Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 грудня 2020 року

у справі «Іліас Папагеорджу проти Греції»

за заявою № 44101/13

Щодо притягнення особи до цивільно-правової відповідальності після її виправдання в кримінальному провадженні

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що рішення цивільних судів, яке визнало, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, порушило його право бути визнаним не винуватим після його виправдання кримінальними судами за те саме правопорушення.

24 жовтня 2007 року Заявника було виправдано в кримінальному провадженні по обвинуваченню у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що є злочином. Жодних засобів правового захисту проти цього рішення, яке, таким чином, набрало законної сили, не застосовувалось. Після виправдання Заявника цивільні суди вирішували питання щодо його цивільної відповідальності, яка виникла з можливого порушення договору страхування. На стадії апеляції суд виніс рішення, яким він дійшов висновку, що Заявник керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, і, таким чином, його поведінка була виключена із договору страхування, який він підписав зі страховою компанією. Це рішення було підтримано судом касаційної інстанції.

Правове обґрунтування: пункт 2 статті 6 гарантує "право вважатися невинним доти, доки вина не буде доведена згідно із законом". Розглядаючись як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, презумпція невинуватості встановлює вимоги, зокрема, щодо тягаря доказування, законних презумпцій факту та закону, привілеї проти самовикриття, досудової гласності та передчасного висловлювання судом першої інстанції чи іншими державними посадовими особами щодо вини обвинуваченого (див. Аллен проти Сполученого Королівства, №25424/09, ЄСПЛ-2013, § 93, та приведену там практику для прикладів вищезазначених ситуацій). Однак, зважаючи на необхідність гарантувати, що право, передбачене пунктом 2 статті 6, є практичним та ефективним, презумпція невинуватості має також ще один аспект. Його загальна мета, у цьому другому аспекті, полягає в тому, щоб захистити осіб, які були виправдані за кримінальним обвинуваченням або щодо яких кримінальне провадження припинено, від того, щоб державні чиновники та органи влади поводились з ними так, ніби вони насправді винні у злочині (там же, § 94). ​​У справах, що стосуються позовів про цивільну компенсацію, поданих потерпілими, незалежно від того, закінчилося кримінальне провадження припиненням або виправданням, Суд наголосив, що хоча звільнення від кримінальної відповідальності повинно враховуватися у процесі цивільної компенсації, це не повинно перешкоджати встановленню цивільно-правової відповідальність у вигляді виплати компенсації, що випливає з тих самих фактів, на основі менш суворого тягаря доказування. Однак, якби національне рішення про компенсацію містило заяву про приписування кримінальної відповідальності стороні-відповідачу, це порушило б питання, що підпадає під сферу дії пункту 2 статті 6 Конвенції (див. Аллен, цитований вище, § 123; Рінгвольд проти Норвегії, № 34964/97, §38, ЄСПЛ 2003-II; Y проти Норвегії, №56568/00, §§41-42, ЄСПЛ 2003-II (витяги); і Діаченко проти Румунії, №124/04, §§ 59-60, 7 лютого 2012 року).

Висновки: по-перше, Суд зазначає, що він не поділяє думку Заявника про те, що рішення про виправдання повинно автоматично звільнити його від будь-якої цивільної відповідальності. Навпаки, він неодноразово доводив, що, хоча звільнення від кримінальної відповідальності повинно враховуватися в цивільному процесі щодо компенсації, воно не повинно виключати встановлення цивільної відповідальності щодо виплати компенсації, що випливає з тих самих фактів, на основі менш суворого тягаря доказування. Мова, якою користується особа, що приймає рішення, має вирішальне значення для оцінки сумісності рішення та його міркувань із пунктом 2 статті 6. Суд не вбачає в аргументації суду апеляційної інстанції жодного елемента серед встановлених ним фактів, на підставі яких він визнав Заявника притягнутим до цивільно-правової відповідальності щодо виплати компенсації та які пов’язані з оцінкою фактів, які можуть бути розглядається як підстава для встановлення кримінальної вини з боку Заявника. Аргументи суду також не містили жодної заяви, що прямо чи по суті стверджує, що були наявні всі умови для притягнення Заявника до кримінальної відповідальності по обвинуваченням, за якими він був виправданий. Слід проявляти особливу обережність при формулюванні міркувань у цивільному рішенні після припинення кримінального провадження. Однак, беручи до уваги характер та контекст цивільного провадження у цій справі, Суд вважає, що висновок про цивільну відповідальність не суперечив презумпції невинуватості. Ці умови не могли розумно сприйматися як підтвердження, що передбачає кримінальну відповідальність.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд в частині права обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення вважатися невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (п.2 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, презумпція невинуватості, договір страхування