Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 лютого 2015 року

у справі «Прилуцький проти України»

за заявою № 40429/08

Щодо вжиття заходів для охорони життя учасників автомобільної гри та ефективності розслідування в разі їх загибелі

Фабула справи: Заявник скаржився, що держава не вжила належних заходів для охорони життя його сина під час автомобільної гри та що кримінальне провадження за фактом загибелі його сина у ДТП було неефективним.

Вночі 30 вересня 2006 року син Заявника (1984 року народження) брав участь у автомобільній квест-грі «АвтоКвест», що проходила у м. Донецьк. Згідно з правилами гри учасники були розділені на команди, і кожна команда мала пересуватися автомобілем до різних локацій у місті. По прибутті до проміжного пункту кожна команда мала вирішити загадку, щоб встановити наступне місце призначення, і переможцем ставала команда, яка першою досягала кінцевого пункту призначення. Син Заявника був у команді П., який був водієм. Під час гри П. втратив контроль над автомобілем і врізався у електроопору. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) П. отримав тілесні ушкодження, а троє пасажирів, включаючи сина Заявника, загинули.

01 жовтня 2006 року було порушено кримінальну справу за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб. 3 жовтня 2006 року Заявника було визнано потерпілим у справі. 10 липня 2007 року комісія судово-психіатричних експертів встановила, що на час ДТП П. усвідомлював свої дії і міг керувати ними. Внаслідок отриманих у ДТП ушкоджень у П. розвинулося хронічне психічне захворювання і на час обстеження П. не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а тому він мав пройти примусове психіатричне лікування. 5 лютого 2009 року матеріали справи направлено суду для вирішення питання щодо доцільності застосування до П. примусових заходів медичного характеру. 8 червня 2011 року суд першої інстанції постановив застосувати до П. примусові заходи медичного характеру. Заявник оскаржив цю постанову і 24 січня 2012 року суд апеляційної інстанції скасував її та повернув справу на додаткове розслідування. 31 жовтня 2012 року після проведення додаткового розслідування справу було направлено до суду першої інстанції. Станом на 26 березня 2013 року провадження у справі тривало.

Уряд стверджував, що небезпечну для життя ситуацію було створено виключно особою, яка керувала автомобілем, а держава, наскільки це її стосується, вжила належних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення безпеки дорожнього руху. Заявник стверджував, що держава не виконала свій позитивний обов’язок за статтею 2 Конвенції. Він наполягав на тому, що органи влади знали про системний характер проведення автомобільних ігор у Донецьку, і повинні були вжити відповідних адміністративних заходів, а саме запровадити ліцензування такої діяльності для забезпечення охорони життя під час проведення відповідних ігор.

Правове обґрунтування: позитивний обов’язок держави вжити всіх належних заходів для охорони життя у розумінні статті 2 Конвенції охоплює широкий спектр сфер (див. «Цєхонська проти Польщі», № 19776/04, п.п.62–63, 14 червня 2011 року). Він передбачає, насамперед, головний обов’язок держави створити законодавчий та адміністративний механізм, спроможний забезпечити ефективну протидію загрозам праву на життя. Цей обов’язок безперечно виникає в контексті небезпечних видів діяльності, у яких, крім того, особливу увагу необхідно приділяти положенням, спрямованим на особливості відповідного виду діяльності, зокрема рівень потенційної загрози життю людей. Ці норми мають регулювати ліцензування, організацію, проведення, безпеку та нагляд за відповідними заходами, а також зобов’язати усіх причетних до неї осіб вжити практичних заходів для забезпечення ефективного захисту громадян, чиє життя може опинитися під загрозою супутніх ризиків (див. «Онериїлдіз проти Туреччини» №48939/99, 30 листопада 2004 року, пп. 89-90). Обсяг позитивного обов’язку має тлумачитись як такий, що не покладає на органи державної влади нереалістичний або непропорційний тягар, беручи до уваги труднощі у забезпеченні охорони правопорядку у сучасному суспільстві, непередбачуваність людської поведінки та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з огляду на пріоритети та ресурси. Відповідно, не кожна скарга про загрозу життю породжує конвенційний обов’язок державних органів вжити оперативних заходів для попередження такої загрози. Для Суду, зважаючи на природу права, гарантованого статтею 2 Конвенції – основоположного права у системі Конвенції, – достатньо, щоб заявник надав докази того, що органи влади не зробили все, що від них можна було б обґрунтовано очікувати, для уникнення реальної та безпосередньої загрози життю, про існування якої вони знали або мали знати. Це питання, відповідь на яке можна отримати з урахуванням усіх обставин кожної конкретної справи (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства», 28 жовтня 1998 року, п. 116, Витяги 1998 VIII).

