Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 листопада 2020 року

у справі «Шавадзе проти Грузії»

за заявою № 72080/12

Щодо фактичної відмови в здійсненні правосуддя внаслідок бездіяльності влади

Фабула справи: Заявниця скаржилася на те, що її чоловік загинув під вартою в міліції та що не було проведено ефективного розслідування його смерті.

15 серпня 2008 року чоловіка Заявниці Р.Ш., який був військовим офіцером, дислокованим на військовій базі, було викликано на допит до Департаменту конституційної безпеки Міністерства внутрішніх справ (ДКБ - далі). Повернувшись додому ввечері того ж дня, він сказав Заявниці, що офіцери ДКБ задавали йому запитання щодо ролі, яку він зіграв у п'ятиденній війні, яка відбулася між грузинськими та російськими збройними силами кількома днями раніше, між 8 і 12 серпня 2008 року ("П'ятиденна війна"). Наступного дня, 16 серпня 2008 року, Р.Ш. був заарештований на вулиці в Батумі, як згодом з’ясувалося, підрозділом сил безпеки при ДСБ. Було кілька незалежних очевидців його арешту, які згодом повідомили, що в операції з арешту брали участь понад двадцять працівників правоохоронних органів, озброєні, в масках, схожих на балаклави. За словами тих же очевидців, правоохоронці до того, як посадити його в міліцейський фургон, люто побили Р.Ш. на вулиці, голосно вигукуючи такі заяви, як "зрадник цієї країни". Приблизно через шість годин після арешту Р.Ш. Заявниця дізналася від місцевого міліціонера, що її чоловік загинув, а його тіло було доставлено до міського моргу. Відповідно до версії подій Заявниці, після арешту її чоловік зазнав жорстокого поводження, внаслідок чого він помер. На підтвердження цієї версії Заявниця стверджувала, що після того, як органи влади повернули їй тіло її померлого чоловіка, на ньому були чітко помітні сліди тортур. Відповідно до офіційної версії подій, поданої Урядом, правоохоронці Міністерства внутрішніх справ заарештували Р.Ш. 16 серпня 2008 року у зв'язку з наркозлочинністю. Однак після того, як вони взяли його під варту і транспортували до Тбілісі, Р.Ш. здійснив спробу незаконної втечі, а конвоїри були змушені вдатися до летальної сили, смертельно поранивши підозрюваного. Заявниця надала відеокадри візуального огляду тіла Р.Ш. На кадрах видно оголене тіло, яке має синцеподібне забарвлення, з чіткими ознаками розтину грудної клітки та живота, множинні проникаючі рани на плечах, грудях, животі та обох стегнах тіла; вказівний та середній пальці лівої руки виявляються сильно деформованими, що свідчить про можливі переломи кісток. З 25 серпня 2008 року Заявниця просила надати їй статус потерпілої у зв'язку з розслідуванням факту вбивства її чоловіка. 8 вересня 2008 року обласна прокуратура відповіла, що її прохання не може бути задоволена з огляду на ранню стадію розслідування. Заявниця зверталася зі скаргами до прокуратур всіх рівнів, але отримувала відмови у визначенні її статусу та ознайомленні з матеріалами справи. Розслідування вбивства Р.Ш. досі не закінчено.

