Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 грудня 2020 року

у справі«Беркман проти Росії»

за заявою № 46712/15

Щодо обґрунтованості застосування адміністративного затримання до учасника публічного мітингу

Фабула справи: Заявниця скаржилася на незабезпечення російською владою мирного проведення публічного мітингу, присвяченого Дню каминг-аут та на те, що її арешт, вивезення з місця події та подальше затримання у міліцейському відділенні були свавільними та незаконними і що вони становили дискримінацію щодо неї на підставі її підтримки ЛГБТІ спільноти.

27 вересня 2013 року група правозахисників ЛГБТІ спільноти повідомила владу Санкт-Петербурга про свій намір провести зустріч з нагоди Дня камінг-аут (щорічного дня поінформованості ЛГБТІ) 12 жовтня 2013 року на Марсовому полі, великій площі в центрі міста. Для забезпечення громадського порядку під час мітингу було направлено близько 540 поліцейських, включаючи працівників підрозділів спеціального призначення. Схоже, посилена безпека була обумовлена ​​у світлі очікуваних сутичок з оппонентами. Приблизно о 13:00 Заявниця прибула на місце, щоб взяти участь в підготовці заходу. За її словами, учасникам (близько двадцяти-тридцяти осіб) зібратися не вдалося, так як місце блокували понад 100 агресивних контр-демонстрантів. Багато з них були в національних костюмах і озброєні батогами. Вони ображали учасників мітингу, штовхали і били їх. Учасники звернулися за допомогою до співробітників міліції, але ті не відреагували. О 15:15 співробітники міліції оточили групу з дванадцяти демонстрантів, в тому числі Заявницю, і заявили, що вони порушують громадський порядок, використовуючи нецензурну лексику в громадському місці. Потім учасникам наказали пройти до поліцейського автобусу і відвезли до центрального відділення міліції. Заявниця утримувалася під вартою у відділенні міліції за статтею 27.3 КпАП з 14:30 приблизно до 18:30. За її словами, близько 18:00 співробітники міліції почали складати протокол адміністративного затримання і протокол про адміністративне правопорушення. Справу Заявниці було передано до суду, який 8 листопада 2013 року припинив адміністративне провадження проти неї за відсутністю доказів її провини. 12 лютого 2014 року Заявниця подала позов до суду, оскаржуючи законність свого арешту і утримання під вартою у відділенні міліції. Пізніше, в невстановлену дату, вона розширила свій позов, стверджуючи, що влада не змогла забезпечити особисту безпеку учасників публічних зборів 12 жовтня 2013 року. 23 жовтня 2014 року суд розглянув позов Заявниці по суті і відмовив в його задоволенні. Дане рішення було залишено без змін після оскарження в апеляційній та касаційній інстанціях.

Правове обґрунтування: короткий зміст відповідних загальних принципів див. у справі С., В. та А. проти Данії [ВП], №35553/12 та 2 інших, §§ 89-92, 22 жовтня 2018 року). Заявника було позбавлено волі за змістом пункту 1 статті 5 Конвенції приблизно з 13:55 до 18:00 12 жовтня 2013 року. Співробітники міліції доставили її до відділення міліції відповідно до процедури, встановленої статтею 27.2 КпАП, її помістили під адміністративний арешт згідно зі статтею 27.3 КпАП. Її арешт та затримання мали на меті доставити її до відповідного судового органу за підозрою у скоєнні адміністративного правопорушення і, таким чином, підпадали під дію пункту 1 (c) статті 5 Конвенції (див. Цвіткова та інші проти Росії, №54381/08 та 5 інших, §§ 109-16 та 119-24, 10 квітня 2018 року щодо адміністративного арешту та затримання заявника в контексті адміністративного судочинства; та порівняйте з Капустін проти Росії [Комітет], №36801/09, 8 жовтня 2019 року, §§29-31, де заявника не підозрювали та не звинувачували в будь-якому правопорушенні, і проти нього не було порушено адміністративного провадження).

Висновки: відповідно до протоколу арешту Заявниці, її доставили до відділення міліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Суд зазначає, що стаття 27.2 КпАП передбачає, що підозрюваний у правопорушенні може бути доставлений до міліції з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення, лише якщо такий протокол не може бути складений у місці, де було виявлено правопорушення. Однак уряд не стверджував, що у випадку Заявниці скласти такий протокол на місці проведення протесту було неможливо. Більше того, національні органи влади ніколи не здійснювали вагомої оцінки необхідності доставки Заявниці до міліції. З огляду на вищевикладене, Суд виявляє порушення права Заявниці на свободу через відсутність причин та законних підстав для її арешту.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність через арешт Заявниці (п.1 ст.5 Конвенції), свобода зібрань та об’єднань в частині позитивних зобов’язань держави (ст.11 Конвенції), взятої окремо та у поєднанні із порушенням заборони дискримінації (ст.14 Конвенції), свобода зібрань та об’єднань в частині негативних зобов’язань держави (ст.11 Конвенції), відсутнє порушення заборони дискримінації, пов’язаної з негативними зобов’язаннями, передбаченими статтею 11 Конвенції (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, заборона дискримінації, порушення громадського порядку, адміністративне правопорушення