Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 вересня 2020 року

у справі «Перван проти Туреччини»

за заявою № 74553/11

Щодо забезпечення справедливості судового розгляду в разі обмеження права обвинуваченого на доступ до адвоката

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що він не зміг скористатися допомогою адвоката під час надання визнавальних показів на етапі попереднього розслідування, на які пізніше посилався суд першої інстанції, щоб засудити його.

12 листопада 1999 року між членами РПК (Робоча партія Курдистану, незаконна озброєна організація) та силами безпеки виникла сутичка, в результаті якої було вбито десять членів РПК та ще чотирнадцять, у тому числі п'ять поранених, були схоплені зі зброєю та заарештовані. Заявник був серед поранених членів РПК і був заарештований, маючи при собі автомат Калашникова. До заявника був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Заявник двічі, 15 та 24 грудня 1999 року робив заяви у відсутності адвоката, визнаючи, що він вступив до складу членів РПК. Щодо збройного зіткнення він пояснював, що спав на полях, прокинувся від звуку пострілів, був поранений, в жодному збройному акті участі не приймав. В ході судового розгляду справи в суді державної безпеки по обвинуваченню Заявника та інших співучасників за статтею 125 Кримінального кодексу, який діяв на той час, у спробі зруйнувати єдність турецької держави та усунути частину країни з-під контролю держави, Заявник, інтереси якого представляв захисник, повторив свої покази, визнавши себе винним в членстві в незаконній організації. 27 жовтня 2009 року суд першої інстанції визнав Заявника винним та засудив до довічного позбавлення волі. Суд першої інстанції відхилив твердження Заявника про те, що він не вчинив жодного збройного акту, зауваживши, що він був на місці інциденту з автоматом та входив до групи терористів, які приймали участь в збройному зіткненні із силами безпеки. Крім того, суд першої інстанції посилався на наявну інформацію щодо причетності заявника до РПК, яка була згадана ним як на етапі попереднього слідства, так і під час судового розгляду. Адвокат Заявника подав апеляцію, яка була залишена без задоволення.

Слід прийняти до уваги особливості національного законодавства, які полягають у наступному. Відповідні положення колишнього Кримінально-процесуального кодексу передбачали, що кожен, хто підозрюється або звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на доступ до адвоката з моменту, коли він або вона взяті під варту. Законом від 18 листопада 1992 року було внесено зміни до цього положення, які полягали в тому, що дана норма не застосовувалась до осіб, яких звинувачують у правопорушеннях, що належать до юрисдикції судів державної безпеки. 15 липня 2003 року в силу Закону № 4928, обмежено право обвинуваченого на доступ до адвоката під час провадження у судах державної безпеки.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо доступу до адвоката, права на мовчання, гарантії проти самовикриття та взаємозв'язок цих прав із загальною справедливістю кримінального провадження, які відповідають статті 6 Конвенції можна знайти у справах Без проти Бельгії, № 71409/10, §§ 119-50, 9 листопада 2018 року та Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства, №50541/08 та 3 інших, §§249-74, 13 вересня 2016 року). Обмеження доступу до адвоката з вагомих причин на досудовому етапі дозволяється лише у виняткових обставинах та повинно мати тимчасовий характер і має базуватися на індивідуальній оцінці конкретних обставин справи. Повторюючи, що існування виняткових обставин, що задовольняють матеріальну норму права щодо вагомих причин, не забезпечує автоматично адекватного обґрунтування обмеження доступу підозрюваних до юридичних консультацій, Суд зазначає, що встановлене законом обмеження, описане вище, що виключає оцінку, не може витримати перевірки щодо процедурних вимог поняття "вагомі причини" (див. Без, згадане вище, § 138). Отже, Суд вважає, що не було вагомих підстав для обмеження права Заявника на адвоката під час перебування під вартою в міліції. Коли немає вагомих причин для обмеження права заявника на адвоката на стадії досудового розгляду, Суд повинен застосувати дуже суворий контроль до своєї оцінки справедливості (див. Без, згадане вище, §165). Таким чином, тягар доказування лягає на уряд, який повинен переконливо продемонструвати, що Заявник, проте, мав справедливий судовий розгляд у цілому.

Незважаючи на те, що Заявник заперечував вчинення будь-якого "збройного акту", що є вирішальним елементом для його засудження, він протягом усього провадження визнавав, що був членом РПК. Хоча Заявник надав визнавальні покази за відсутності адвоката на стадії досудового розгляду щодо своєї причетності до РПК, він на жодній стадії провадження не визнав, що вчинив збройний акт під час зіткнення. Як наслідок, аргумент про те, що засудження Заявника в частині вчинення ним збройного акту, спирається на заяви, зроблені ним у відсутність адвоката, не може витримати перевірки. Дійсно, як видно з мотивованого рішення суду першої інстанції, його висновок про те, що Заявник вчинив діяння, випливає з того, що він був заарештований пораненим, з автоматом Калашникова після збройного зіткнення з силами безпеки. Іншими словами, суд першої інстанції не спирався на заяви, зроблені Заявником за відсутності адвоката, щоб встановити його кримінальну відповідальність за збройне зіткнення (порівняйте Мехмет Алі Есер проти Туреччини, № 1399/07, пп. 52-60, 15 жовтня 2019 р., де Суд вважав, що мовчання заявника протягом усіх заяв, зроблених ним на стадії попереднього розслідування, не є таким, що може зашкодити загальній справедливості провадження проти нього).

Висновки: Суд не може дійти висновку, що використання показів Заявника, наданих ним за відсутності адвоката, безповоротно зашкодило загальній справедливості провадження проти нього. Той факт, що суд першої інстанції в своїй загальній оцінці спирався на частину заяв Заявника, що стосуються його причетності до РПК, не змінює цей висновок, враховуючи, зокрема, той факт, що на жодній стадії провадження не заперечувалась його причетніст до РКК. Хоча дуже суворий контроль слід застосовувати до справ, коли немає вагомих причин для обмеження права Заявника на адвоката, Суд вважає, що уряд зняв з себе обов'язок переконливо продемонструвати, що загальій справедливості кримінального провадження проти Заявника не завдало шкоди системне обмеження його права на адвоката на стадії попереднього розслідування.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, терористична організація, запобіжний захід, тримання під вартою, довічне позбавлення волі