Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2020 року

у справі «Кабанова проти України»

за заявою № 17317/08

Щодо визнання неефективним кримінального провадження, здійснюваного до проголошення “ДНР” та “ЛНР” на даній території

Фабула справи: Заявниця скаржилася щодо неефективності розслідування дорожньо-транспортної пригоди, яку вона пережила, отримавши при цьому тілесні ушкодження.

Увечері 17 березня 2006 року Заявницю збив автомобіль, коли вона переходила вулицю в місті Донецьк. Її на швидкій допомозі доставили до лікарні, де їй діагностували численні переломи та травми і травматичний шок другого або третього ступеня. Заявницю лікували в лікарні до 7 квітня 2006 року. У той час вона була на ранніх термінах вагітності. Протягом наступного року Заявниці довелося проходити стаціонарне та амбулаторне лікування від отриманих травм. У червні 2006 року у неї був викидень, що призвів до переривання вагітності. У період з 21 вересня 2006 року по 1 листопада 2007 року вона була офіційно визнана інвалідом другої групи. Після аварії слідчі органи оглянули місце події у присутності водія автомобіля, допитали водія, Заявницю та свідків і провели судово-технічну експертизу. 25 квітня та 4 серпня 2006 року, 5 лютого та 23 листопада 2007 року, 12 травня та 21 серпня 2009 року та 14 травня 2010 року, проводячи досудове розслідування, слідчі відмовились відкривати кримінальне провадження через відсутність складу кримінального правопорушення у діях водія. Згодом наглядові органи скасували такі рішення як необґрунтовані та розпорядились про відновлення розслідування. Слідчих неодноразово критикували за те, що вони не змогли зібрати відповідні докази, усунути суперечності в наявних доказах та винести обґрунтоване рішення. 31 січня 2011 року було порушено кримінальне провадження щодо даної дорожньо-транспортної пригоди. Судово-медичний експерт не виявив причинного зв'язку між аварією та викиднем Заявниці, зазначивши, що викидень стався через три місяці після аварії. Судово-технічний експерт дійшов висновку, що водію автомобіля було неможливо уникнути наїзду на Заявницю. Неодноразово кримінальне провадження закривалося та відновлювалося, слідчі притягувалися до дисциплінарної відповідальності, призначалися додаткові експертизи.

З квітня 2014 року в Донецькій та Луганській областях почали діяти незаконні збройні формування, пов’язані з двома самопроголошеними утвореннями, відомими як “Донецька народна республіка” та “Луганська народна республіка”, які силою захопили контроль над деякими частинами цих регіонів. Пізніше було запроваджено лінію припинення вогню. 4 листопада 2015 року українська влада вирішила закрити кримінальну справу, оскільки за відсутності матеріалів справи продовжити розслідування аварії не вдалося.

Правове обґрунтування: дорожньо-транспортна пригода сталася 17 березня 2006 року. Суд прийняв до відома військові події у квітні 2014 року в Донецькій та Луганській областях та їх наслідки. Однак для цілей розгляду цієї справи немає необхідності визначати, чи може держава-відповідач бути притягнута до відповідальності за процесуальні недоліки, які могли статися після цієї дати; дійсно, порушення процесуальної частини статті 2 Конвенції можна виявити стосовно періоду, що передував спалаху бойових дій, з причин, викладених нижче (див. для того самого підходу Бургас проти України, №8976/07, § 39, 18 грудня 2018 року). Загальні принципи, що стосуються процесуальних зобов’язань держави за статтею 2 у разі травм, що загрожують життю, описані в рішенні Ніколае Віргіліу Танасе проти Румунії, №41720/13, 25 червня 2019 року, §§ 162-71). Враховуючи, що національні норми кримінального процесу передбачали можливість спільного розгляду кримінальної відповідальності та цивільної відповідальності, що випливають з тих самих винних дій, Заявниця діяла розумно, ведучі справу в рамках кримінального провадження. Отже, Суд перевірить, чи відповідають розглянуті кримінальні розслідування критеріям ефективності, передбаченим статтею 2 Конвенції (див. Антонов проти України, № 28096/04, пп.47‑49, 3 листопада 2011 року; Зубкова проти України, №36660/08, п.38, 17 жовтня 2013 року, та Прилуцький проти України, №40429/08, п.42, 26 лютого 2015 року).

Висновки: у цій справі процесуальні дії щодо дорожньо-транспортної пригоди, здійснені владою, мали форму попереднього розслідування, яке тривало більше чотирьох з половиною років. Однак Суд уже постановив, що попереднє розслідування не відповідає принципам ефективного засобу правового захисту, оскільки слідчий може зробити лише обмежену кількість кроків, а потерпілі не мають офіційного статусу, що означає, що вони виключаються з ефективної участі у процесі. Вивчивши наявні матеріали, Суд приходить до висновку, що у національних провадженнях бракував ґрунтовного та всебічного підходу і що їх тривалість була необґрунтованою. На момент початку збройних бойових дій у квітні 2014 року внутрішні кримінальні провадження вже були неефективними, враховуючи спосіб їх проведення.

Констатовані порушення: право на життя в процесуальному відношенні (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, неефективність розслідування, дорожньо-транспортна пригода, ефективний засіб правового захисту