Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 січня 2021 року

у справі «Терна проти Італії»

за заявою № 21052/18

Щодо обов’язку держави забезпечити реалізацію права особи відвідувати свою онуку

Фабула справи: Заявниця скаржилася на порушення права на повагу до сімейного життя через вилучення та встановлення догляду соціальними службами над її онукою (яка належить до ромської громади), відповідальність за яку вона несла з народження. Заявник також скаржиться на те, що поводження, яке розглядалось у березні 2016 року, було пов'язано з її приналежністю до ромської національності.

Заявниця є громадянкою Італії. У 2001 році вона вийшла заміж за С.Т., що належить до етнічної групи ромів. Починаючи з 2008 року Заявниця декілька разів була засуджена, в тому числі за торгівлю наркотиками та торгівлю людьми. 12 листопада 2010 року одна з двох дочок С.Т. народила дочку І. Не маючи можливості піклуватися про дитину, батьки І. просили Заявницю та її чоловіка піклуватися про дитину. Офіційні дані про встановлення опіки відсутні. 13 березня 2014 року Заявниця звернулася за допомогою до соціальної служби Мілана з метою зарахування неповнолітньої до школи, оскільки вона не мала жодних документів, що посвідчують особу. Після арешту Заявниці в квітні 2014 року та під час її затримання дитина була доручена сестрі Заявниці. Рішенням від 10 липня 2014 року суд зазначив, що у дитини була затримка мовлення та проблема, що вимагала медичного спостереження. З огляду на той факт, що дитина, здавалося, була добре інтегрована в сім'ю Заявниці, суд передав її опіку муніципалітету із влаштуванням до Заявниці, батьки дитини були позбавлені батьківських прав. 2 вересня 2015 року команда дитячої нейропсихіатрії, яка відповідає за проведення експертизи неповнолітньої, направила до суду звіт, який показав дуже сильний зв’язок між нею та Заявницею, яка сприймалася дитиною як "мати" та відповідала основним потребам дівчинки. У звіті також зазначається, що у дитини був розлад поведінки. Рішенням від 31 березня 2016 року суддя опіки призначив експерта для проведення оцінки сімейної ситуації, оскільки, на його думку, висновки, надані соціальними службами, були неповними та потрібно було перевірити діяльність Заявниці, рівень її освіти, кримінальну історію та історію її чоловіка. Опікуном дитини було призначено пані К. 5 квітня 2016 року. Рішенням від 27 вересня 2016 року суддя з питань опіки та піклування, спираючись на висновки експерта та вважаючи, що необхідно видалити дівчинку середовища, в якому вона вже зазнала негативного впливу (економічного, освітнього, емоційного та реляційного (через кримінальну історію членів сім'ї)), постановив вилучити дитину та помістити її в інститут. Була порушена процедура щодо усиновлення. Суд неодноразово задовольняв заяви Заявниці про надання дозволу на відвідування дитини, але вони не виконувалися, в тому числі через побоювання, що дитина буде викрадена. Після усиновлення дитини в 2017 році право Заявниці відвідувати дитину припинилося.

Правове обґрунтування: хоча метою статті 8 Конвенції є по суті захист особи від свавільного втручання державних органів, він не задовольняється вказівкою державі утримуватися від такого втручання: до цього досить негативного зобов’язання можна додати позитивні зобов’язання, властиві ефективній повазі до приватного чи сімейного життя. Вони можуть передбачати прийняття заходів, спрямованих на повагу сімейного життя навіть у стосунках між ними, зокрема створення належного та достатнього юридичного арсеналу для забезпечення законних прав зацікавлених осіб, а також поваги судових рішень або здійснення конкретних відповідних заходів (див. Завадка проти Польщі, № 48542/99, п.53, 23 червня 2005 року). Цей арсенал повинен дозволити державі прийняти заходи щодо возз'єднання батьків та їх дитини, в тому числі у випадку конфлікту між двома батьками (див. Ігнакколо-Зеніде проти Румунії, п.31679/96, п.108, ЄСПЛ 2000 - Я, Сильвестр проти Австрії, №36812/97 та 40104/98, § 68, 24 квітня 2003 року, Завржель проти Чехії, №14044/05, § 47, 18 січня 2007 року,Михайлова проти Болгарії, №35978/02, п.80, 12 січня 2006 року).

Суд перш за все зазначає, що у цій справі заявником є ​​бабуся дитини. Він нагадує, що у деяких справах Суд вважав, що відносини між бабусями та дідусями та онуками та стосунки між батьками та дітьми мали різний характер та інтенсивність, і що за своєю суттю перші вимагали в принципі нижчий рівень захисту (Крушкіч проти Хорватії, №10140/13, 25 листопада 2014 року, § 108-110, та Мітові проти Колишньої Югославської Республіки Македонія, №5335/13, §58, 16 квітня 2015 року). В інших випадках, з іншого боку, Суд постановив, що захист, наданий бабусям і дідусям, не був зменшений через присутність батьків, що здійснюють батьківські повноваження (Ністор проти Румунії, №14565/05, §71, 2 листопада 2010 року). Однак, зазначивши, що у цій справі батьки дитини були позбавлені батьківських повноважень, і навіть за відсутності здійснення офіційної процедури встановлення піклування про дитину Заявницею, Суд зазначив, що остання піклувалася про неї з моменту її народження, внаслідок чого склалися тісні міжособистісні зв'язки і Заявниця поводилась у всіх відношеннях як її мати (Вагнер і JMWL проти Люксембургу, №76240/01, § 117, 28 червня 2007 року, щодо зв’язку між прийомною сім’єю та дітьми див. Моретті та Бенедетті проти Італії, №16318/07, §§ 49-50, 27 квітня 2010 року, Копф і Ліберда проти Австрії, №15928/06, §37, 17 січня 2012 року).

Висновки: у цій справі відносини між Заявницею та її онукою в принципі мають той самий характер, що й інші сімейні відносини, захищені статтею 8 Конвенції. Органи влади не здійснили належну ретельність у цій справі, і вони не досягли того, що можна було розумно очікувати від них. Соціальні служби не вжили належних заходів для створення умов, необхідних для повної реалізації права відвідування Заявницею онуки. Національні суди не швидко вживали конкретних та корисних заходів, спрямованих на встановлення ефективного контакту між Заявницею та дитиною.

Беручи до уваги вищевикладене та незважаючи на свободу розсуду держави-відповідача з цього питання, Суд вважає, що національні органи влади не доклали адекватних та достатніх зусиль для забезпечення поваги до прав відвідування Заявниці та що вони нехтували правом Заявниці на повагу до її сімейного життя.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), відсутнє порушення заборони дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, заборона дискримінації, усиновлення, вилучення дитини, позбавлення батьківських прав