Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 червня 2018 року

у справі «Фортальнов та інші проти Росії»

за заявою № 7077/06 та іншими

Щодо права на відшкодування шкоди в разі несвоєчасного оформлення протоколу затримання особи

Фабула справи: Заявники скаржились на те, що їх незафіксоване затримання було свавільним та незаконним згідно зі статтею 5 Конвенції. Заявники також скаржились на те, що вони не змогли отримати судовий перегляд незаконності свого не зафіксованого тримання під вартою. Нарешті, вони скаржились на те, що не мали права на компенсацію за своє незафіксоване затримання.

18 липня 2005 року Заявника було затримано та доставлено до міліції, де здійснено його обшук та допит. 19 липня 2005 року проти Заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у зберіганні наркотиків. О 7.10 ранку було складено протокол затримання, за яким Заявника допитали як підозрюваного. 20 липня 2005 року суд першої інстанції постановив обрати Заявнику запобіжний захід. Заявник оскаржив законність вищезазначеного рішення, стверджуючи, що всупереч національному законодавству протокол його затримання був складений через дев'ять годин після того, як його доставили до відділення міліції замість трьох годин. На думку Заявника, це зробило його подальше утримання під вартою незаконним. 9 серпня 2005 року суд апеляційної інстанції визнав зазначене рішення законним та постановив, що запобіжний захід застосовувався відповідно до національного законодавства і що несвоєчасне складання протоколу затримання як таке не могло служити підставою для звільнення Заявника з-під варти. 15 вересня 2005 року було продовжено тримання Заявника під вартою до 31 жовтня 2005 року. 22 листопада 2005 року було підтримано це рішення в апеляційному порядку. Суд визнав той факт, що протокол затримання Заявника був складений після закінчення трьох годин, дозволених національним законодавством. Однак Суд постановив, що це порушення не може автоматично призвести до відмови у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його подальше продовження.

Правове обґрунтування: відсутність протоколу затримання само по собі слід вважати найбільш серйозним недоліком, оскільки незафіксоване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в Стаття 5 Конвенції та розкриває найбільш грубе порушення цього положення. Відсутність в протоколу такої інформації, як дата, час та місце затримання, ім'я затриманого, причини його затримання та ім'я особи, яка його здійснила, слід розглядати як несумісну з вимогою законності та з самою метою статті 5 Конвенції (див. Менешева проти Росії, №59261/00, §87, ЄСПЛ 2006-III; Олександр Соколов проти Росії, №20364/05, 4 листопада 2010 року, §§70-73; Смолік проти України, № 11778/05, §§46-48, 19 січня 2012 року; Гриненко проти України, №33627/06, §§75-78, 15 листопада 2012 року; Нагієв проти Азербайджана, №16499/09, пп.57 і 64, 23 квітня 2015 року; і Бірулєв і Шишкін проти Росії, №№35919/05 та 3346/06, пп.56-57, 14 червня 2016 року). Більше того, відсутність будь-якого підтвердження або запису про затримання особи в якості підозрюваного може позбавити цю особу доступу до адвоката та всіх інших прав підозрюваного, і робить її потенційно вразливою не тільки до свавільного втручання у право на свободу, а також на жорстоке поводження (див. Фартушин проти Росії, №38887/09, п. 53, 8 жовтня 2015 року, та Леонід Петров проти Росії, №52783/08, п.54, 11 жовтня 2016 року). Згідно відповідних положень Російського цивільного кодексу рішення щодо матеріальної та/або моральної шкоди може бути стягнуто з держави лише в тому випадку, якщо встановлено, що затримання було протиправним у національному провадженні. Однак у цій справі національні суди не визнали затримання заявників незаконним. Отже, заявники не мали підстав вимагати компенсації за затримання, яке було здійснено на порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (див. Чуприков проти Росії, №17504/07, п. 98, 12 червня 2014 року). Російське законодавство не передбачає відповідальності держави за тримання під вартою, яке не було зафіксовано або не визнано в будь-якій процесуальній формі.

Висновки: відсутність належного запису про затримання заявників є достатньою для того, щоб Суд визнав, що їх затримання під час відповідних періодів часу суперечило вимогам, передбаченим у статті 5 Конвенції стосовно належного обліку позбавлення волі. Щоб забезпечити наявність гарантій від свавільного затримання, стаття 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі було зафіксовано належним чином та достатньо детально. Ці записи повинні бути загальнодоступними, статус особи повинен бути оформлений відразу після того, як його або її затримали органи влади, і всі права особи повинні бути негайно і чітко пояснені їй. Виходячи з вищевикладеного, Суд дійшов висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції через незафіксоване затримання заявників.

