Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 лютого 2021 року

у справі «Юрчич проти Хорватії»

за заявою № 54711/15

Щодо дискримінації за ознакою статі при відмові у працевлаштуванні чи у виплаті страхових сум вагітній жінці

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що її дискримінували як вагітну жінку, яка перенесла екстракорпоральне запліднення (далі - in vitro), через скасування її статусу застрахованого працівника.

Заявниця працювала з невеликими перервами з 1993 року. 17 листопада 2009 року Заявниця пройшла процедуру запліднення in vitro, лікар рекомендував їй відпочити. 27 листопада 2009 року Заявниця уклала трудовий договір з компанією «Н.» (далі - «компанія»), штаб-квартира якої розташована приблизно за 360 кілометрів від місця проживання Заявниці. 11 грудня 2009 року Заявниця подала заявку про реєстрацію в системі загальнообов’язкового медичного страхування до Фонду медичного страхування, і вона була зареєстрована як застрахований працівник. 14 грудня 2009 року Заявницю почало нудити і її лікар встановив, що запліднення in vitro було успішним, і що їй потрібен відпочинок через ускладнення, пов’язані з вагітністю. Таким чином було встановлено період лікарняного; після УЗД підтвердилось, що Заявниця була вагітна двійнятами. Заявниця подала клопотання про виплату компенсації заробітної плати під час лікарняного через ускладнення, пов’язані з вагітністю. 5 січня 2010 року відповідне управління Фонду медичного страхування (далі - Фонд), за власним бажанням ініціювало перевірку стану медичного страхування Заявниці. 16 лютого 2010 року Фонд відхилив її заяву про реєстрацію застрахованим працівником, а також її прохання про компенсацію заробітної плати через лікарняні через ускладнення, пов’язані з вагітністю. Він заснував своє рішення на основі експертного висновку, згідно з яким, коли Заявниця влаштувалась на роботу в компанію 27 листопада 2009 року, вона була непридатною за станом здоров’я для працевлаштування, оскільки десятьма днями раніше вона зробила запліднення in vitro. Тому вважалося, що її працевлаштування було фіктивним і спрямоване виключно на отримання матеріальних переваг, пов’язаних зі статусом зайнятих осіб, включаючи компенсацію заробітної плати під час її відсутності на роботі через ускладнення, пов’язані з вагітністю. Заявниця безуспішно оскаржила дане рішення до вищестоящого органу Фонду, а потім звернулася з адміністративним позовом до суду. 5 грудня 2012 року адміністративний суд відхилив позов Заявниці, підтримавши аргументацію адміністративних органів. Суд підкреслив, що, зважаючи на її запліднення in vitro, 27 листопада 2009 року Заявниця не була придатною до роботи, яка знаходилась на відстані від місця її проживання, а також вимагала подорожей. Заявниця подала конституційну скаргу, повторюючи свої попередні аргументи та стверджуючи, що вона зазнала дискримінації. Дана скарга залишилася без задоволення. Згідно з інформацією, наданою Фондом, страхування праці Заявниці у компанії було припинено з 13 грудня 2009 року. Уряд стверджував, що рішення про скасування страхового статусу Заявниці переслідувало законну мету захисту державних ресурсів від шахрайського використання та загальної стабільності системи охорони здоров’я.

Правове обґрунтування: користуючись правами і свободами, гарантованими Конвенцією, стаття 14 забезпечує захист від різного поводження, без об'єктивного та розумного обґрунтування, до осіб, які перебувають в аналогічних або відповідно подібних ситуаціях. Для цілей статті 14 різниця на підставі дискримінації є наявною, якщо вона “не має об’єктивного та розумного обґрунтування”, тобто якщо вона не переслідує “законної мети” або якщо немає “розумного співвідношення пропорційності” між використаними засобами та метою, яку прагнули реалізувати (див. Молла Салі проти Греції, №20452/14, §§133 та 135, 19 грудня 2018 року). Коли різниця в ставленні базується на статі, свобода розсуду, що надається державі, є вузькою, і в таких ситуаціях принцип пропорційності не просто вимагає, щоб обраний захід в цілому відповідав реалізації мети, яка переслідується, але також слід показати, що це було необхідно за цих обставин (див. Емель Бойраз проти Туреччини, №61960/08, п. 51, 2 грудня 2014 року). Суд визнав у своїй судовій практиці, хоча і опосередковано, необхідність захисту вагітності та материнства (див. Хамтоху та Аксенчик проти Росії, №60367/08 та 961/11, § 82, 24 січня 2017 року; Александру Еначе проти Румунії, №16986/12, §§ 68 та 76-77, 3 жовтня 2017 року). Що стосується тягаря доказування стосовно статті 14 Конвенції, Суд постановив, що як тільки заявник продемонстрував різницю в поводженні, уряд повинен довести, що це було виправдано (див. D.H. та інші проти Чеської Республіки, №57325/00, § 177, ЄСПЛ 2007 ‑ IV; та Губеріна проти Хорватії, №23682/13, § 74, 22 березня 2016 року).

