Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 грудня 2018 року

у справі «Муртазалієва проти Росії»

за заявою № 36658/05

Щодо вимог, яким повинна відповідати відмова підсудного від допиту свідка під час розгляду справи в суді

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що загальна справедливість кримінального провадження проти неї була порушена, оскільки вона не могла викликати та допитати свідка А. під час судового розгляду.

7 грудня 2004 року Заявниці було пред'явлено обвинувачення у підготовці теракту (вибуху) у торговому центрі та підбурюванні В. та К. вчинити терористичний акт. Обвинувальний акт зазначав А. у списках як свідка захисту, так і обвинувачення, якого слід викликати на процес. Однак свідчення А. були лише згадані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту. Обвинувальний акт не містив жодної інформації, яка виходила б за межі заяв, зроблених даним свідком під час допиту, і на які не було перехресних посилань з будь-якими іншими доказами, а також не використовувалися для обґрунтування будь-якого конкретного фактичного чи юридичного моменту. 22 грудня 2004 року розпочався судовий розгляд. Заявницю представляли два адвокати, особисто обрані Заявницею. В останній день дослідження доказів адвокат С. попросив суд викликати свідка А. Потім головуючий повідомив сторони, що цей свідок відсутній, після чого прокурор просив, щоб показання свідка А., надані на стадії досудового розслідування, були оголошені. Адвокат У. не заперечував проти оголошення, і адвокат С. явно погодився з цим. За результатами розгляду справи суд призначив Заявниці покарання у вигляді дев’яти років позбавлення волі. В ході оскарження вироку в апеляційному та касаційному порядку адвокати посилалися в тому числі на те, що свідок А. не був заслуханий судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зменшив строк позбавлення волі до восьми років шести місяців. Щодо неявки свідка А., суд вважав, що його допит був неможливим через відсутність на робочому місці та що його досудові покази були оголошені за згодою захисту. У будь-якому випадку захист погодився перейти до заключних дебатів та не подав жодних заперечень чи додаткових клопотань щодо розгляду справи.

Правове обґрунтування: Уряд стверджував, що Заявниця та її захисник ясно і чітко відмовились від права на явку та допит свідка А., давши згоду на оголошення його досудових показів під час судового розгляду. Ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не заважають особі відмовитись за власним бажанням, явно чи мовчки, права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, щоб вона була ефективною для цілей Конвенції, така відмова повинна бути встановлена ​​однозначним чином і повинна бути забезпечена мінімальними гарантіями, пропорційними її важливості. Відмова не повинна бути явною, але вона повинна бути добровільною і становити свідому відмову від права. Перш ніж можна сказати, що обвинувачений неявно через свою поведінку відмовився від важливого права, передбаченого статтею 6, слід довести, що він міг свідомо передбачити, якими будуть наслідки його поведінки. Більше того, відмова не повинна суперечити будь-яким важливим суспільним інтересам. У кількох попередніх справах, що стосувались подібних ситуацій, Суд враховував різні фактичні та юридичні обставини, роблячи висновки у справах про відмову заявників від права допитати свідка (див. Хамешин проти Росії, №18487/03, §41, 4 березня 2010 року; Полетан і Азіровик проти колишньої Югославської Республіки Македонія, №26711/07 та 2 інші, §87, 12 травня 2016 року) або про відсутність відмови від права допитати свідка (див. Бокос-Куеста проти Нідерландів, №54789/00, §66, 10 листопада 2005 року; Макеєв проти Росії, №13769/04, п.37, 5 лютого 2009 року; Габріелян проти Вірменії, №8088/05, п.85, 10 квітня 2012 року). Відмова від права на допит свідка, основне право серед тих, що перелічені у пункті 3 статті 6, які становлять поняття справедливого судового розгляду, повинна суворо відповідати вищезазначеним вимогам.

Висновки: Заявниця, за згодою захисників, погодилася з тим, щоб були оголошені досудові покази свідка А. в судовому засіданні. Важливо зазначити, що Заявниця не заперечувала точність відповідних протоколів судового розгляду, не стверджувала, що вона не мала можливості отримати відповідну юридичну консультацію з цього питання. Нічого в наявному матеріалі не свідчить про те, що її дії не були добровільними або суперечили будь-якому важливому суспільному інтересу. Заявницю в суді першої інстанції представляли два професійні адвокати, особисто нею обрані. Ніщо не свідчить про те, що вони не знали про наслідки своєї згоди на оголошення показів А., а саме про те, що вони втратять можливість заслуховувати свідка перед судом першої інстанції та що його заяви будуть враховані судом при вирішенні питання про обвинувачення Заявниці. Ніщо у чинному законодавстві чи в судовій практиці не перешкоджало стороні захисту подати в подальшому клопотання про допит А. під час апеляційного провадження. Однак Заявник, знову ж таки за допомогою двох адвокатів, вирішив не використовувати цю можливість. Слід також враховувати той факт, що жоден момент процесу, ні перед національними судами, ні перед цим Судом, Заявниця не стверджувала, що послуги її адвокатів були недостатніми. Вищезазначених міркувань достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок, що Заявниця, погодившись на оголошення досудових показань свідка А. і не наполягаючи на клопотанні заслухати його в суді, відмовилася від свого права для допиту цього конкретного свідка.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п.п.1 та 3 (d) ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, тероризм, гарантії справедливого судового розгляду, послуги адвоката