Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2021 року

у справі «Х і Y проти Румунії»

за заявами №№ 2145/16 і 20607/16

Щодо обов’язку держави забезпечити наявність чіткої процедури юридичного визнання гендерної ідентичності, що дозволяє зміну статі

Фабула справи: Заявники, які є трансгендерами, скаржаться на те, що їхні запити на виправлення в документах, що посвідчують особу та стосуються інформації про стать, ім'я та персональний ідентифікаційний код, відхилені адміністративними та судовими органами на тій підставі, що для обґрунтування такої вимоги заявник повинен довести, що він переніс операцію зі зміни статі.

Заявники народились у 1976 та 1982 роках відповідно і проживають у Великобританії (перший заявник, X) та Бухаресті (другий заявник, Y). Перший заявник, зареєстрований при народженні в реєстрі актів цивільного стану як жінка, у 2000 році став адвокатом. У 2010 році він розпочав щотижневі сеанси психотерапії. 24 вересня 2012 року психіатр діагностував у нього, згідно з класифікацією, яка застосовується в Румунії, розлад сексуальної ідентичності (синдром транссексуалізму). Медична довідка, видана психіатром, вказувала, що після постановки діагнозу курс допомоги включав кілька етапів: перший етап складався з «реального життєвого досвіду», об’єктом якого було вивчення здатності до життя в бажаній гендерній ролі; другий етап включав факультативне психологічне консультування або психіатричне спостереження, якщо це необхідно; третя стадія складалася з заміщення гормону; і четвертим кроком була хірургічна перестановка. У 2013 році, вирішивши пройти операцію зі зміни статі, перший заявник звернувся до клініки в Белграді. Його попросили надати дві медичні довідки, що рекомендують бажану операцію, одну від психіатра, а іншу - від ендокринолога. Ендокринолог, який наглядав за ним, відмовився видати йому направлення за відсутності судового наказу, що дозволяв таку операцію. 21 липня 2013 року перший заявник подав до суду позов, в якому вимагав в тому числі дозволити йому зміну статі з жіночої на чоловічу, дозволити відповідні зміни в персональних даних із внесенням до актів цивільного стану з наступною видачею свідоцтва про народження. Рішенням суду, залишеним в подальшому без змін судом апеляційної інстанції, було відмовлено в задоволенні позовних вимог першого заявника. У 2014 року перший заявник переїхав до Сполученого Королівства, де на даний час проживає із партнером. Він змінив ім’я на чоловіче, зокрема, із зазначенням якого йому видано посвідчення водія, укладені договори з комунальними службами, відкритий банківський рахунок. Через невідповідність документів, виданих в Румунії, перший заявник зазнав незручностей в ході підтвердження свого адвокатського статусу.

Правове обґрунтування: право на повагу до приватного життя охоплює гендерну ідентифікацію як аспект особистої ідентичності. Це стосується всіх осіб, включаючи трансгендерних осіб, таких як заявники, незалежно від того, чи бажають вони розпочати процедуру зі зміни статі, затверджену органами влади (X проти Колишньої Югославської Республіки Македонія, №29683/16, §38, 17 січня 2019 року). Рішення, винесені на сьогодні Судом у цій галузі, стосуються юридичного визнання гендерної ідентичності трансгендерних осіб, які перенесли операцію зі зміни статі (Ріс проти Сполученого Королівства, 17 жовтня 1986 року, Серія А №106, Коссі проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1990 року, Серія A №184, Б. проти Франції, 25 березня 1992 року, Серія A №232 - С, Грант проти Сполученого Королівства, №32570/03, ЄСПЛ 2006 - VII, та Хямяляйнен проти Фінляндії, №37359/09, ЄСПЛ 2014), про умови доступу до такої операції (Ван Кюк проти Німеччини, №35968/97, ЄСПЛ 2003-VII, Шлюмпф проти Швейцарії, №29002/06, 8 січня 2009 року, L. проти Литви, №27727/03, ЄСПЛ 2007-IV та YY проти Туреччини, №1493/08, ЄСПЛ 2015 (витяги), або про юридичне визнання статевої ідентичності трансгендерних осіб, які не зазнали оперативного втручання зі зміни статі, ( Y.T. проти Болгарії, №41701/16, § 66, 9 липня 2020 року). Отже, стаття 8 Конвенції застосовується у цій справі відповідно до її розділу, що стосується "приватного життя", стосовно запитів, поданих заявниками до національних судів, з метою внесення змін до реєстрів цивільного стану через зміни їх статі.

Висновки: у цій справі докази, що містяться в матеріалах справи, показують, що національні суди встановили, що заявники були трансгендерами на основі детальної інформації, що стосується їх психологічного та медичного стану, а також соціального способу життя. Зокрема, вони встановили, що заявники проходили гормональне лікування і що до або під час процедур вони перенесли мастектомію. Однак вони відмовились визнати зміну статі або дозволити змінити позначення статі та інші дані в цивільних реєстрах на тій підставі, що заявники не робили операцій зі зміни статі на своїх статевих органах. Таким чином, суди вважали, що принципу самовизначення недостатньо для задоволення поданих клопотань про зміну статі.

Мало місце порушення статті 8 Конвенції через відсутність чіткої та передбачуваної процедури юридичного визнання гендерної ідентичності, що дозволяє зміну статі, а отже, імені або персонального ідентифікаційного коду в офіційних документах швидко, прозоро та доступно. Крім того, відмова національних органів влади визнати чоловічу особистість заявників через відсутність операції зі зміни статі призвела в цьому випадку до порушення справедливого балансу, який держава повинна підтримувати між загальними інтересами та інтересами заявників.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, трансгендерні особи, внесення змін в акті цивільного стану