Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 лютого 2021 року

у справі «Золандт проти Нідерландів»

за заявою № 69491/16

Щодо продовження строку тримання підозрюваного під вартою лише за наявності відповідних та достатніх підстав

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що рішення суду апеляційної інстанції щодо продовження строку тримання його під вартою не мало належного обґрунтування або, як альтернатива, це рішення не мало достатніх підстав.

16 травня 2016 року поліція була повідомлена про те, що пана У. побили двоє чоловіків. Наступного дня У. подав кримінальну скаргу проти Заявника і 13 червня 2016 року Заявник був затриманий за підозрою у вчиненні замаху на умисний напад за обтяжуючих обставин та незаконному володінні вогнепальною зброєю та боєприпасами, знайденими в його будинку. 16 червня 2016 року відповідно до розпорядження слідчого судді стосовно Заявника був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 29 червня 2016 року в суді відбулося слухання, яке стосувалось продовження строку тримання Заявника під вартою на підставі існування обґрунтованої підозри щодо Заявника та ризику повторного вчинення злочину з огляду на обставини вчиненого правопорушення та триваючий конфлікт з потерпілим. Під час цього слухання Заявник просив відмовити у продовженні запобіжного заходу або, як альтернативу, зупинити його тримання під вартою. Того ж дня суд продовжив строк запобіжного заходу на дев’яносто днів та відхилив альтернативне клопотання про зупинення запобіжного заходу, зазначивши, що інтереси кримінального судочинства переважають особисті інтереси Заявника. 29 липня 2016 року Заявник звернувся з черговим клопотанням та, серед іншого, заявив, що перше судове засідання було призначене на 23 вересня 2016 року, і що наказ про попереднє ув'язнення, виданий 29 червня 2016 року, базувався лише на ймовірній небезпеці рецидиву, яка була малоймовірною, оскільки підозра стосується дій, які можна розглядати як вчинені в рамках законної самооборони. 3 серпня 2016 року суд відхилив клопотання Заявника та постановив, що причини, які призвели до видання наказу про утримання Заявника під вартою, залишаються актуальними. Суд встановив, що в даній ситуації інтереси кримінального судочинства переважають над особистими інтересами Заявника. 18 серпня 2016 року суд апеляційної інстанції залишив без змін дане рішення суду, а апеляційну скаргу Заявника - без задоволення. 23 вересня 2016 року розпочався судовий розгляд справи проти Заявника. В ході слухання, проведеного цього дня, суд розглянув заяву У., який приєднався до кримінального провадження як потерпілий та цивільний позивач, і просив про відкладення розгляду справи, оскільки був госпіталізований до лікарні. Суд вирішив відкласти судовий розгляд та зупинити тримання Заявника під вартою. В постанові суд вказав, що інтерес підозрюваного у зупиненні запобіжного заходу повинен переважати над інтересами кримінального судочинства та інтересом суспільства у продовженні попереднього ув'язнення підозрюваного. 3 березня 2017 року Заявника було засуджено до десяти місяців позбавлення волі, тобто до меншого строку, ніж він провів у місцях тримання під вартою.

Правове обґрунтування: застосуванню підлягають загальні принципи щодо тривалості та обґрунтування попереднього ув'язнення, викладені у справі Buzadji проти Республіки Молдова (№23755/07, 5 липня 2016 року, §§ 84-91). Відповідно до усталеної практики Суду відповідно до пункту 3 статті 5, збереження обґрунтованої підозри є умовою для обґрунтованості запобіжного заходу, але через певний проміжок часу - тобто починаючи з першого судового рішення, яким було встановлено запобіжний захід (див. Buzadji, згадане вище, § 102), цього вже недостатньо. Потім Суд повинен встановити (1), чи підстави, на які посилаються судові органи, продовжують виправдовувати позбавлення волі, та (2) якщо такі підстави були "релевантними" та "достатніми", чи виявляли національні органи влади "особливу ретельність" у здійсненні провадження. Обґрунтування будь-якого періоду затримання, яким би коротким воно не було, має бути переконливо продемонстроване владою (див. Ідалов проти Росії, № 5826/03, п.140, 22 травня 2012 року; і Buzadji, згадане вище, §87). Обґрунтування, які в практиці Суду були визнані "релевантними" та "достатніми" причинами - крім існування обґрунтованих підозр - включають такі підстави, як небезпека втечі, ризик тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик вчинення повторного правопорушення, ризик громадського безладу та необхідність захисту затриманого (див. Buzadji, згадане вище, §88, з подальшими посиланнями). Продовження тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише за наявності конкретних вказівок на справжню вимогу суспільного інтересу, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над правилом поваги до індивідуальної свободи, встановленим у статті 5 Конвенції (див. наприклад, Labita проти Італії, № 26772/95, §152, ЄСПЛ 2000 ‑ IV, та Kudła проти Польщі, №30210/96, §§ 110 та наступні, ЄСПЛ 2000 XI; див. також Buzadji, згадане вище, §90). Національні судові органи в першу чергу повинні забезпечити, щоб у певній справі запобіжне ув'язнення обвинуваченого не перевищувало розумного строку. Відповідно, вони повинні, дотримуючись принципу презумпції невинуватості, вивчити всі факти, що обґрунтовують «за» чи «проти» існування вищезазначеної вимоги, що становить суспільний інтерес, або виправдовує відступ від правила, передбаченого статтею 5, і повинні викласти їх у своїх рішеннях щодо заяв про звільнення (див. Buzadji, згадане вище, § 91). Особливо враховуючи ризик того, що підозрюваний після звільнення, повторить правопорушення, слід, зокрема, врахувати характер та серйозність звинувачень проти обвинуваченого, його судимість, а також його характер або поведінку, які вказували б на те, що він або вона представляли такий ризик (див. Merčep проти Хорватії, № 12301/12, §96, 26 квітня 2016 року, Šoš проти Хорватії, № 26211/13, §95, 1 грудня 2015 року та Магнітський та інші проти Росії, №32631/09 та 53799/12, § 221, 27 серпня 2019 року).

Висновки: Суд не може прийняти твердження Уряду про те, що обсяг дискусій у залі судового засідання, відображений в офіційних протоколах відповідних слухань, компенсував недостатню деталізацію в письмових рішеннях. Дійсно, обговорення в судовому засіданні відображає аргументи, висунуті сторонами, але не вказує, якими підставами було виправдано запобіжний захід з боку судового органу, уповноваженого призначити або продовжити тримання під вартою. Тільки мотивоване рішення цих органів може ефективно продемонструвати сторонам, що їх заслухали, і зробити можливим апеляційне оскарження та громадський контроль за здійсненням правосуддя. Не врахувавши конкретних фактів та окремих обставин, суд апеляційної інстанції продовжив запобіжний захід Заявника на підставах, які, хоча і “відповідні”, не можуть розглядатися як “достатні”, щоб виправдати продовження тримання під вартою.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, запобіжний захід, попереднє ув’язнення, презумпція невинуватості