Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 грудня 2020 року

у справі«Плохови проти Росії»

за заявою № 45024/07

Щодо обов’язку держави охороняти життя військовослужбовців шляхом своєчасного надання належного медичного лікування

Фабула справи: Заявники скаржились відповідно до статті 2 Конвенції на смерть їхнього сина під час військової служби та відсутність ефективного та оперативного розслідування його смерті.

17 травня 2004 року син заявників, М.П., був призваний до армії. Його розподілили до розвідувального загону військової частини в селі Каменка Ленінградської області. За словами заявників, до призову на службу їх син не страждав жодними хворобами. Після огляду військово-медичною комісією після його зарахування до обов'язкової військової служби він був визнаний "здоровим і придатним до військової служби без будь-яких обмежень". Протягом першого року військової служби сину заявників було поставлено діагноз та він пройшов лікування, серед іншого, в зв’язку із діагностуванням гастриту. На початку серпня 2005 року розвідувальний загін був висланий на польові маневри. Через кілька днів син заявників поскаржився старшому лейтенанту О. на сильний біль у шлунку, просячи відправити його до лікаря. Старший лейтенант О. не дав дозволу, вважаючи, що син заявників симулює свою хворобу, оскільки не бажає проходити військову службу. 29 серпня 2005 року, зазнавши сильного болю в лівій підребер'ї, відсутності апетиту, блювоти та водянистого стільця, син заявників знову попросив прийняти його до медичної служби військової частини. Цього разу запит було адресовано начальнику взводу. Однак лише 3 вересня 2005 року, коли стан здоров'я сина заявників ще більше погіршився, його направили до медичної служби військової частини. Протягом періоду між госпіталізацією сина заявників до медичної частини з 3 по 10 вересня 2005 року медичні огляди, включаючи базові дослідження крові та сечі, не проводились. Цей факт був встановлений експертами в листопаді 2005 року. Комісія медичних експертів встановила, що невиконання цих тестів сприяло смерті сина заявників. Лише ввечері 10 вересня 2005 року, коли син заявників був доставлений до військового госпіталю, і протягом наступного дня йому було проведено ряд обстежень: ультразвукове дослідження, дослідження крові та сечі та лапароскопія. Він також отримував рідини та гемостатичну та антибактеріальну терапію. Однак 12 вересня стан здоров’я сина заявників погіршився, і він був переведений до окружної лікарні у стані непритомності. Він не прийшов до тями і помер 19 вересня 2005 року.

Слідче розслідування було відкрите лише 18 листопада 2005 року, приблизно через два місяці після смерті сина заявників. Крім того, влада неодноразово відмовляла у відкритті кримінального провадження за фактом смерті сина заявників. Після винесення останньої відмови 10 березня 2007 року національними судами, кримінальне розслідування так і не було проведено.

Правове обґрунтування: застосовні правові принципи були узагальнені у справах Мурадян проти Вірменії (№1275/07, §§ 132-133, 24 листопада 2016 року) та Мустафаєв проти Азербайджану (№47095/09, §§ 52-54, 4 травня 2017 року). У цих рішеннях Суд знову наголосив, що стаття 2 Конвенції покладає на державу обов'язок захищати життя осіб, що перебувають під її юрисдикцією, таких як особи, які перебувають під вартою, та військовозобов'язані. Цей обов'язок також передбачає зобов'язання надати їм медичну допомогу, необхідну для захисту їхнього життя. Стосовно порушення процедурного аспекту статті 2 Конвенції відповідні правові принципи були узагальнені у справі «Шумкова проти Росії» (№ 9296/06, §§ 106-09, 14 лютого 2012 року), а також, хоча і в іншому контексті, у справі Ніколае Віргіліу Танасе проти Румунії (№ 41720/13, §§ 161-63, 25 червня 2019 року), та Вовк і Богданов проти Росії (№15613/10, §§ 65 і 66, 11 лютого 2020 року).

Висновки: із шістнадцяти днів, які син заявників провів під наглядом лікаря, протягом перших восьми днів йому не проводили обстежень, і жодних ліків, крім полівітамінів та лікування гастриту, йому не надавали. Через день після того, як нарешті обстеження та лікування розпочались, син заявників втратив свідомість, і його стан став критичним. Через тиждень він помер. Затримуючи доступ сина заявників до медичної допомоги, а потім відтягуючи належні обстеження, тестування та лікування, влада поставила його життя під загрозу та не вжила необхідних заходів для захисту його життя. Що стосується твердження Уряду про відсутність зв'язку між смертю сина заявників та будь-якими недоліками в його лікуванні, Суд зазначає, що об'єктом його розгляду у цій справі є те, чи виконали національні органи влади свій обов'язок охороняти його життя шляхом своєчасного надання йому належного медичного лікування, а не існування причинно-наслідкового зв'язку, в якому уряд сумнівається. Виходячи з вищевикладеного, Суд дійшов висновку, що за відсутності своєчасного доступу до адекватної медичної допомоги національні органи влади невиправдано створили загрозу життю сина заявників. Таким чином, держава не виконала свого позитивного зобов'язання, передбаченого статтею 2 Конвенції.

За відсутності належного кримінального розслідування неможливо здійснити цілий комплекс слідчих заходів, таких як допит, обшуки, вилучення, відтворення тощо, забезпечуючи обґрунтованість зібраних доказів. Крім того, відсутність кримінального розслідування серйозно підриває процесуальні права потерпілих щодо розслідування, такі як право подавати заяви, ставити питання експертам або отримувати копії процесуальних рішень. Як свідчить ця справа, заявники не отримували статусу потерпілих, а отже, не могли реалізовувати процесуальні права, що супроводжують цей статус. Попереднє розслідування, проведене у цій справі, не відповідало і не могло задовольнити вимог статті 2 Конвенції щодо процесуального обов'язку держави.

Констатовані порушення: право на життя в матеріальному та процесуальному аспектах (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, ефективне та оперативне розслідування, призов на військову службу, своєчасний доступ до медичної допомоги, статус потерпілого