Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 жовтня 2019 року

у справі «Хатідже Чобан проти Туреччини»

за заявою № 36226/11

Щодо обов’язку суду аргументувати висновок про необґрунтованість заперечень обвинуваченого стосовно достовірності доказів

Фабула справи: Заявниця скаржилася, що в результаті її кримінального засудження, яке, за її словами, стало результатом несправедливого кримінального провадження, було порушено її право на свободу вираження поглядів.

Заявниця була членом правління Партії за демократичне суспільство. Обвинувальним висновком від 22 червня 2007 року прокурор звинуватив Заявницю у пропаганді на користь терористичної організації через вміст виступу Заявниці на конференції, організованій партією 2 вересня 2006 року з нагоди події, яка називається "Всесвітній день миру". 29 червня 2007 року розпочався розгляд кримінального провадження в суді. Заявниця надала клопотання про розгляд справи за її відсутності та заперечила, що робила заяви, які вказані в обвинувальному висновку, стверджуючи, що її виступ не містив жодних образливих висловів. 1 квітня 2008 року суд присяжних виніс рішення по суті, за відсутності Заявниці, визнавши її винною у вчиненні вказаного злочину та засудивши її до двох років та одного місяця позбавлення волі. Заявниця подала апеляційну скаргу в якій вказала, зокрема, що поліцейські, які контролювали демонстрацію 2 вересня 2006 року, не фіксували її промову за допомогою камери або відеозапису, не переказали всю її промову на демонстрації при складанні відповідного протоколу, внаслідок чого зміст промови виявився перекрученим. Далі Заявниця стверджувала, що існували суперечності між записом її заяв поліцією в їх звіті та їх версією, опублікованою пресою. Вона зазначила, що ця остання версія не містить висловів, які були поставлені їй у провину, і що суд не намагався ні з'ясувати розбіжності, які, таким чином, існували, ні отримати копії записів її виступу, які зберігаються інформаційними організаціями. Потім вона стверджувала, що працівники міліції, які складали протокол, чиї висновки приймав Суд присяжних, не можуть розглядатися як свідки, оскільки вони в будь-якому випадку не в змозі суперечити протоколу, який вони самі раніше складали. Далі, докоряючи суду за те, що він не заслухав учасників демонстрації та представників преси в якості свідків, вона просила прийняти заяви чотирьох присутніх під час її виступу осіб, які були зібрані з метою визначення змісту її промови. Нарешті, вона стверджувала, що її виступ зосереджувався на необхідності вирішення курдської проблеми демократичними та мирними засобами, що вона не мала на меті пропаганду на користь терористичної організації і що її виступ слід розглядати як здійснення свого права на свободу вираження поглядів. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення.

Правове обґрунтування: у цій справі виникає питання про те, чи було кримінальне провадження, порушене проти Заявниці, загалом справедливим, включаючи спосіб представлення доказів для встановлення фактів, а не лише та просто щодо відсутності відповідних та достатніх підстав, наданих національними судами, щоб виправдати втручання, щоб перешкодити Заявниці ефективно захищатись перед ними (Моріс проти Франції, №29369/10, §124, ЄСПЛ 2015). Справедливість процедури та процесуальні гарантії, надані Заявниці, є чинниками, які слід враховувати при оцінці пропорційності втручання у здійснення свободи вираження поглядів, гарантованої статтею 10 Конвенції (Бака проти Угорщини, № 20261/12, п.161, 29 березня 2016 року та посилання там же). Хоча норми щодо прийнятності доказів є в першу чергу питанням національного законодавства, для того, щоб визначити, чи було провадження у цілому справедливим, необхідно також з’ясувати, чи дотримувалися права на захист. Зокрема, слід з’ясувати, чи було Заявниці надано можливість поставити під сумнів достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Слід також враховувати якість доказів, включаючи те, чи обставини, за яких вони були зібрані, ставлять під сумнів її надійність чи точність.

Висновки: оскільки у своїй апеляційній скарзі з питань закону Заявниця представила такі аргументи, що викликають сумнів у точності основних доказів, використаних на підтвердження її засудження, стверджуючи, що висновки суду не мали фактичної підстави і вимагаючи представлення нових доказів з цього приводу, суд апеляційної інстанції не міг спиратися на окремі докази, про які йдеться, а саме протокол від 2 вересня 2006 року без коментування вимог Заявниці з цього приводу, і суд мав відповісти на аргументи Заявниці, надавши належні аргументи. Національні суди, не реагувавши на відповідні аргументи, висунуті Заявницею щодо надійності та точності змісту основних доказів, які вони прийняли у справі на підтвердження обвинувального вироку Заявника, не змогли виконати своє завдання збалансувати різні інтереси, про які йдеться у значенні статті 10 Конвенції у цій справі. За обставин справи національні суди не можуть вважатись такими, що застосовували норми відповідно до принципів, закріплених у статті 10 Конвенції, а також, крім того, як заснованих на прийнятній оцінці відповідних фактів.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, несправедливе кримінальне провадження, право на захист, пропаганда на користь терористичної організації