Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2012 року

у справі «Смолік проти України»

за заявою № 11778/05

Щодо порушення прав особи в разі несвоєчасного та неналежного оформлення протоколу про її затримання

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його затримання було незаконним, оскільки воно проводилось без додержання необхідних гарантій щодо фіксації затримання та не були забезпечені права підозрюваного.

Вдень 12 травня 2004 року неповнолітнього К. було знайдено мертвим у його квартирі з кількома пораненнями від ножа. Того ж дня місцева прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом вбивства. Заявник (на той час йому було 14 років) був шкільним знайомим К. До інциденту К. багато разів запрошував Заявника до себе додому. О 17 годині того ж дня співробітники органів внутрішніх справ (далі - ОВС) відвідали будинок Заявника. У присутності його матері Заявник зізнався, і був доставлений до відділення міліції. Співробітники ОВС не складали, як того вимагає стаття 106 Кримінально-процесуального кодексу. За словами Заявника, під час допиту він зазнав жорстокого поводження з боку міліції. О 9 годині 30 хвилин 13 травня 2004 року Заявнику було надано доступ до адвоката, якого він сам обрав та були роз'яснені його процесуальні права. Того ж дня слідчий допитав Заявника в присутності адвоката та педагога. Під час допиту Заявник заявив, що він зайшов у квартиру жертви, використовуючи ключ, який він разом зі шкільним товаришем заздалегідь викрав у К.; план Заявника полягав лише у викраденні грошей, але коли К. несподівано прибув і між ними почалася бійка, він схопив ніж і кілька разів завдав йому ударів ножем; потім він взяв гроші і пішов з квартири. О 17:10 13 травня 2004 року слідчий прокуратури склав прокол про затримання Заявника, керуючись статтями 106 та 115 Кримінально-процесуального кодексу України. 15 травня 2004 року Заявника було допитано ще раз. У присутності адвоката він підтвердив свої попередні заяви. 16 травня 2004 року суд обрав Заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і, зокрема, зазначив, що Заявник був заарештований як підозрюваний о 17:10 13 травня 2004 року. 26 листопада 2004 року суд першої інстанції визнав Заявника винним у вчиненні вбивства та розбою, скоєними за тяжких обставин та засудив до п'ятнадцяти років позбавлення волі. В резолютивній частині судового рішення суд першої інстанції постановив перерахувати термін ув'язнення з 12 травня 2004 року. Заявник та його представник оскаржили це рішення, стверджуючи, серед іншого, що були порушені процесуальні права Заявника, оскільки він зазнав жорстокого поводження, а його статус затриманої особи не був оформлений відразу після арешту. Суд відхилив твердження Заявника, встановивши, що його вина була встановлена ​​доказами, які містяться в матеріалах справи і не було жодних ознак того, що права Заявника були порушені в ході слідства. Однак вирок був змінений в частині кваліфікації з розбою на крадіжку.

Правове обґрунтування: згідно відповідним витягам зі Звіт до українського уряду про візит в Україну, здійснений Європейським комітетом з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (далі - КПП) з 9 по 21 жовтня 2005 року, викладені наступним чином: “38. З інформації, зібраної під час візиту 2005 року, оперативне та точне фіксування щодо особи, яка тримається під вартою (тобто з моменту, коли він/вона зобов’язана перебувати в органах внутрішніх справ), залишається значною проблемою. Висновки делегації показали, що в багатьох випадках періоди затримання (від декількох годин до одного дня) залишалися не зафіксованими в протоколах затримання. У той же час записи реєстрації часто містили неправильні дані, а іноді і оманливу інформацію. Для ілюстрації, в реєстрі районного відділу міліції вказувалося, що там затримали людину на дві години, а згодом було встановлено, що ця особа фактично трималася у відповідному відділенні міліції протягом трьох днів. Щоб покласти край такому стану справ, українська влада потребує рішучих дій. Комітет рекомендує негайно вжити заходів для забезпечення того, щоб, коли особа позбавлена ​​волі міліцією з будь-якої причини, цей факт офіційно фіксувався без зволікань. Далі, після того, як затриману особу помістили в камеру, слід зафіксувати всі випадки її подальшого виведення з камери; в цьому записі повинні бути зазначені дата та час виведення затриманої особи з камери, місце, куди його/її відвезли, та співробітники, відповідальні за її вивезення, мета, з якою вона була вивезена з камери, а також дату та час його повернення ".

Невизнане затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, і розкриває найбільш грубе порушення цього положення. Нездатність зафіксувати такі дані, як дата, час та місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, яка його проводить, повинна розглядатися як несумісна з вимогою законності та самої мети статті 5 Конвенції (див. Менешева проти Росії, №59261/00, п. 87, ЄСПЛ 2006-III з подальшими посиланнями).

Висновки: суд першої інстанції постановив обчислювати строк утримання під вартою Заявника починаючи з 12 травня 2004 року. Однак, роблячи це, він не дав жодної оцінки законності первинного затримання Заявника. Зокрема, суд першої інстанції не досліджував, чи було задокументовано затримання Заявника та чи забезпечені йому його процесуальні права у встановлений термін. Отже, не було визнано ймовірного порушення Конвенції, і Заявник все ще може заявити, що є жертвою у цьому відношенні.

На момент оскаржуваного затримання не було відповідних записів про тримання під вартою, а статус Заявника як підозрюваного був оформлений лише наступного дня із затримкою на двадцять чотири години. Немає доказів того, що до ранку 13 травня 2004 року йому було роз'яснено будь-яке процесуальне право, яким він міг скористатися у відповідний час. За цих обставин Заявник не міг ефективно використовувати різноманітні процесуальні гарантії, передбачені Конвенцією та національним законодавством. Ці недоліки врешті-решт призвели, серед іншого, до того, що Заявника було затримано без рішення суду довше, ніж сімдесят дві години, всупереч вимогам національного законодавства.

У зв'язку з цим Суд не може пропустити висновки Комітету, які свідчать про відсутність усталеної практики ведення належних записів про затримання українською поліцією. Суд вважає, що неспроможність поліції задокументувати затримання Заявника у цій справі випливає з відсутності достатніх гарантій, які забезпечують, що будь-яке самовільне затримання особи органами влади реєструється належним чином та досить детально, ці записи є загальнодоступними, статус особи оформляється відразу після того, як її або його затримали органи влади, і всі права особи негайно та чітко роз'яснюються їй.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: права підозрюваного, тримання під вартою, право на свободу та особисту недоторканність, жорстоке поводження, катування