Правове обґрунтування: коли особа береться під варту здоровою і помирає від рук сил безпеки, обов’язок органів влади враховувати поводження з цією особою є особливою суворістю (див. Мер’єм Челік та інші проти Туреччини, №3598/03, §61, 16 квітня 2013 року). Якщо події, про які йдеться, лежать повністю або значною мірою в межах виключних знань органів влади, як у випадку з особами, які перебувають під їхнім контролем під вартою, виникатимуть суворі фактичні презумпції щодо поранень та смерті, що сталися під час цього затримання. Дійсно, тягар доказування можна розглядати як покладання на органи влади обов’язку надання задовільних та переконливих пояснень (див. Салман проти Туреччини, №21986/93, §§97-100, ЄСПЛ 2000 року -VII та Акташ проти Туреччини, №24351/94, §§289-291, ЄСПЛ 2003-V (витяги)). Влада повинна вжити доступних розумних заходів для забезпечення доказів щодо інциденту, включаючи, серед іншого, свідчення очевидців, судові докази та, де це доцільно, розтин, який забезпечує повний та точний запис травм та об'єктивний аналіз клінічних висновків, включаючи причину смерті. У значній кількості справ, які вже були передані до Суду, встановлення порушення значною мірою базувалося на наявності необґрунтованих затримок та недостатній старанності з боку влади у веденні провадження, незалежно від кінцевого результату цього провадження (див. Меркулова проти України, № 21454/04, §51, 3 березня 2011 року, з подальшими посиланнями). Особи, відповідальні за розслідування, повинні бути незалежними від будь-кого, хто причетний або може бути причетним до подій. Це означає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, але й практичну незалежність. Більше того, слідство повинно бути доступним для сім'ї жертви настільки, наскільки це необхідно для захисту їх законних інтересів. Також повинен бути достатній елемент громадського контролю під час розслідування, ступінь якого може відрізнятися від конкретної справи. Крім того, висновки розслідування повинні базуватися на ретельному, об'єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів. Невиконання очевидної лінії розслідування підриває у значній мірі здатність слідства встановити обставини справи та, де це доречно, особу винних. Влада завжди повинна робити серйозні спроби з'ясувати, що сталося, і не повинна покладатися на поспішні або необгрунтовані висновки, щоб закрити розслідування (див. Мустафа Тунч і Фесіре Тунч проти Туреччини [ВП], № 24014/05, § 175 , 14 квітня 2015 року, Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія [ВП], № 39630/09, п. 183, ЄСПЛ 2012).

Висновки: чоловік Заявниці помер 16 серпня 2008 року від рук співробітників Міністерства внутрішніх справ. Однак найперші слідчі заходи проводились безпосередньо після його смерті слідчими того ж органу, а не органами прокуратури. Хоча прокуратура взяла на себе відповідальність за розслідування пізніше, прокурори покладались виключно на докази, зібрані раніше Міністерством. Враховуючи це, Суд вважає, що первинні та найрішучіші слідчі дії, вжиті слідчими Міністерства внутрішніх справ, окрім очевидних, що представляють собою незрозуміле відхилення від національних процесуальних норм, явно порушили необхідні вимоги незалежності та неупередженості відповідно до статті 2 Конвенції. Такий процесуальний недолік не міг не зашкодити подальшому розвитку подій у розслідуванні. Що стосується проведення розслідування після того, як воно було прийняте обласною прокуратурою 18 серпня 2008 року, Суд особливо занепокоєний незрозумілою, наполегливою, а отже, й навмисною відмовою залучити Заявницю, дозволяючи їй повною мірою скористатися статусом потерпілої, на який вона мала право. На сьогодні розслідування вбивства чоловіка Заявниці триває та не дало жодних переконливих висновків. Така неприпустима затримка вказує на невиконання національними органами влади вимог оперативності та розумності провадження. Суд не може розпізнати жодної конкретної причини такого тривалого розслідування на національному рівні. Затримка правосуддя часто уособлює собою відмову в правосудді, оскільки наявність необгрунтованих періодів бездіяльності та недостатньої ретельності з боку влади у веденні провадження робить розслідування неефективним незалежно від його кінцевого результату.

Уряд не суперечив, що Р.Ш. був убитий державними агентами, зокрема співробітниками Міністерства внутрішніх справ, які брали участь в арешті та супроводі Р.Ш. Отже, тягар доказування лежить на уряді, який повинен надати задовільне та переконливе пояснення того, як саме розгорталися ці події. Хоча офіційна версія полягає в тому, що правоохоронці вдалися до застосування сили, намагаючись запобігти незаконній втечі Р.Ш. з-під варти, ця версія не підтверджена жодними доказами. Оскільки найближчі родичі померлого не отримали доступу і без будь-яких пояснень Уряд не надав Суду результати посмертної експертизи тіла Р.Ш., незважаючи на вирішальну важливість для пояснення його травм та встановлення причини його смерті, Суд не може прийняти офіційну версію причин застосування летальної сили. У зв’язку з цим Суд також бере до відома свідчення очевидців жорстокості міліції, пов’язаної з арештом чоловіка Заявниці, та характер поранень, які чітко видно на відеокадрах тіла померлого, спостереження, які навряд чи сумісні з твердженнями Уряду, що позбавлення життя Р. Ш. було результатом застосування сили, необхідної для запобігання його втечі з-під арешту. Уряд не врахував обставин позбавлення життя чоловіка Заявниці, а відповідальність держави-відповідача за його смерть очевидна.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: ефективне розслідування, жорстоке поводження, тортури, право на життя, забезпечення доказів