Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 листопада 2012 року

у справі «C.N. проти Сполученого Королівства»

за заявою № 4239/08

Щодо обов’язку ефективного розслідування скарг, які стосуються домашнього рабства

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що на момент жорстокого поводження уряд порушував свої позитивні зобов'язання, передбачені статтею 4 Конвенції, щодо запровадження кримінального законодавства, яке карало примусову працю та рабство.

Заявниця поїхала до Сполученого Королівства з Уганди 2 вересня 2002 року. Вона мала намір працювати та продовжувати подальшу освіту. Її родич на ім’я С. та пан А. допомогли їй отримати фальшивий паспорт та візу для в’їзду до Сполученого Королівства. Однак Заявниця стверджувала, що після прибуття С. забрав у неї паспорт та проїзні документи та не повернув. Заявниця прожила кілька місяців у різних будинках, що належали С. у Лондоні. У січні 2003 року С. представив Заявницю чоловікові на ім’я М., який керував бізнесом, що займається доглядом та охороною. Заявниця пройшла короткий навчальний курс з догляду, після чого її почали залучати до роботи, пов’язаної з охороною та доглядом за хворими і людьми похилого віку. Жодної плати за виконану роботу вона не отримувала, їй не дозволяли розмовляти із сторонніми особами та постійно залякували. На початку 2003 року Заявниця почала здійснювати догляд за літнім іракським подружжям (“пан та пані К”). Ця робота була фізично та емоційно важка, оскільки пан К. страждав на хворобу Паркінсона, і їй потрібно було переодягнути його, нагодувати, помити та підняти за необхідності. Як наслідок, вона була постійно зайнята вдень та вночі. Однієї неділі щомісяця їй давали пару годин відпустки, але в цих випадках її зазвичай забирав М. і віз додому С. Вона визнала, що через пару років їй дозволили сісти на громадський транспорт, але попередили, що це небезпечно і що вона не повинна ні з ким розмовляти. 1600 фунтів стерлінгів пана та пані К., які платили щомісяця за її послуги, надсилалися безпосередньо М. чеком. М. відсоток цих грошей передавав С., мабуть, розуміючи, що вони будуть їй виплачені, але Заявниця грошей не отримувала. У серпні 2006 р. пан та пані К. відправились у сімейну подорож до Єгипту. Заявниця не змогла їх супроводжувати, оскільки не мала паспорта. За їх відсутності Заявницю утримували в будинку, що належить С. 18 серпня 2006 року Заявниця звернулася до місцевого банку, де попросила когось викликати поліцію. До прибуття поліції вона впала і була доставлена ​​до лікарні, де їй поставили ВІЛ-позитивний діагноз. Вона також страждала на психоз, включаючи слухові галюцинації. Заявниця пробула у лікарні протягом одного місяця. 21 вересня 2006 року вона подала клопотання про надання притулку, у задоволенні якого та подальшій апеляції їй було відмовлено. У квітні 2007 року адвокат Заявниці звернувся до поліції та попросив розслідувати її справу. Розслідування скарг розпочав поліцейський підрозділ, що спеціалізується на розслідуванні злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми. 26 вересня 2007 року вони повідомили адвоката, що "немає доказів торгівлі людьми для домашнього рабства". На неодноразові звернення поліція надавала аналогічні відповіді. Нарешті, 12 серпня 2009 року поліція звернулася до адвоката із Заявницею, зазначивши, що її справа, як видається, не містить складу злочину, пов’язаного з торгівлею людьми для цілей експлуатації, та що їм «невідомо про якесь конкретне правопорушення щодо примусової праці чи підневільного становища».

Правове обґрунтування: на відміну від більшості основних положень Конвенції, пункт 1 статті 4 не передбачає винятків, і жодне відступ від нього не допускається згідно зі статтею 15 § 2 навіть у разі надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації. У своєму рішенні Сіліадін проти Франції, №73316/01, ЄСПЛ 2005, Суд підтвердив, що стаття 4 передбачає конкретне позитивне зобов'язання держав-членів ефективно переслідувати будь-які дії, спрямовані на утримання особи в ситуації рабства чи примусової або обов'язкової праці (§§ 89 та 112; див. також CN і V. проти Франції, №67724/09, §105, 11 жовтня 2012 року). У своєму рішенні Ранцев проти Кіпру та Росії, №25965/04, ЄСПЛ 2010, Суд постановив, що, як і у випадках із статтями 2 та 3 Конвенції, стаття 4 за певних обставин може вимагати від держави вжити оперативних заходів для захисту потерпілих або потенційних жертв від поводження, яке передбачає ця стаття (див. Махмут Кая проти Туреччини, №22535/93, § 115, ЄСПЛ 2000-III). Для того, щоб позитивне зобов'язання вжити оперативних заходів виникло за обставин конкретної справи, слід продемонструвати, що державні органи знали або повинні були знати про те, що ідентифікована особа зазнала або був реальний та безпосередній ризик зазнати такого поводження. У разі ствердної відповіді відбудеться порушення статті 4 Конвенції, коли органи влади не вживають відповідних заходів у межах своїх повноважень, щоб усунути особу від цієї ситуації або ризику (див. Махмут Кая, згадане вище, §§ 115 - 116).

Як і статті 2 та 3, стаття 4 також передбачає процесуальне зобов’язання розслідувати випадки, коли існує достовірна підозра у порушенні прав особи відповідно до цієї статті. Вимога проводити розслідування не залежить від скарги потерпілого або найближчого родича: як тільки скарга дійде до відома органів влади, вони повинні діяти власноруч (див. Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства, №46477/99, §69, ЄСПЛ 2002-II).

Висновки: скарги Заявниці справді викликали достовірну підозру в тому, що вона утримувалася в умовах домашнього рабства, що, в свою чергу, зобов'язувало національну владу розслідувати ці скарги. Законодавчі положення, що діяли у Сполученому Королівстві на той час, були недостатніми для забезпечення практичного та ефективного захисту від поводження, що підпадає під дію статті 4 Конвенції. Отже, Суд вважає, що кримінальний закон, який діяв на той час, не забезпечував практичного та ефективного захисту від поводження, що підпадає під дію статті 4 Конвенції. Розслідування скарг Заявниці щодо домашнього рабства було неефективним через відсутність конкретного законодавства, яке передбачає кримінальну відповідальність за таке поводження.

Констатовані порушення: заборона рабства і примусової праці (ст.4 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження, заборона рабства і примусової праці, надання притулку, торгівля людьми