Заявники не мали примусового права на компенсацію, як це вимагається пунктом 5 статті 5 Конвенції. Відповідно мало місце порушення цього положення.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: тримання під вартою, протокол затримання, право на свободу та особисту недоторканність, застосування запобіжного заходу

Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 червня 2018 року

у справі «Фортальнов та інші проти Росії»

за заявою № 7077/06 та іншими

Щодо права на відшкодування шкоди в разі несвоєчасного оформлення протоколу затримання особи

Фабула справи: Заявники скаржились на те, що їх незафіксоване затримання було свавільним та незаконним згідно зі статтею 5 Конвенції. Заявники також скаржились на те, що вони не змогли отримати судовий перегляд незаконності свого не зафіксованого тримання під вартою. Нарешті, вони скаржились на те, що не мали права на компенсацію за своє незафіксоване затримання.

18 липня 2005 року Заявника було затримано та доставлено до міліції, де здійснено його обшук та допит. 19 липня 2005 року проти Заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у зберіганні наркотиків. О 7.10 ранку було складено протокол затримання, за яким Заявника допитали як підозрюваного. 20 липня 2005 року суд першої інстанції постановив обрати Заявнику запобіжний захід. Заявник оскаржив законність вищезазначеного рішення, стверджуючи, що всупереч національному законодавству протокол його затримання був складений через дев'ять годин після того, як його доставили до відділення міліції замість трьох годин. На думку Заявника, це зробило його подальше утримання під вартою незаконним. 9 серпня 2005 року суд апеляційної інстанції визнав зазначене рішення законним та постановив, що запобіжний захід застосовувався відповідно до національного законодавства і що несвоєчасне складання протоколу затримання як таке не могло служити підставою для звільнення Заявника з-під варти. 15 вересня 2005 року було продовжено тримання Заявника під вартою до 31 жовтня 2005 року. 22 листопада 2005 року було підтримано це рішення в апеляційному порядку. Суд визнав той факт, що протокол затримання Заявника був складений після закінчення трьох годин, дозволених національним законодавством. Однак Суд постановив, що це порушення не може автоматично призвести до відмови у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його подальше продовження.

Правове обґрунтування: відсутність протоколу затримання само по собі слід вважати найбільш серйозним недоліком, оскільки незафіксоване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в Стаття 5 Конвенції та розкриває найбільш грубе порушення цього положення. Відсутність в протоколу такої інформації, як дата, час та місце затримання, ім'я затриманого, причини його затримання та ім'я особи, яка його здійснила, слід розглядати як несумісну з вимогою законності та з самою метою статті 5 Конвенції (див. Менешева проти Росії, №59261/00, §87, ЄСПЛ 2006-III; Олександр Соколов проти Росії, №20364/05, 4 листопада 2010 року, §§70-73; Смолік проти України, № 11778/05, §§46-48, 19 січня 2012 року; Гриненко проти України, №33627/06, §§75-78, 15 листопада 2012 року; Нагієв проти Азербайджана, №16499/09, пп.57 і 64, 23 квітня 2015 року; і Бірулєв і Шишкін проти Росії, №№35919/05 та 3346/06, пп.56-57, 14 червня 2016 року). Більше того, відсутність будь-якого підтвердження або запису про затримання особи в якості підозрюваного може позбавити цю особу доступу до адвоката та всіх інших прав підозрюваного, і робить її потенційно вразливою не тільки до свавільного втручання у право на свободу, а також на жорстоке поводження (див. Фартушин проти Росії, №38887/09, п. 53, 8 жовтня 2015 року, та Леонід Петров проти Росії, №52783/08, п.54, 11 жовтня 2016 року). Згідно відповідних положень Російського цивільного кодексу рішення щодо матеріальної та/або моральної шкоди може бути стягнуто з держави лише в тому випадку, якщо встановлено, що затримання було протиправним у національному провадженні. Однак у цій справі національні суди не визнали затримання заявників незаконним. Отже, заявники не мали підстав вимагати компенсації за затримання, яке було здійснено на порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (див. Чуприков проти Росії, №17504/07, п. 98, 12 червня 2014 року). Російське законодавство не передбачає відповідальності держави за тримання під вартою, яке не було зафіксовано або не визнано в будь-якій процесуальній формі.

Висновки: відсутність належного запису про затримання заявників є достатньою для того, щоб Суд визнав, що їх затримання під час відповідних періодів часу суперечило вимогам, передбаченим у статті 5 Конвенції стосовно належного обліку позбавлення волі. Щоб забезпечити наявність гарантій від свавільного затримання, стаття 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі було зафіксовано належним чином та достатньо детально. Ці записи повинні бути загальнодоступними, статус особи повинен бути оформлений відразу після того, як його або її затримали органи влади, і всі права особи повинні бути негайно і чітко пояснені їй. Виходячи з вищевикладеного, Суд дійшов висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції через незафіксоване затримання заявників.

Заявники не мали примусового права на компенсацію, як це вимагається пунктом 5 статті 5 Конвенції. Відповідно мало місце порушення цього положення.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: тримання під вартою, протокол затримання, право на свободу та особисту недоторканність, застосування запобіжного заходу