Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 лютого 2021 року

у справі«Воротнікова проти Латвії»

за заявою № 68188/13

Щодо забезпечення права сторін бути обізнаними та коментувати всі наявні докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду

Фабула справи: Заявниця скаржилася, що її справа була вирішена на підставі доказів, які не були надані для ознайомлення сторонам у справі. Більше того, її коментарі щодо цих доказів не були долучені до матеріалів справи.

18 січня 2011 року Заявниця подала заяву про достроковий вихід на пенсію на тій підставі, що вона доглядала за дитиною-інвалідом до його смерті у віці семи років. 6 червня 2011 року Державне агентство соціального страхування, відхилило дану заяву на підставі невиконання вимоги про те, що зазначена дитина-інвалід повинна була перебувати під наглядом до восьмирічного віку. Заявниця оскаржила цю відмову в адміністративному суді. 24 травня 2012 року суд встановив, що Заявниця має право на дострокову пенсію за віком. 3 грудня 2012 року суд апеляційної інстанції за скаргою відповідача скасував це рішення. Суд визнав, що, оскільки дитина не дожила до восьмирічного віку, вимога Закону про державні пенсії, згідно з яким дана дитина-інвалід має перебувати під наглядом до восьмирічного віку, не була виконано. Заявниця подала касацію з питань права, стверджуючи, зокрема, що вимога Закону про державні пенсії була неправильно витлумачена. 20 лютого 2013 суд касаційної інстанції направив листи Парламентському комітету з соціальних і трудових питань, Міністерству добробуту і Омбудсмену з проханням висловити їхню думку щодо правильного тлумачення статті 11 Закону про державні пенсії, яка містить зазначену вимогу. У цих запитах не вказувалося правова ситуація, з приводу якої робився запит. Всі три установи висловили думку, що стаття 11 Закону про державні пенсії стосується періоду часу, протягом якого дитина-інвалід перебувала під наглядом, і, отже, вимагає, щоб дитина досягла восьмирічного віку. Висновки установ сторонам справи не відправлялися. Проте Заявник дізналася про них, коли ознайомилася з матеріалами справи. 11 березня 2013 року вона подала свої коментарі до висновків. Листом від 14 березня 2013 року суд повернув їй коментарі і зазначив, що вони не можуть бути долучені до матеріалів справи, оскільки Закон про адміністративне судочинство не передбачає можливості подати додаткові зауваження щодо висновків, складених державними установами, які не є учасниками розгляду справи. 7 травня 2013 року, за результатами розгляду справи в письмовому провадженні, рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін.

