Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2021 року

у справі «Лакат проти Швейцарії»

за заявою № 14065/15

Щодо права особи мати можливість висловити своє горе та задовольнити свої потреби шляхом жебракування

Фабула справи: Заявниця скаржилась на те, що заборона на жебракування на громадській трасі мала неприпустиме втручання в її приватне життя, оскільки вона заважала їй забезпечувати мінімальні витрати на існування з огляду на той факт, що вона не має іншого джерела доходу і навряд чи може мати, оскільки вона неписьменна, надзвичайно бідна та зазнає дискримінації у своїй країні через належність до ромської громади.

Заявниця народилася у 1992 році і проживає у Румунії. Починаючи з 2011 року вона їздить до Женеви, де, не знаходячи роботи, вона просить милостиню. Перший штраф у розмірі 100 швейцарських франків був накладений на неї 22 липня 2011 року із застосуванням статті 11А кримінального закону Женеви, яка забороняє жебракування на громадській трасі. З цієї нагоди у неї було вилучено 16,75 швейцарських франків, знайдених у неї після поліцейського обшуку. Надалі Заявницю було оштрафовано ще вісім разів, двічі вона була поміщена під варту на три години щоразу. Кожен штраф супроводжувався альтернативним покаранням у вигляді позбавлення волі на один день у разі несплати. Рішенням від 14 січня 2014 року суд визнав Заявницю винною у жебрацтві та зобов’язав її сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків, як альтернатива було призначено п'ять днів позбавлення волі у випадку несплати. Заявниця оскаржила рішення суду в апеляційному порядку. У своєму рішенні від 4 квітня 2014 року суд апеляційної інстанції залишив без задоволення скаргу Заявниці на тій підставі, що, з одного боку, заборона на жебрацтво не порушувала свободи слова Заявниці, оскільки ця заборона жодним чином не заважала їй висловлювати або інформувати громадськість про своє соціальне становище будь-яким іншим способом, і, з іншого боку, що не було непрямої дискримінації, оскільки ніщо в законі не свідчило, що заборона жебрацтва була спрямована лише на ромське населення або що позбавлення апелянта права жебракувати було таким, що є критерієм дискримінації. Суд касаційної інстанції залишив дане рішення без змін. Між 24 і 28 березня 2015 року Заявниця була поміщена під варту у тимчасовій в’язниці за несплату штрафу.

Правове обґрунтування: національні органи влади користуються певною свободою розсуду при винесенні рішення про необхідність втручання у здійснення права, захищеного статтею 8, та про пропорційність заходу щодо законно переслідуваної мети. Її завдання - визначити, чи дотримувались в оскаржуваних заходах справедливого балансу між відповідними інтересами, а саме, з одного боку, правами даної особи, що захищаються Конвенцією, та, з іншого боку, інтересами суспільства (Бультіф проти Швейцарії, №54273/00, §47, ЄСПЛ 2001-IX, та Слівенко проти Латвії, №48321/99, §113, ЄСПЛ 2003-X). Суд тим не менш нагадує, що свобода розсуду, якою користуються національні органи влади, супроводжується європейським наглядом, в силу якого Суд розглядає, з точки зору Конвенції, рішення, які вони винесли в процесі здійснення цієї влади (див. Хокканен проти Фінляндії, 23 вересня 1994 року, § 55, Серія A №299-A, та Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії, №41615/07, п.141, ЄСПЛ 2010 року). Національні суди повинні наводити достатньо мотивів для обґрунтування своїх рішень (див. X. проти Латвії, №27853/09, п.107, ЄСПЛ 2013, та Ель Гатет проти Швейцарії, №56971/10, § 47, 8 листопада 2016 року). Недостатня аргументація національними судами без реального збалансування зацікавлених інтересів суперечить вимогам статті 8 Конвенції. Це той випадок, коли національні органи влади не можуть переконливо продемонструвати, що втручання у здійснення права, що захищається Конвенцією, пропорційне переслідуваним цілям і що, отже, воно відповідає “соціальній потребі” у значенні практики Суду (Ель Гатет, цитоване вище, §47, та I.M. проти Швейцарії, №23887/16, §§72 та 77, 9 квітня 2019 року).

Висновки: загальна заборона певної поведінки, така як у цій справі, є радикальним заходом, який вимагає вагомого обґрунтування та особливо серйозного контролю судами, уповноваженими здійснювати зважування відповідних інтересів. У цій справі чинне законодавство не допускає реального балансування зацікавлених інтересів і карає жебрацтво загалом, незалежно від винуватця здійснюваної діяльності та його можливої ​​вразливості, характеру жебрацтва або його агресивної чи не шкідливої форми, місця, де воно практикується, та чи належить обвинувачений до злочинної мережі чи ні.

Заявниця походить з надзвичайно бідної сім'ї, вона неписемна, не мала роботи і не отримувала соціальної допомоги. Тому Суд не має підстав сумніватися, що жебрацтво було для неї одним із засобів виживання. Він вважає, що, перебуваючи у ситуації явної вразливості, Заявниця мала право, властиве людській гідності, мати можливість висловити своє горе та спробувати виправити свої потреби шляхом жебрацтва. За обставин справи, враховуючи нестабільну та вразливу ситуацію Заявниці, призначення покарання у вигляді позбавлення волі, яке може ще більше збільшити страждання та вразливість особи, було для неї майже автоматичне і майже неминуче.

Санкція, накладена на Заявницю, не є заходом, пропорційним ні меті боротьби з організованою злочинністю, ні захисту прав перехожих, мешканців та власників магазинів. Ступінь, до якої Заявниця, яка є надзвичайно вразливою особою, була покарана за свої вчинки в ситуації, коли вона, швидше за все, не мала інших засобів до існування, і, отже, жодного іншого вибору, крім жебрацтва, щоб вижити, вплинув на її людську гідність та саму суть прав, захищених статтею 8. Отже, держава-відповідач перевищила свободу розсуду, якою вона користувалася в цьому випадку.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), відсутня необхідність розглядати окремо скарги на порушення свободи вираження поглядів (ст.10 Конвенції) та на заборону дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода вираження поглядів, заборона дискримінації, обґрунтування рішення суду