Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 лютого 2021 року

у справі «Діккінсон проти Туреччини»

за заявою № 25200/11

Щодо застосування меж допустимої критики стосовно витвору мистецтва, спрямованого на діяльність політичного діяча

Фабула справи: Заявник стверджував, що кримінальне провадження, порушене проти нього за його мистецькі роботи, порушило його право на свободу вираження поглядів,

Заявник - академік британського походження, який проживав у Туреччині та викладав у двох турецьких університетах вже протягом двадцяти років. Він також художник-колажист. 16 березня 2006 року робота з колажу, створена Заявником, була виставлена ​​в наметі, встановленому в рамках «ярмарку миру», демонстрації, організованої на набережній у місті Стамбул. Ця робота, складена з фотографій, представляла напівлюдину, напівтварину, яка мала обличчя прем'єр-міністра того часу Реджепа Таїпа Ердогана, яку тримала на мотузці людина, оздоблена візерунками, які нагадували американський прапор. Цей діяч стояв на підлозі, покритій доларами США, а в роті у нього була купюра в 20 доларів США та купюри турецької ліри, ракета на місці хвоста та глобус позаду. На нього була накинута ковдра з написаною фразою: "Ми не будемо собакою Буша". Кримінальне провадження було порушено проти особи, відповідальної за цю демонстрацію, за образу прем'єр-міністра через демонстрацію цього колажу. Перед слуханням, призначеним на 12 вересня 2006 року в рамках цього кримінального провадження, Заявник повідомив пресу, що збирається бути присутнім на цьому слуханні та виставити там свою роботу. У той день Заявник презентував свої роботи присутнім у коридорах суду, потім він знову виставив свої роботи перед камерами двох журналістів, а також інших перед судом. Поліцейські втрутились та заарештували Заявника. Того ж дня він був взятий під варту, розпочато кримінальне провадження за фактом образи прем’єр-міністра, 15 вересня 2006 року Заявника звільнили з-під варти. За результатами розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції Заявник був виправданий, оскільки його дії були розцінені як акт повідомлення, що включає політичне попередження та критику, передану через мистецтво колажу, і що, беручи до уваги політичну особистість та функції глави уряду, робота може містити шокуючі та образливі елементи, покарання такого діяння суперечитиме Конвенції, а умисна складова ймовірного злочину відсутня у цій справі. 25 травня 2009 року суд вищестоящої інстанції скасував дане рішення і за результатами повторного розгляду справи Заявник був визнаний винним та засуджений до сплати штрафу в розмірі приблизно 3043 євро. 23 грудня 2015 року суд, встановивши, що Заявник не вчинив нового умисного злочину протягом п’ятирічного призупинення виконання вироку та що він виконав зобов’язання, пов’язані з наглядовими заходами, скасував рішення, винесення якого було відкладено, та наказав припинити кримінальне провадження.

Правове обґрунтування: принципи, що випливають із судової практики щодо захисту приватного життя та свободи вираження поглядів, викладені, зокрема, у справі Couderc і Hachette Filipacchi Associés проти Франції, №40454/07, §§83-93, ЄСПЛ 2015 (витяги)) та Тарман проти Туреччини (№63903/10, §§ 36-38, 21 листопада 2017 року). Стаття 10 Конвенції охоплює свободу художнього вираження поглядів, зокрема свободу отримувати та передавати інформацію та ідеї, що дає можливість брати участь у публічному обміні інформацією і культурними, політичними та соціальними ідеями усіх видів (Мюллер та інші проти Швейцарії, 24 травня 1988 року, §27, Серія A, №133). Однак художник та ті, хто рекламує його твори, не уникають можливості бути обмеженими вимогами, передбаченими пунктом 2 статті 10. Колажна робота, на яку скаржилися, була спрямована на формування політичної критики по відношенню до прем'єр-міністра Туреччини за його політичний вибір на міжнародній арені щодо американських військових дій, в тому числі тих, що мали місце в Іраку (див. подібні форми політичного вираження, Mătăsaru проти Республіки Молдова, №69714/16 та 71685/16, §31, 15 січня 2019 року Татар та Фабер проти Угорщини, №26005/08 та 26160/08, §36, 12 червня 2012 року). Ця робота, безсумнівно, була частиною дискусії, яка представляла загальний інтерес, що стосується зовнішньої політики країни. Щодо оцінки меж допустимої критики, слід розрізняти приватних осіб та осіб, які діють у публічному контексті (Couderc та Hachette Filipacchi Associés, цитоване вище, § 117 та наступні. ). Межі допустимої критики є ширшими щодо політика, якого згадують у цій якості, ніж для простої приватної особи: на відміну від другої, перший неминуче свідомо піддає себе ретельному контролю за його діями як журналістами, так і масою громадян, і тому він повинен виявляти більшу толерантність (Узан проти Туреччини, №30569/09, п.40, 20 березня 2018 року).

