Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 березня 2020 року

у справі «Черніка проти України»

за заявою № 53791/11

Щодо забезпечення гарантій справедливості кримінального провадження при розгляді справи за відсутності свідків

Фабула справи: Заявник скаржився, що провадження щодо нього було несправедливим, оскільки національні суди визнали допустимими доказами проти нього показання трьох свідків, хоча перша з цих свідків була допитана лише під час початкового судового розгляду, але не під час подальшого повторного розгляду справи іншим суддею першої інстанції, а другий і третій свідки ніколи не з’являлися у засідання суду першої інстанції.

Заявник – колишній слідчий міліції. Згідно із пред’явленими йому обвинуваченнями, за якими він був зрештою визнаний винним, він вкрав опій, вилучений як доказ у справі, яку він розслідував. Згодом Заявник нібито передав вкрадений опій своїй подрузі пані Н.Ш. з проханням допомогти у збуті опію на чорному ринку. З її допомогою він передав опій пану В.Г. і пану І. С., які приїхали до міста Луцьк з Криму, доручивши їм перевезти опій до Криму з метою подальшого збуту. Під час досудового слідства ці три свідки надали показання, якими підтвердили версію обвинувачення. Під час судового розгляду справи Н.Ш. підтвердила свої показання, надані під час досудового слідства. Суд першої інстанції неодноразово викликав В.Г. та І.С., але вони не з’являлися. Неодноразові звернення до Служби безпеки України з проханням встановити місцезнаходження цих свідків і доставити їх до суду, результатів не дали. 26 серпня 2008 року суд визнав Заявника винним у викраденні та незаконному зберіганні наркотичних засобів у великих розмірах з метою їхнього збуту та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього належного йому майна. Після апеляційного оскарження справа була повернута на новий судовий розгляд та призначена до розгляду у складі іншого судді, який розглядав її одноособово. Свідки не з’явилися в судові засідання, за наданою інформацію В.Г. та І.С. за станом здоров’я не мали такої можливості, місце знаходження Н.Ш. встановити не вдалося. 11 грудня 2009 року суд знову визнав Заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, навівши по суті ті самі докази, що були наведені у вироку, винесеному за результатами першого судового розгляду. Суд апеляційної інстанції залишив без змін вказаний вирок та вказав, що показання трьох свідків є узгодженими як між собою, так і з результатами очних ставок із Заявником. Суд першої інстанції вжив усіх можливих заходів для пошуку згаданих свідків та їхнього допиту. В задоволення касаційної скарги було відмовлено.

Правове обґрунтування: Суд сформулював загальні принципи, які слід застосовувати у справах, коли свідок сторони обвинувачення не брав участі у судових засіданнях, але показання, надані ним раніше, були визнані допустимим доказом; ці загальні принципи викладені в рішеннях у справах «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства», № 26766/05 та №22228/06, п.п.119–147, ЄСПЛ 2011 та «Шачашвілі проти Німеччини», №9154/10, п.п.110–131, ЄСПЛ 2015. Резюмуючи, застосування цих принципів у цілому передбачає розгляд трьох питань:

1. чи були достатні підстави для неявки свідка та визнання допустимим доказом показань відсутнього свідка (див. згадане рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», пункти 119 – 125;
2. чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження чи достатньо вагомою, щоб їх визнання допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту (там само, пункти 116, 119 і 126 – 147); та
3. чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв’язку з визнанням допустимим доказом неперевірених показань, а також забезпечити загальну справедливість судового розгляду (там само, пункт 147).

Такі врівноважуючі фактори мають забезпечувати справедливу та належну оцінку достовірності таких доказів. Можливість допитати на стадії слідства свідка сторони обвинувачення, який згодом не з’явився у судові засідання, є важливою процесуальною гарантією. Важливим елементом справедливого кримінального провадження є наявність в обвинуваченого можливості допитати свідка у присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі. Цей принцип безпосередності є важливою гарантією у кримінальному провадженні, в якому зауваження, зроблені судом щодо поведінки та надійності свідка, можуть серйозно вплинути на обвинуваченого. Тому зміна складу суду першої інстанції після допиту важливого свідка, як правило, призводить до повторного допиту цього свідка (див. «П.K. проти Фінляндії», № 37442/97, 09 липня 2002 року).

Висновки: показання свідків були вирішальними, оскільки, ймовірно, мали визначальне значення для результату розгляду справи Заявника. Суддя першої інстанції, який зрештою визнав Заявника винним, не зміг особисто допитати жодного з трьох ключових свідків сторони обвинувачення. Він також не мав у своєму розпорядженні відеозапису їхніх показань, хоча національне законодавство передбачало можливість застосування такого відеозапису, і останнє могло стати важливою додатковою гарантією. Уряд не зміг довести існування достатніх підстав для неявки свідка Н.Ш. під час повторного судового розгляду. Щодо інших двох свідків, хоча були достатні підстави для їхньої неявки під час повторного судового розгляду, їхні показання були тісно пов’язані з показаннями Н.Ш. Тому Уряд мав продемонструвати, що існували особливо надійні гарантії для забезпечення правильного розуміння новим суддею першої інстанції показань цих трьох свідків і справедливості провадження. Проте Уряд не продемонстрував існування таких гарантій, окрім надання новому судді першої інстанції протоколів допиту цих свідків під час досудового слідства та (у випадку Н.Ш.) судового розгляду. Суд вважає, що Уряд не довів, що за таких обставин ця єдина гарантія була достатньою. Зазначене поєднання обставин могло підірвати загальну справедливість кримінального провадження щодо Заявника.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, визнання доказів допустимими, повторний судовий розгляд, незаконне зберігання наркотичних засобів, принцип безпосередності