Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 лютого 2020 року

у справі «Феллоні проти Італії»

за заявою № 44221/14

Щодо застосування під час призначення покарання закону, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що суд касаційної інстанції не виконав своє зобов’язання по обґрунтуванню прийнятого рішення по суті його скарги та що покарання було призначене на підставі закону, який є більш суворим і був застосований до нього зворотнім числом.

Проти Заявника була порушена кримінальна справа за керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджувалося результатами тестування на алкотестері. Заявник був визнаний винним та йому було призначено покарання у вигляді одного місяця позбавлення волі умовно, штрафу в розмірі 900 євро та позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік. Заявник оскаржив вирок, посилаючись на відсутність вини, оскільки вважав, що результати теста були помилковими внаслідок прийняття ним ліків від астми, та вимагав від суду при призначенні покарання врахувати в якості пом'якшуючої обставини, відсутність у нього судимості. Суд апеляційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки пом'якшуюча обставина, на яку посилався Заявник, у зв'язку із прийняттям нового Закону №125 від 2008 року більше не являла собою підставою для пом'якшення покарання. Суд вказав на відсутність інших підстав, які б можна було навести на користь Заявника, навіть поведінка його в ході судового розгляду свідчила про відсутність будь-якого каяття. Крім того, після скоєння даного правопорушення він був повторно затриманий під час керування своїм автомобілем в стані алкогольного сп'яніння і на свій захист висунув аналогічні аргументи, які є помилковими та безпідставними. Заявник подав скаргу до вищестоящого суду, в якій серед іншого, скаржився, що новим законом було внесено зміни до статті та пом'якшуюча обставина про відсутність судимості більше не враховувалась, але оскільки дані зміни були прийняті після дати скоєння ним правопорушення, то не застосування вказаної пом'якшуючої обставини до нього є протизаконним. Суд касаційної інстанції визнав неприйнятними всі доводи Заявника, оскільки вони вимагали переоцінки фактів, встановлених судами нежчестоящих інстанцій, а суд апеляційної інстанції належно аргументував свої висновки, відповідно до яких Заявник повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, в скоєнні якого він був обвинувачений.

Правове обґрунтування: статтю 7 Конвенції, виходячи з її об’єкта та мети, належить трактувати та застосовувати таким чином, щоб забезпечити ефективний захист від довільного судового переслідування, засудження та санкцій (див. Дель Рио Прада проти Іспанії, №42750/09, §77; ЕСПЧ 2013, Василяускас проти Литви, №35343/05, §153, ЕКПЧ 2015, и Ілншехер проти Німеччини, №№ 10211/12, 27505/14, §202, 4 грудня 2018 року). До завдань Суду не входить вирішення питання щодо сутності національного закону, що розглядається, та його впливу на існуючий державний правовий порядок. Тому не буде розглядатися абстрактне питання про те, чи сумісне само по собі зворотне застосування Закона № 125 від 2008 року зі статтею 7 Конвенції. Дане питання необхідно розглядати в кожному конкретному випадку, беручи до уваги конкретні обставини кожної справи і, зокрема, чи застосовували суди закон, положення якого були найбільш сприятливі для обвинуваченого (див. Габаррі Морено проти Іспанії, №68066/01, §§32-33, 22 липня 2003 року, Мактуф и Дамьянович проти Боснії и Герцеговини, №№2312/08 и 34179/08, §65, ЄСПЛ 2013).

Висновки: хоча Законом № 125 від 2008 року внесено зміни до Кримінального кодексу та обмежено свободу розсуду судді при призначенні покарання, враховуючи пом’якшуючі обставини, тим не менш, не була змінена система пом’якшуючих обставин шляхом скасування правового критерію, який в даному випадку є сприятливим для Заявника. Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання Заявника щодо застосування пом’якшуючої вину обставини після здійснення загальної перевірки параметрів, вказаних в статті 133 Кримінального кодексу та проведення ретельної оцінки поведінки Заявника. Таким чином, він прийшов до висновку, що не було жодних обставин, які б могли пом’якшити вирок Заявника, враховуючи його поведінку під час судового розгляду, і навіть поведінку після вчинення правопорушення не можна було розглядати як позитивну.

Винесений Заявнику вирок був результатом співвідношення всіх обставин, які стосувалися справи. В даному контексті немає нічого, що вказувало б на те, що суд апеляційної інстанції врахував би пом’якшуючу обставину, якби не розглядав справу відповідно до нового Закону № 125 від 2008 року та взяв би до уваги відсутність засудження. Тому Суд вважає, що покарання Заявника не було обумовлено оцінкою фактів після набрання чинності новим законом.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (ст.6 Конвенції), відсутнє порушення права не бути покараним без закону (ст.7 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння, врахування пом’якшуючих обставин