Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2020 року

у справі «Білал Акільдіз проти Туреччини»

за заявою № 36897/07

Щодо обґрунтованості тримання під вартою особи, яка згодом буде виправдана у скоєнні даного правопорушення

Фабула справи: заявник скаржився на те, що він був заарештований та утриманий під вартою за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення.

У 2002 році кілька дітей стали жертвами сексуального насильства, здійсненого однією і тією ж особою, яка діяла переважно в Умраньє (Стамбул). Крім того, 25 жовтня 2002 року та 6 листопада 2002 року було здійснено дві спроби викрадення дітей також у Стамбулі. Після анонімного дзвінка, що повідомляв про присутність особи, яка нагадувала особу, зображену на фото передбачуваного виконавця сексуальних нападів, співробітники поліції поїхали до району, зазначеного абонентом, і затримали Заявника. Під час слухання справи Заявник сам визнав, що він нагадував особу, зображену на фото ймовірного злочинця. В поліції була організована процедура пізнання, під час якої діти-потерпілі та дитина-свідок впізнали Заявника як виконавця спроби викрадення. Свідок визначив його з упевненістю, і обидва потерпілі зазначили, що Заявник сильно нагадував виконавця спроби викрадення. Тестування ДНК, проведене під час перебування Заявника під вартою, показало, що він не несе відповідальності за сексуальні напади. 18 листопада 2002 року суддя призначив йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням доказів, зібраних під час розслідування, та характеру та тяжкості злочинів. 11 грудня 2002 року в ході судового розгляду батько однієї з жертв подав клопотання до суду. Незважаючи на те, що його дочка визнала Заявника винуватцем спроби її викрадення під час впізнання осіб, він заявив, що вона діяла під впливом новин про серію сексуальних нападів, які широко поширювались у пресі та на телебаченні, і що побачивши по телебаченню особу, яку заарештували за ці правопорушення (іншу особу, а не заявника), їх думка щодо Заявника змінилася. Тепер вони були впевнені, що Заявник не був виконавцем спроби викрадення. 13 грудня 2002 року суд провів слухання, в ході якого Заявник зустрівся з дітьми-жертвами. Потерпілі однозначно вказали, що Заявник не був виконавцем спроб викрадення. На підставі їх заяв суд вирішив, що Заявник не вчинив діянь, у яких його звинувачували, і виправдав його.

Правове обґрунтування: ця справа відрізняється від справи стосовно порушень, які безпосередньо впливають на прийняття рішень про попереднє ув'язнення (див. Моорен проти Німеччини, №11364/03, п. 83, 9 липня 2009). Суддя, який виніс рішення про тримання Заявника під вартою, мав підстави для цього. Вислухавши Заявника та на підставі доказів, які йому передавалися, суддя вважав, що матеріальна умова тримання під вартою була дотримана. Арешт і затримання Заявника, а також усі інші слідчі дії були задокументовані в протоколах; Заявник був проінформований про обвинувачення, висунуті проти нього, і він був проінформований про свої права в якості підозрюваного та пройшов медичний огляд. По закінченню перебування в поліції Заявник був переданий судді, який вирішив обрати запобіжний захід у вигляді тримання його під вартою (порівняйте із серйозними порушеннями, які спостерігалися під час арешту та затримання заявника у справі Венскуте проти Литви, №10645/08, §§ 75-81, 11 грудня 2012 року).

Висновки: розгляд справи не виявив жодних процедурних порушень, які могли б, згідно із національним законодавством, призвести до недійсності відповідних процедур впізнання. Беручи до уваги особливий характер фактів, що стали підставою для позбавлення Заявника волі, характер ймовірних правопорушень та інформацію, що міститься у справі, Суд вважає, що арешт та затримання Заявника базувалися на достатніх доказах, щоб переконати нейтрального та об'єктивного спостерігача в тому, що Заявник міг вчинити злочин, в якому його обвинувачували. Подальше виправдання Заявника після відмови потерпілих від заяв, зроблених ними під час процедури впізнання осіб, не може заднім числом поставити під сумнів наявність обґрунтованих підозр на момент призначення йому первинного запобіжного заходу у вигляді затримання. Відповідно, Суд вважає, що Заявника можна розглядати як заарештованого та затриманого на підставі обґрунтованої підозри, що він вчинив злочин.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, обґрунтована підозра, процедура впізнання, обрання запобіжного заходу