Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 листопада 2020 року

у справі «Навальний і Гунько проти Росії»[2]

за заявою № 75186/12

Щодо необхідності докладного обґрунтування застосування адміністративного затримання

Фабула справи: Заявники скаржились на те, що їх арештз подальшим затриманням на ніч у міліції був незаконним та свавільним. Під час арешту першого заявника міліціонер нібито застосував надмірну фізичну силу.

Заявники взяли участь у демонстрації 6 травня 2012 року на Болотній площі. Вони були заарештовані на місці події та доставлені до відділу міліції, де відносно них було складено протоколи про вчинення адміністративного правопорушення. Після нічного затримання заявників було доставлено до суду та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Заявники стверджували, що замість того, щоб звільнити їх через три години після арешту 6 травня 2012 року, їх було утримано під вартою в міліції. Цей запобіжний захід було застосовано для забезпечення їхньої присутності на слуханні справи в суді наступного дня. Однак уряд не надав обґрунтування такого заходу. Не було підстав вважати, що заявники втечуть або іншим чином перешкодять судочинству; у будь-якому випадку влада не змогла продемонструвати такий ризик. Уряд стверджував, що заявники були переведені до відділення міліції протягом двох годин після їх арешту, який не був "явно нерозумним". Правовою підставою для їх передачі стала стаття 27.2 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка дозволяла міліції доставляти осіб до відділення міліції з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення. Після того, як заявникам видали протоколи про адміністративні правопорушення, до них застосували адміністративне затримання. Термін такого затримання повинен розраховуватись із моменту, коли особу доставили до міліції, і не повинен перевищувати сорока восьми годин відповідно до статті 27.5 Кодексу. Обидва заявники провели чотирнадцять годин у відділеннях міліції, які не перевищили встановлену законом межу. Загалом Уряд стверджував, що позбавлення волі заявників відповідало національному законодавству та вимогам пункту 1 статті 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: вирази "законний" та "відповідно до процедури, встановленої законом" у пункті 1 статті 5 Конвенції, по суті, посилаються на національне законодавство та визначають зобов'язання дотримуватися його матеріальних та процесуальних норм. Однак "законність" тримання під вартою згідно з національним законодавством не завжди є вирішальним елементом. Крім того, Суд повинен переконатись, що тримання під вартою протягом розглянутого періоду було сумісним із метою статті 1 § 5 Конвенції, яка полягає у тому, щоб запобігти довільному позбавленню волі. Перелік винятків із права на свободу, закріплених у пункті 1 статті 5 Конвенції, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків узгоджується з метою цього положення, а саме забезпечити, щоб ніхто не був довільно позбавлений свободи (див. Джулія Манцоні проти Італії, 1 липня 1997 року, § 25, Звіти 1997-IV; та С., В. та А. проти Данії, №35553/12 та 2 інші, §§ 73-76, 22 жовтня 2018 року).

Висновки: обидва заявники були доставлені до відділення міліції з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до статті 27.2 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка передбачає таку можливість, коли протокол не може бути складений у місці, де правопорушення було виявлено. Незважаючи на те, що Уряд не стверджував, що в кожному випадку це було неможливо, Суд готовий визнати, що в контексті загальної метушні, що відбувалася на Болотній площі, поліція навряд чи могла скласти протоколи на місці. Після складання протоколів про адміністративні правопорушення мета доставлення заявників до відділення міліції була досягнута, і вони могли бути звільнені. Однак жодного з них того дня не звільнили; обом заявникам було офіційно обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення їхньої присутності на слуханні справи перед суддею наступного дня.

За відсутності явних причин для затримання заявників, Суд вважає, що їх адміністративне тримання під вартою приблизно на вісімнадцять та двадцять годин відповідно було необґрунтованим та довільним.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на справедливий суд (ст.6 Конвенції), свобода зібрань та об’єднання (ст.11 Конвенції).

Ключові слова: незаконний арешт, заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, свобода зібрань та об’єднання