Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 лютого 2020 року

у справі «Феллоні проти Італії»[1]

за заявою № 44221/14

Щодо обов’язку суду мотивувати свої висновки по суті всіх аргументів, вказаних в скарзі про перегляд прийнятого судового рішення

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що суд касаційної інстанції не виконав своє зобов’язання по обґрунтуванню прийнятого рішення по суті його скарги та що покарання було призначене на підставі закону, який є більш суворим і був застосований до нього зворотнім числом.

Проти Заявника була порушена кримінальна справа за керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджувалося результатами тестування на алкотестері. Заявник був визнаний винним та йому було призначено покарання у вигляді одного місяця позбавлення волі умовно, штрафу в розмірі 900 євро та позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік. Заявник оскаржив вирок, посилаючись на відсутність вини, оскільки вважав, що результати теста були помилковими внаслідок прийняття ним ліків від астми, та вимагав від суду при призначенні покарання врахувати в якості пом'якшуючої обставини, відсутність у нього судимості. Суд апеляційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки пом'якшуюча обставина, на яку посилався Заявник, у зв'язку із прийняттям нового закону більше не являла собою підставою для пом'якшення покарання. Суд вказав на відсутність інших підстав, які б можна було навести на користь Заявника, навіть поведінка його в ході судового розгляду свідчила про відсутність будь-якого каяття. Крім того, після скоєння даного правопорушення він був повторно затриманий під час керування своїм автомобілем в стані алкогольного сп'яніння і на свій захист висунув аналогічні аргументи, які є помилковими та безпідставними. Заявник подав скаргу до вищестоящого суду, в якій серед іншого, скаржився, що новим законом було внесено зміни до статті та пом'якшуюча обставина про відсутність судимості більше не враховувалась, але оскільки дані зміни були прийняті після дати скоєння ним правопорушення, то не застосування вказаної пом'якшуючої обставини до нього є протизаконним. Суд касаційної інстанції визнав неприйнятними всі доводи Заявника, оскільки вони вимагали переоцінки фактів, встановлених судами нежчестоящих інстанцій, а суд апеляційної інстанції належно аргументував свої висновки, відповідно до яких Заявник повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, в скоєнні якого він був обвинувачений.

Правове обґрунтування: мета аргументації полягає, зокрема, в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті і, таким чином, сприяти кращому прийняттю рішення (див. Такске проти Бельгії, № 926/05, ЄСПЛ 2010, 16 листопада 2010 року, §91). Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення суд, в принципі, може обмежитися встановленням причин прийнятого рішення (див. Гарсія Руіс проти Іспанії, №30544/96, §26, ЄСПЛ 1999-Я). Однак концепція справедливого судового розгляду вимагає, щоб суд, який коротко пояснив причини свого рішення шляхом посилання на висновки, надані нижчестоящими судами, або іншим чином, дійсно розглянув суттєві питання, які містяться в скарзі (див. Елль проти Фінляндії, 19 грудня 1997 року, §60, Звіти 1997-VIII, и Болдеа проти Румунії, № 19997/02, §30, 15 лютого 2007 року).

Висновки: в даній справі суд касаційної інстанції жодним чином не відповів на аргументи, які містилися в скарзі Заявника щодо застосування зворотньої сили закону та відмови врахувати пом'якшуючу обставину при призначенні покарання. Суд обмежився визнанням неприйнятними всіх підстав, наведених Заявником, оскільки вони були призначені для здійснення переоцінки фактів, встановлених судом нижчестоящих інстанцій. Однак Суд не впевнений, що аргументи Заявника, вказані в скарзі, стосувалися питань, вирішення яких виходить за межі юрисдикції суду вищої інстанції. Рішення касаційного суду не містить жодних посилань на вирок, винесений щодо Заявника, та на правове положення, яке стосується пом'якшуючим обставин, які б дозволили надати відповідь, хоча б опосередковано, на скарги заінтересованої особи щодо тяжкості покарання. Нарешті, оскільки оспорюване питання було вперше поставлене перед судом більш високої інстанції, не можна вважати, що останній прийняв висновки, вказані нижчестоящим судом, для обґрунтування свого рішення способом, який відповідає вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Питання щодо застосування законодавства про пом'якшуючі обставини містився серед основних доводів Заявника, тому воно потребувало конкретної та чіткої відповіді. Заявник не мав можливості скористатися процедурою, яка гарантувала йому ефективний розгляд його аргументів або відповідь, яка б дозволила зрозуміти причини їх відхилення. В результаті суд касаційної інстанції не виконав своє зобов'язання по обґрунтуванню своїх рішень.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст.6 Конвенції), відсутнє порушення права не бути покараним без закону (ст.7 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння, врахування пом’якшуючих обставин