Правове обґрунтування: вимоги, що випливають із права на змагальність, яке є однією з основних складових концепції "справедливого судового розгляду" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції, в принципі однакові в як цивільних, так і в кримінальних справах (див. Nideröst-Huber проти Швейцарії, 18 лютого 1997 року, § 28, Звіти про рішення та рішення 1997 ‑ I, та Werner проти Австрії, 24 листопада 1997 року, §§ 63 та 66, Доповіді 1997 VII). Право на змагальність передбачає право сторін бути обізнаним та коментувати всі наявні докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду (див. Kress проти Франції, №39594/98, §§ 65 та 74, ЄСПЛ 2001-VI; Ferreira Alves проти Португалії (№3), № 25053/05, пп. 37-38, 21 червня 2007 року, та K.D.B. проти Нідерландів, 27 березня 1998 року, §43, Доповіді 1998-II). Це також стосується адміністративних проваджень, кваліфікованих як "цивільні" або "кримінальні" згідно зі статтею 6 Конвенції, незалежно від їх особливостей на національному рівні (див. Kress, згадане вище; Regner проти Чеської Республіки, №35289/11, 19 вересня 2017 року; і Meral проти Туреччини, №33446/02, 27 листопада 2007 року). Це означає, що сторони у справі повинні мати можливість ознайомитись із доказами, які перебувають у суді, а також можливість прокоментувати їх існування, зміст та достовірність у відповідній формі та у відповідний час, якщо це необхідно, письмово та заздалегідь (див. Krčmář та інші проти Чеської Республіки, №35376/97, § 42, 3 березня 2000 року, та Colloredo Mannsfeld проти Чеської Республіки, №15275/11 та 76058/12, §33, 15 грудня 2016 року). Сторони будь-якого спору можуть законно розраховувати на інформацію щодо того, чи вимагає конкретний документ їх коментарів. Особливо йдеться про довіру заявників до здійснення правосуддя, яке ґрунтується, серед іншого, на твердженні, що їм надається можливість висловити свою думку щодо кожного документу у матеріалах справи (див. Pellegrini проти Італії, №30882/96, §45, ЄСПЛ 2001-VIII; Zagrebačka banka d.d. проти Хорватії, №39544/05, §203, 12 грудня 2013 року; і Juričić проти Хорватії, №58222/09, п.75, 26 липня 2011 року). Ця вимога однаково стосується не обов’язкових консультативних висновків, спрямованих на допомогу суду (див. K.D.B., згадане вище, § 43), а також інформації та висновків, отриманих судом з власної ініціативи з метою винесення обґрунтованого рішення (див. Zagrebačka banka d.d., § 201, та Juričić, § 74, цитовані вище). Сторони мають законне право отримувати копії письмових зауважень, що містять аргументовані думки щодо суті справи, і лише вони повинні судити про те, чи вимагає конкретний документ їх коментарів (див. Ferreira Alves, згадане вище, § 41). Суду не потрібно визначати, чи завдало не надання документів шкоду заявникам, оскільки існування порушення можливо, навіть за відсутності шкоди (див. Milatová та інші проти Чеської Республіки, № 61811/00, § 65, ЄСПЛ 2005-V).

Висновки: відповідно до принципу "об'єктивного розслідування", суд касаційної інстанції зробив запит щодо висновків з метою прийняття обґрунтованого рішення стосовно правильного тлумачення застосовного законодавчого положення. Тлумачення цього правового положення було суттю суперечки і це визначило результат справи Заявниці. Отже, ці висновки були надані з чіткою метою вплинути на рішення суду, хоча і необов’язково. Відповідно, Заявниця могла законно розраховувати, що з нею проконсультуються щодо того, чи вимагають ці документи її коментарів. Щодо аргументу Уряду про те, що Заявницю було повідомлено про її право ознайомитися з матеріалами справи, Суд повторює, що можливість ознайомитися з матеріалами справи сама по собі не є достатнім захистом для забезпечення права заявника на змагальність провадження. Відповідно, з метою дотримання принципу справедливості суд повинен був повідомити Заявницю про те, що висновки державних установ були отримані, і що вона може, якщо вона цього бажає, прокоментувати їх у письмовій формі. На підставі наявної інформації, Суд зазначає, що вищезазначена важлива вимога, встановлена в практиці Суду щодо права на змагальність, яка є частиною права на справедливий судовий розгляд, не передбачена національним законодавством. Крім того, коментарі Заявниці щодо висновків державних установ не були долучені до матеріалів справи на тій підставі, що Закон про адміністративне судочинство не передбачав можливості коментувати висновки, подані державними установами, які не були сторонами у справі. Гарантії, що випливають із права на змагальність, не обмежуються лише зауваженнями, поданими сторонами процесу. У практиці Суду ці гарантії також застосовуються до інших ситуацій, у тому числі стосовно доказів та висновків, отриманих за ініціативою суду.

Вищевикладених міркувань достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок, що в цій справі повага до права на справедливий судовий розгляд, гарантована пунктом 1 статті 6, вимагала надання Заявниці можливості ознайомитись та висловити зауваження щодо висновків державних установ, складених на вимогу суду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, змагальність сторін, тлумачення правового положення, адміністративне провадження