Висновки: вагітність жінки як така не може вважатися шахрайською поведінкою. Фінансові зобов'язання, покладені на державу під час вагітності жінки, самі по собі не можуть бути достатньо вагомими причинами, щоб виправдати різницю в ставленні за статтю. Запровадження заходів захисту материнства є надзвичайно важливим для дотримання принципу рівного ставлення до чоловіків та жінок, які працюють. Вирішуючи справу Заявниці, національні органи влади обмежились висновком, що внаслідок запліднення in vitro вона була непридатною за станом здоров’я для роботи, про яку йдеться, тим самим маючи на увазі, що їй належало утриматися від працевлаштування поки її вагітність не підтвердилася. Суд зазначає, що цей висновок суперечив як внутрішньому, так і міжнародному праву. Більше того, це було рівнозначно відмовити Заявниці шукати роботу через ймовірну вагітність. Одного вищезазначеного достатньо, щоб Суд дійшов висновку про те, що Заявниця зазнала дискримінації за ознакою статі.

Заявниця мала близько чотирнадцяти років досвіду роботи, протягом яких вона регулярно сплачувала внески до системи загальнообов'язкового медичного страхування. Таким чином, не можна стверджувати, що вона не внесла внески до страхового фонду, з якого вона згодом вимагала певних виплат, зокрема, виплати компенсації заробітної плати під час відпустки через ускладнення, пов'язані з вагітністю. Приступаючи до роботи, Заявниця добре усвідомлювала той факт, що вона зазнала запліднення in vitro, але в той же час не мала можливості дізнатися, чи була процедура успішною, чи вона призведе до того, що вона завагітніє. Більше того, на той час вона не могла знати, що її майбутня вагітність, якщо така є, призвела б до ускладнень, які призведуть до її перебування на лікарняному протягом тривалого періоду часу. Переглядаючи справу Заявниці, компетентні органи не надали жодного пояснення того, як Заявниця могла свідомо укласти шахрайський трудовий договір, навіть не знаючи, чи дійсно вона завагітніє чи ні. Особливо маючи на увазі, що вона не мала жодних юридичних зобов'язань повідомляти про факт запліднення in vitro або про те, що вона могла бути вагітною на момент укладення трудового договору, і що національне законодавство забороняє роботодавцю вимагати будь-яку інформацію стосовно вагітності жінки або доручити іншій особі вимагати таку інформацію. Суд дотримується думки, що запитувати у жінки інформацію про її можливу вагітність або планування вагітності або зобов'язувати її повідомити про такий факт під час прийняття на роботу також означатиме пряму дискримінацію за ознакою статі.

Відмова у працевлаштуванні або визнанні виплат, пов’язаних із працевлаштуванням, вагітній жінці на основі її вагітності, означає пряму дискримінацію за ознакою статі, яка не може бути виправдана фінансовими інтересами держави. На підставі вищевикладеного Суд вважає, що різниця в ставленні, якої зазнала Заявниця як жінка, яка завагітніла шляхом запліднення in vitro, не була об'єктивно виправданою або необхідною за цих обставин.

Констатовані порушення: заборона дискримінації разом з правом мирно користуватися своїм майном (ст.14 Конвенції, ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: заборона дискримінації, право мирно користуватися своїм майном, медичне страхування, трудовий договір