті дитини в результаті нещасного випадку за кордоном

Фабула справи: Заявник скаржиться на порушення права її сина на життя внаслідок його утоплення під час перебування у літньому таборі в Суліні (Румунія) та на відсутність ефективного розслідування з цього приводу.

За домовленістю між урядом Румунії та Міністерством молоді та спорту Республіки Молдова (далі - Міністерство), сто вісімдесят молодих молдаван, включаючи п’ятнадцятирічного сина Заявника, перебували між 5 і 12 липня 2010 року в літньому таборі, розташований у Суліні (Румунія), на узбережжі Чорного моря. Відповідно до рішення Міністра молоді та спорту від 1 липня 2010 року групу молодих людей контролювали троє співробітників Міністерства, призначених керівниками груп. 9 липня 2010 року близько 15:00 син Заявника та ще четверо молодих людей, троє з яких були вже повнолітніми, відійшли від пляжу, спеціально призначеного для купання, і увійшли у воду в місці, де протікав канал, який впадав до Дунаю та виходив до моря. Син Заявника був занесений течіями та втопився. Його тіла не знайшли. 15 вересня 2010 року прокуратура Молдови відкрила кримінальне провадження за статтею 329 Кримінального кодексу за фактом халатності на роботі, що спричинила смерть людини, вищезазначені працівники Міністерства були визнані підозрюваними. Наказом від 4 березня 2011 року прокурор вирішив припинити кримінальне провадження проти них. Він зазначив, що відповідно до положень правил відпочинку таборів - прийнятих румунською владою та доведених до відома керівників груп - купання дозволяється лише в спеціально обладнаних місцях, у присутності та під наглядом керівників груп, і лише тоді, коли це дозволено оголошенням та пляжними рятувальниками. Прокурор також зазначив, що троє співробітників Міністерства заявили, що не отримували жодних вказівок щодо зобов'язань чи завдань, які вони мали виконувати в літньому таборі та що жоден національний нормативний акт не покладає на них обов'язок забезпечувати фізичну цілісність неповнолітніх. Заявник оскаржила це рішення до вищестоящого прокурора та суду, але воно залишилося без змін. 15 червня 2011 року прокурор, який керував справою, прийняв наказ про припинення справи щодо смерті сина Заявника на тій підставі, що смерть сталася через необережність сина Заявника, який не дотримувався положень правил відпочинку в таборах щодо плавання, про що йому, однак, було відомо. Після оскарження Заявником дане рішення було залишено без змін. 15 червня 2013 року прокуратура Румунії постановила, що кримінальне провадження не порушувалось у зв'язку зі смертю сина Заявника за відсутністю складу злочину. Наказом першого заступника прокурора від 13 серпня 2013 року за апеляційною скаргою Заявника було скасовано дане рішення та наказано продовжити розслідування. Він наголосив на необхідності визначити тих, чий обов'язок був наглядати за дітьми, зокрема тих, хто повинен був контролювати купання дітей у день трагедії.

Правове обґрунтування: Суд розгляне питання, чи дотримувались у цій справі молдавські органи процесуального обов'язку, що випливає зі статті 2 Конвенції. Він розгляне цей момент у світлі принципів, згаданих у справі «Nicolae Virgiliu Tănase проти Румунії, №41720/13, §§163-171, 25 червня 2019 року). Суд уже мав нагоду стверджувати, що стосовно шкіл, ступінь старанності, необхідної для захисту дітей від шкоди, повинна бути обов'язково відрегульована у міру дорослішання та переходу до підліткового віку, і що вони починають нести відповідальність відповідно до їх можливостей, що розвиваються (Ercankan проти Туреччини, №44312/12, §51, 15 травня 2018 року). Особливі заходи та особлива увага можуть вимагатися, зокрема, щодо маленьких дітей або, незалежно від віку дитини, наприклад, під час екстремальних погодних умов або загроз безпеці (там само, §50). Суд також нагадує про обов'язок держави через адміністрацію школи брати на себе відповідальність за довірених їй дітей, а також про важливу роль адміністрації школи у захисті здоров'я та добробуту учнів, беручи до уваги особливу вразливість через їх вік (Kayak проти Туреччини, №60444/08, п.59, 10 липня 2012 року).

Висновки: одним із ключових моментів у цій справі було те, чи перебували діти, включаючи сина Заявника, під належним наглядом під час їх купання з метою мінімізації ризику утоплення. Однак розслідування, проведене молдавською владою, не встановило, хто повинен був наглядати за дітьми в день трагедії, чи були на той час троє співробітників Міністерства на пляжі. Крім того, необхідність визначення відповідальних осіб за нагляд за дітьми, була підкреслена румунським обвинуваченням. Суд не випускає з уваги той факт, що події відбулися в Румунії, і що в результаті молдавський слідчий орган міг би зіткнутися з певними перешкодами в процесі розслідування. Однак перебування дітей у цій країні було організовано молдавським Міністерством молоді та спорту і троє співробітників залученого Міністерства також були громадянами Молдови, і ніщо насправді не заважало молдавському органу прокуратури з’ясувати питання, згадані вище. Незважаючи на це, молдавська прокуратура із задоволенням зазначила, що стаття 329 Кримінального кодексу, яка карає за халатність на роботі, не застосовується до трьох відповідних працівників. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що кримінальне розслідування, проведене молдавською владою, не було ретельним, і тому воно не відповідає процесуальному зобов'язанню, що випливає зі статті 2 Конвенції.

Водночас він нагадує, що у випадках - подібних до цієї справи - коли втручання у право на життя не є навмисним і де щодо цього немає підозр, стаття 2 Конвенції не обов'язково вимагає кримінального захисту. У таких випадках держава-відповідач може виконати своє позитивне зобов'язання, передбачене статтею 2 Конвенції, встановивши цивільний захист як самостійно, так і в поєднанні з кримінальним засобом, що дозволяє встановити відповідальність осіб та отримати відповідне цивільно-правове відшкодування. Що стосується відповідальності молдавської влади, Суд не може встановити, чи знали вони, чи повинні були знати на той момент, що життя сина Заявника перебувало під реальною і безпосередньою загрозою та того, що вони не вживали в рамках своїх повноважень заходів, які з розумної точки зору, без сумніву, пом'якшили б або навіть запобігли цьому ризику. Однак він хоче підкреслити, що ця неможливість значною мірою пов'язана з відсутністю ретельного та ефективного розслідування молдавською владою обставин, пов'язаних зі смертю сина Заявника. У світлі всіх вищезазначених міркувань Суд дійшов висновку, що мало місце процесуальне порушення статті 2 Конвенції.

Констатовані порушення: право на життя в процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, смерть через необережність, халатність, цивільно-правове відшкодування