Хоча будь-яка особа, яка бере участь у публічних дебатах, що становлять загальний інтерес, зобов'язана не перевищувати певні межі, зокрема щодо поваги до репутації та прав інших, вона може вдаватися до певного перебільшення, навіть провокації, тобто допускати певну непоміркованість у своїх висловлюваннях (К. проти Польщі, No 15601/02, п. 47, 18 березня 2008 р.). Ті, хто створює, інтерпретує, розповсюджує або демонструє витвір мистецтва, сприяють обміну ідеями та думками, важливими для демократичного суспільства, - отже, зобов'язання держави не надмірно порушувати їх свободу вираження поглядів (див. зокрема, Vereinigung Bildender Künstler проти Австрії, №354/01, п.26, 25 січня 2007 року, і Мюллер, цитоване вище, пп.32-33) - і що форми художньої виразності та соціальні коментарі, такі як сатира, перебільшення та спотворення реальності, що їх характеризує, та використання іронічного та саркастичного тону, природно, мають на меті спровокувати та агітувати (див. Vereinigung Bildender Künstler, згадане вище, §33). Образливі зауваження можуть виходити за рамки захисту свободи вираження поглядів, коли вони зводиться до непристойного зневажання, наприклад, якщо образа є єдиною їх метою, і що, з іншого боку, використання вульгарних формул не є саме по собі вирішальним у оцінці образливого висловлювання, оскільки воно цілком може мати суворо стилістичну мету (Тушальп проти Туреччини, №32131/08, 21 лютого 2012 року, § 48).

Висновки: колажна робота головним чином намагалася засудити ймовірне існування певної прихильності турецького прем'єр-міністра до американського президента в політичних та фінансових інтересах. Таким чином, ця робота не тільки критикувала зовнішню політику, реалізовану прем'єр-міністром, але й ставила під сумнів добросовісність та незалежність останнього, натякаючи на те, що його контролюють та підкуповують іноземці. Колаж, таким чином, набув характеру ціннісного судження в сфері політичної критики. У зв’язку з цим, з огляду на американську військову діяльність у світі, зокрема в Іраці, яка продовжувалась і, крім того, зазнала суворої критики з боку міжнародної громадської думки на той час, а також з огляду на політичну підтримку окупації Іраку, яка раніше була продемонстрована прем'єр-міністром Туреччини, Суд вважає, що ціннісне судження, винесене в роботі Заявника, не може вважатись таким, що не має достатньої фактичної основи. Беручи до уваги тематику мистецької роботи Заявника, контекст його публічного викриття та його фактичну основу, провокаційний стиль та зміст, що сприяє агітації та є дещо образливим, не можна розглядати як невиправдану образу в контексті публічних дебатів, в ході яких вони мали місце. У будь-якому випадку Суд нагадує, що політик повинен виявляти більшу толерантність до критики, особливо коли вона приймає форму сатири. За обставин цієї справи ніщо не може виправдати поміщення Заявника під варту в поліції та попереднє ув'язнення, а також призначення кримінального покарання, навіть якщо це був штраф. За своєю суттю така санкція неминуче має стримуючий ефект, незважаючи на помірний розмір, враховуючи, зокрема, наслідки засудження. Більше того, навіть якщо винесення судового рішення, яким був засуджений Заявник, було призупинено, і це рішення було остаточно скасовано з усіма наслідками, що з цього випливають, наприкінці періоду зупинення у п'ять років, Суд вважає, що здійснення протягом значного проміжку часу кримінального провадження проти Заявника на підставі обвинувачення у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, мало стримуючий ефект щодо готовності зацікавленої особи висловитись з питань, що становлять суспільний інтерес.

За обставин справи національні органи влади не здійснили належного балансування, яке відповідає критеріям, встановленим його практикою, між правом Заявника на свободу вираження поглядів та правом протилежної сторони на повагу до свого приватного життя. Суд вважає, що в будь-якому випадку не було розумного співвідношення пропорційності між втручанням у здійснення права Заявника на свободу вираження поглядів та законною метою захисту репутації відповідної особи.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, захист приватного життя, образа, політична дискусія, свобода обміну інформацією, захист репутації