Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2021 року

у справі «Лаптєв проти Росії»

за заявою № 36480/13

Щодо відповідальності держави у випадку самогубства особи, яка тримається під вартою

Фабула справи: Заявник скаржився на події, пов’язані зі смертю брата Заявника під час утримання його під вартою між 4 і 6 січня 2011 року, та якості подальшого внутрішнього розслідування у зв'язку з цим.

4 січня 2011 року брат Заявника, С.Л., який на той час працював міліціонером, був заарештований за підозрою у зґвалтуванні. Після арешту офіцери не подавали жодних повідомлень щодо застосування сили стосовно С.Л., але після смерті С.Л. офіцери повідомили, що застосовували силу, щоб стримувати його при затриманні. Того ж дня С. Л. був поміщений до ізолятору тимчасового тримання, попередньо оглянутий, сліди поранень на тілі не виявлено. С. Л. помістили в камеру разом із Ч., агентом міліції під прикриттям. На думку Заявника, Ч. можливо, мав завдання переконати або примусити брата Заявника зізнатися. 5 січня 2011 року брат Заявника мав дві зустрічі зі слідчим, одна з яких відбулася за участі адвоката Г. За словами Заявника, його брат скаржився Г. на тиск, який чинила на нього міліція з метою змусити його зізнатися, включаючи загрозу, що вони домовляться про те, щоб його зґвалтували інші ув'язнені. О 6.40 ранку 6 січня 2011 року охоронці ізолятора, виявили С.Л. мертвим у своїй камері. Близько сьомої ранку його оглянула група медиків невідкладної допомоги. Звіт про розтин, складений того ж дня, встановив механічну асфіксію як причину смерті. На додаток до лігатурних слідів на шиї, у звіті описуються подряпини на обох передпліччях та синці. 7 січня 2011 року адміністрація місця тримання під вартою провела внутрішнє розслідування щодо смерті С.Л. В остаточному звіті було зроблено висновок, що в той вечір між 3:19 ранку та 6:10 ранку в коридорі не було жодної охорони і що відповідальні співробітники таким чином серйозно порушили правила безпеки та дисциплінарні правила щодо нагляду за затриманими. В результаті цих проваджень охоронці були звільнені, їх начальству оголошені догани. За результатами проведеного розслідування в кримінальному провадженні, порушеному за даним фактом, було прийнято рішення від 4 липня 2011 року, відповідно до якого слідство дійшло висновку, що смерть С. Л. була самогубством, а тілесні ушкодження, виявлені на його тілі під час розтину, були наслідком пропорційного застосування фізичної сили під час арешту. Відповідно, провадження було припинено. Дане рішення було скасоване за скаргою Заявника в судовому порядку. Надалі Заявник неодноразово оскаржував постанови про відмову у відкритті кримінального провадження. 30 листопада 2012 року слідчий орган повідомив Заявника, що розслідування його скарги було припинено 25 жовтня 2012 року. У листі зазначалося, що щонайменше одна посадова особа слідчого ізолятора надавала інформацію щодо психічного стану С. Л. до його смерті. Відповідаючи на запитання щодо необхідності розміщення С.Л. в одній камері з Ч., офіцер С., який чергував під час прийому С.Л. в ізолятор, заявив, що «була наявна інформація, надана оперативними співробітниками, що С.Л. був схильний до роздумів про самогубство, а працівники ізолятора, відповідальні за життя та здоров'я затриманих, не могли утримувати таких осіб в одиночній камері ”. Загалом влада визнала недоліки у нагляді за С.Л., зокрема, через те, що частина тюремних наглядачів не виконувала службових обов'язків, порушуючи чинні правила. Однак вони наполягали на тому, що смерть С. Л. була самогубством і що вона не пов'язана із вищезазначеними недоліками. 20 травня 2013 рок суд залишив у силі рішення від 25 жовтня 2012 року. Рішення першої інстанції суду було підтримане в апеляційному порядку.

Правове обґрунтування: загальні принципи стосовно зобов'язань держави, встановлених у статті 2 Конвенції, закріплені в практиці Суду і були узагальнені у справі "Фанзієва проти Росії" (№41675/08, пп. 46-51, 18 червня 2015 року). Суд раніше вирішив у низці справ проти Росії, що не здійснення владою кримінального провадження у ситуації, коли особа померла під час перебування під вартою, саме по собі є серйозним порушенням національних процесуальних норм, здатних підірвати придатність будь-яких зібраних доказів (див. Трапезнікова та інші проти Росії, №45115/09, п.34, 1 грудня 2016 року; Клейн та Олександрович проти Росії, №40657/04 , §56, 3 травня 2012 року). В контексті російської правової системи лише «досудове розслідування» не може призвести до покарання винних, оскільки порушення кримінальної справи та розслідування кримінальних справ є необхідними умовами для висунення звинувачень проти ймовірних злочинців, які потім можуть бути розглянуті судом (див. Трапезнікова та інші, цитоване вище, §35; Ляпін проти Росії, №46956/09, §§132 та 135-36, 24 липня 2014 року, Зеленін проти Росії, №21120/07, пп.56-57, 15 січня 2015 року).

Висновки: Суд вказує на неспроможність національних органів детально вивчити психологічний портрет С.Л. та визначити певну потребу в особливій турботі, яку він міг мати, а також потенційно недбалу поведінку службовців ізолятора у зв'язку з цим. Російська влада не вжила всіх розумних заходів для з'ясування обставин, за яких настала смерть С.Л.

Стандартом доказування, який підлягає застосуванню згідно зі статтею 2, є принцип "поза розумним сумнівом". Хоча Суд визнає, що деякі обставини справи були підозрілими, Суд знаходить недостатньо доказів на підтвердження гіпотези про навмисне позбавлення життя С.Л. чи примушування його владою до самогубства. Навіть незважаючи на численні дефекти загальної якості розслідування і, зокрема, на те, що не була чітко визначена владою роль Ч. у подіях 6 січня 2011 року, Суд не розпізнає достатньо чітких та не суперечливих доказів, що дозволили б йому зробити висновок про те, що брат Заявника загинув від представників державної влади. ​​Однак цей висновок не звільняє державу-відповідача від відповідальності за смерть С.Л. Співробітникам місця тримання під вартою було відомо про нестабільний психологічний стан С.Л., про що свідчив С., черговий під час прийому С.Л. до центру тримання під вартою, який визнав, що знав про схильність С.Л. до суїцидальної поведінки. За таких обставин, не кажучи вже про точний психологічний стан С.Л., який представники влади не вивчили в ході внутрішнього розслідування, Суд вважає, що органи влади знали або повинні були знати про ризик для життя С.Л. З огляду на визнання, що містяться у відповідних національних рішеннях щодо відсутності належного нагляду в ізоляторі тієї ночі, Суд вважає, було наявне чітке невиконання обов’язку влади вжиті належні заходи для запобігання відомому ризику для життя С.Л.

Констатовані порушення: право на життя в її процесуальному аспекті через непроведення владою ефективного розслідування смерті пана С.Л. та в матеріальному аспекті через неможливість держави захистити право пана С.Л. на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, застосування фізичної сили під час арешту, відмова у відкритті кримінального провадження