Висновки: син Заявника брав участь у розважальному заході, що передбачав пересування автомобілем до різних локацій у місті. Під час гри учасники поза всяким сумнівом мали дотримуватися встановлених державою правил безпеки дорожнього руху, навіть якщо вони пересувалися автомобілем з конкретною розважальною метою. Дотримання правил безпеки дорожнього руху було забезпечено законодавством, що передбачало різні види відповідальності, зокрема і кримінальну. Проведення зазначеного розважального заходу було приватною ініціативою без залучення органів влади. Син Заявника був повнолітнім, мав свободу дій і добровільно вирішив взяти участь у грі, взявши на себе обов’язок дотримуватися існуючих правил. Заявник не стверджував, що він або хтось інший перед проведенням гри зверталися до органів міліції або інших органів влади з проханням вжити будь-яких спеціальних заходів. Заявник також не вказав, яких саме запобіжних оперативних заходів органи влади мали вжити, зважаючи на те, що усі учасники були зобов’язані дотримуватися правил безпеки дорожнього руху та понесли б відповідальність у випадку їх порушення. Навіть якщо органи влади і мали певну загальну інформацію про такі види розважальних заходів, Заявник не стверджує, що вони були таким поширеним соціальним явищем, що зростання їх кількості мало попередити органи влади про необхідність запровадження додаткових заходів для захисту населення. У цій справі не було встановлено, що спричинена відповідними іграми небезпека відрізнялася від небезпеки, властивої дорожньому руху, а тому вимагала спеціального регулювання цієї діяльності. Більше того, відсутня інформація про те, що органи влади знали про точний час та місце проведення гри, у якій син Заявника брав участь і в якій він загинув.

Відповідно, обставини цієї справи не приводять Суд до висновку, що держава не виконала свій позитивний обов’язок щодо охорони життя у смертельно-небезпечній ситуації.

Ефективність розслідування втілює в собі вимоги щодо оперативності та розумної швидкості. Навіть якщо в певній ситуації можуть виникнути перепони чи труднощі, що перешкоджатимуть прогресу розслідування, оперативне реагування органів влади є надзвичайно важливим для підтримки громадської впевненості у дотриманні ними принципу верховенства права та у попередженні будь-яких ознак причетності або терпимості до незаконних дій. Станом на 26 березня 2013 року, тобто приблизно через шість років та шість місяців після ДТП, провадження у справі все ще тривало на національному рівні. Проте ніщо не свідчить про те, що тривалість кримінального розслідування та подальшого судового провадження була виправданою. Уряд не доводив, що цей випадок відрізнявся від звичайної ДТП, розслідування якої повинно бути закінчено швидко. Провадження на національному рівні, спрямоване на встановлення обставин смерті сина Заявника, не відповідало процесуальним вимогам щодо повноти та оперативності.

Констатовані порушення: право на життя (процесуальний аспект ст.2 Конвенції), відсутнє порушення права на життя у зв’язку з позитивним обов’язком держави охороняти життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, порушення правил безпеки дорожнього руху, застосування примусових заходів медичного характеру, додаткове розслідування