Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2020 року

у справі «Рот проти Німеччини»

за заявою № 6780/18

Щодо визнання протиправними обшуків осіб, які утримуються в місцях ув’язнення

Фабула справи: Заявник відбуває покарання у в'язниці Штраубінг. Він скаржився на неодноразові довільні обшуки до або після прийому відвідувачів у в'язниці та на відмову національних судів призначити йому компенсацію за моральну шкоду, яку він зазнав в результаті цих обшуки.

Заявник порушив кілька кримінальних проваджень у судах, вимагаючи визнати низку обшуків, які він змушений був пройти у в'язниці Штраубінг, незаконними. Заявник заявив, що під час цих обшуків він був зобов'язаний повністю роздягнутися. Потім його обшукали під пахвами та в роті, і йому довелося нахилитися для огляду заднього проходу. Обшуки проводились у випадковому порядку щодо кожного п’ятого ув’язненого, без будь-яких винятків. У його справі не було продемонстровано жодних причин для таких обшуків. Обшуки проводились до того, як він зустрічався із секретарями канцелярії судів, які прийшли, щоб прийняти клопотання щодо надання правової допомоги, якою він хотів скористатися при розгляді справ в судах. Він заявив про свій намір вимагати компенсації в розмірі 1000 євро відшкодування моральної шкоди. Рішеннями судів були задоволені вимоги Заявника щодо визнання протиправними довільних обшуків, але було відмовлено в задоволенні вимог стосовно відшкодування моральної шкоди. Суд стверджував, що не кожне порушення особистих прав особи виправдовує виплату компенсації за моральну шкоду. Компенсація мала виплачуватися лише за досить серйозні порушення тих прав, які не могли бути адекватно компенсовані іншими способами, а у справі Заявника відповідна компенсація вже була призначена іншими способами. Система випадкових обшуків у в’язниці була визнана законною, оскільки несподіваний елемент випадкових обшуків є визначальним для їх ефективності, а правила проведення обшуків негайно були приведені у відповідність з рішенням конституційного суду, прийнятого з цього приводу, так що не було ризику подальших випадкових обшуків без вивчення конкретних обставин справи.

23 січня 2018 року конституційний суд, не вказавши причин, відмовився розглядати конституційну скаргу Заявника.

Правове обґрунтування: жорстоке поводження повинно досягти мінімального рівня тяжкості, якщо воно підпадає під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього мінімального рівня тяжкості є відносною; це залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість, його фізичний та психічний вплив, а в деяких випадках і стать, вік та стан здоров'я жертви. При розгляді питання про те, чи є таке поводження "таким, що принижує гідність" у значенні статті 3, Суд враховуватиме, чи є його метою принизити та зневажити відповідну особу і що стосується наслідків, чи це негативно вплинуло на особу, таким чином, що є несумісним зі статтею 3. Однак відсутність такої мети остаточно не виключає встановлення порушення (див. Лабіта проти Італії, №26772/95, §120, ЄСПЛ 2000 ‑ IV ; Пірс проти Греції, №28524/95, §§ 67, 68 та 74, ЄСПЛ 2001 ‑ III; та Валашинас проти Литви, №44558/98, п.101, ЄСПЛ 2001 ‑ VIII). Крім того, страждання та приниження в будь-якому випадку повинні виходити за межі неминучого елемента страждання або приниження, пов'язаного з певною формою законного поводження або покарання (див. Кудла проти Польщі, № 30210/96, § 92, ЄСПЛ 2000 року ‑XI; Валашинас, цитоване вище, § 102; Джалло проти Німеччини, №54810/00, §68, ЄСПЛ 2006-IX, та Уейнрайтt проти Сполученого Королівства, №12350/04, §41, ЄСПЛ 2006 ‑ X). Обшуки можуть бути необхідними зрідка для забезпечення безпеки в'язниці або запобігання безладдям або злочинам (див.Валашінас, згадане вище, §117; Іванчук проти Польщі, №25196/94, п.59, 15 листопада 2001року; Ван дер Вен проти Нідерландів, №50901/99, § 60, ЄСПЛ 2003 ‑ II, Дейнек проти Польщі, №9635/13, §60, 1 червня 2017 року). Вони повинні здійснюватися належним чином з належною повагою людської гідності та з законною метою (див. Уейнрайт, згадане вище, §42; та Дейнек, згадане вище, §60). Стосовно особи, яка позбавлена ​​волі або, в цілому, стикається з працівниками правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було суворо необхідним внаслідок його поведінки, зменшує людську гідність і є, в принципі, порушенням права, викладеного у статті 3 (див. Рібіч проти Австрії, 4 грудня 1995 року, §38, Серія A №336; Ель-Масрі проти Колишньої Югославська Республіка Македонія, №39630/09, п.207, ЄСПЛ 2012, та Буйїд проти Бельгії, №23380/09, п.88, ЄСПЛ 2015). Якщо спосіб проведення обшуку має деградуючі елементи, які суттєво посилюють неминуче приниження, спричинене процедурою, застосовується стаття 3. Подібним чином, коли обшук не має встановленого зв’язку із збереженням тюремної безпеки та запобіганням злочинам (див. Іванчук, згадане вище, §§ 54, 56 та 58-59).

Висновки: беззаперечним є те, що повторні обшуки, які Заявник повинен був пройти, були випадковими обшуками, призначеними щодо кожного п’ятого ув’язненого у відповідний час, без можливості припинити обшук у конкретній ситуації. У всіх випадках, коли в Заявника проводився обшук, він очікував візитів чи зустрічався з державними службовцями. Жодних конкретних проблем безпеки з боку Заявника не було помітно або висунуто національними органами влади. Однак спосіб застосування системи довільних смугових обшуків не дозволяв враховувати поведінку Заявника при визначенні, чи слід проводити обшук. Національні суди визнали, що зловживання правами відвідування у справі Заявника малоймовірне. За цих обставин Суд не впевнений, що обшуки Заявника мали встановлений конкретний зв’язок із збереженням тюремної безпеки або попередженням злочинів. Суд приходить до висновку, що спосіб проведення повторних обшуків як таких не спричинив жодних інших елементів, що принижували Заявника. Однак через відсутність законної мети для цих повторних та узагальнених обшуків, почуття свавілля та почуття неповноцінності і тривоги, часто пов'язане з ними, а також почуття серйозного приниження гідності, безперечно викликане зобов'язанням роздягатися перед іншою особою та піддатися огляду заднього проходу, що призвело до ступеня приниження, що перевищує - неминучий і, отже, терпимий - рівень, який неминуче пов’язаний з обшуками з роздяганням ув’язнених. Таким чином, обшуки вийшли за межі неминучого елементу страждання або приниження, пов'язаного з даною формою законного поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: відбування покарання, відшкодування моральної шкоди, заборона катування, право на ефективний засіб юридичного захисту, жорстоке поводження, приниження гідності