Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2020 року

у справі «Норік Погосян проти Арменії»

за заявою № 63106/12

Щодо права незаконно затриманої особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що йому було відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання.

29 вересня 2008 року Заявнику та ряду інших осіб було пред'явлено звинувачення у злочині, пов'язаному з наркотиками. 17 жовтня 2008 року суд вирішив затримати Заявника, дане рішення не оскаржувалося. 12 жовтня 2009 року Заявника було визнано винним та засуджено до трьох років позбавлення волі. За результатами розгляду апеляційної скарги було зменшено покарання Заявника до одного року та шести місяців позбавлення волі. Після подальшого оскарження 26 березня 2010 року суд касаційної інстанції вирішив скасувати ці рішення та направити справу на новий розгляд, встановивши, що було порушено право Заявника на захист і що його засудження ґрунтувалося на доказах, отриманих способом, що порушував це право. Зокрема, суд зазначив, що на початковому етапі розслідування, під час якого Заявник був залучений в якості свідка, він фактично вже вважався підозрюваним і повинен був мати можливість скористатися правами, якими користується підозрюваний у кримінальному провадженні, включаючи право не звинувачувати себе та мати адвоката. 17 квітня 2010 року Заявника звільнили з в'язниці після відбуття покарання. 5 жовтня 2010 року відносно Заявника був винесений виправдувальний вирок внаслідок визнання доказів неприйнятними. Після апеляцій прокурора це рішення було підтримане двома вищими судами і стало остаточним. 21 липня 2011 року Заявник подав цивільний позов до суду проти держави з проханням відшкодувати як матеріальну, так і моральну шкоду. Він стверджував, що він має право на компенсацію, оскільки його виправдувальний вирок призвів до незаконності часу, проведеного ним під вартою. Суд першої інстанції, встановивши, що Заявник був незаконно засуджений і зазнав матеріальної шкоди - а саме втраченого доходу та судових витрат - внаслідок незаконних дій відповідача, вирішив частково задовольнити його позов про відшкодування матеріальної шкоди. Що стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вирішив припинити провадження в цій частині на тій підставі, що закон не передбачає присудження компенсації такого типу. Заявник подав апеляційну скаргу, в якій доводив, зокрема, що суд, вирішуючи його вимогу про відшкодування моральної шкоди, повинен був керуватися пунктом 5 статті 5 Конвенції, яка взяла гору над внутрішнім законодавством. Апеляційна та касаційна скарги Заявника залишилися без задоволення.

Правове обґрунтування: право на компенсацію відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції виникає, якщо порушення одного з інших чотирьох його пунктів було встановлено безпосередньо або по суті Судом або національними судами (див. Стайков проти Болгарії, №49438/99, §107, 12 жовтня 2006 року; і Станев проти Болгарії, №36760/06, §182 , ЄСПЛ 2012). Отже, необхідно визначити, чи було встановлено таке порушення у справі заявника національними судами. Поняття тримання під вартою є, в принципі, "законним", якщо воно ґрунтується на рішенні суду. Подальший висновок вищого національного суду про те, що нижчий суд допустив помилку згідно з національним законодавством, не обов'язково ретроспективно вплине на дійсність проміжного періоду тримання під вартою (див. Моорен проти Німеччини, №11364/03, п.74, 9 липня 2009 року). Крім того, обвинувальний вирок, винесений у зв'язку з порушенням матеріальних положень національного законодавства у кримінальному провадженні, автоматично не робить затримання в силу цього рішення незаконним (див. Грубер проти Німеччини, №45198/04, 20 листопада 2007 року). Суд, однак, постановив, що просто помилки слід відрізняти від кричущої відмови у правосудді, що підриває не тільки справедливість судового розгляду справи, але й законність подальшого тримання під вартою і, як наслідок, за таких обставин пункт 5 статті 5 застосовуватиметься лише тоді, коли тримання під вартою відбулося після засудження, винесеного в явно несправедливому провадженні, яке становило явну відмову у правосудді, що автоматично означало порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (див. Шульгін проти України, № 29912/05, пп.49-58, 8 грудня 2011 року, Василевський та Богданов проти Росії, №52241/14 та 74222/14, п.19, 10 липня 2018 року). Національним органам влади, зокрема судам, в першу чергу слід тлумачити та застосовувати національне законодавство (див. Парадизо та Кампанеллі проти Італії [ВП], №25358/12, §169, 24 січня 2017 року). Крім того, стосовно питання про те, чи є затримання "законним", в тому числі, чи відповідає воно "процедурі, передбаченій законом", Конвенція, по суті, посилається на національне законодавство та встановлює обов'язок дотримуватися його матеріальних та процесуальних норм, а також ігнорування цього закону тягне за собою порушення Конвенції (див. Оджалан проти Туреччини, №46221/99, п.83, ЄСПЛ 2005 ‑ IV, та Мерабішвілі проти Грузії, № 72508/13, п. 191, 28 листопада 2017 року).

Висновки: з огляду на той факт, що затримання Заявника було визнано незаконним у значенні національного законодавства після його виправдання та розглядалося як таке національними судами, Суд дійшов висновку, що за конкретних обставин справи порушення гарантій пункту 1 статті 5 був встановлений по суті на національному рівні, і, отже, пункт 5 статті 5 застосовується до справи Заявника. Згідно з вірменським законодавством Заявник не тільки мав право на компенсацію внаслідок виправдання, але його тримання під вартою також вважалося "незаконним" у значенні національного законодавства. Однак у цій справі Заявник не мав можливості отримати компенсацію шкоди немайнового характеру у зв'язку з незаконним затриманням, оскільки такий тип компенсації не передбачався національним законодавством.

Пункт 5 статті 5 не слід тлумачити як такий, що передбачає право на компенсацію суто матеріальної шкоди, але також повинен надавати право на компенсацію за будь-яке лихо, занепокоєння та розчарування, які людина могла зазнати, як результат порушення інших положень статті 5 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.5 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, тримання під вартою, право на захист, визнання доказів неприйнятними