Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 грудня 2012 року

у справі «Венскут проти Литви»

за заявою № 10645/08

Щодо незаконності допиту та затримання особи за відсутності належної протокольної фіксації даних процесуальних дій

Фабула справи: Заявниця скаржилась на те, що її було незаконно позбавлено волі.

Заявниця була тимчасово заарештована в контексті досудового розслідування страхового шахрайства, вчиненого групою осіб. Вона стверджувала, що 25 травня 2005 року близько 10:30 ранку двоє офіцерів Державної прикордонної служби (ДПС) прибули до ресторану, де вона працювала адміністратором, і попросили її піти з ними. Хоча національні суди встановили, що Заявниця не була затримана на своєму робочому місці і що співробітники просто попросили її супроводжувати їх для бесіди, оцінка дій співробітників не відповідала дійсності і повинна розглядатися критично. У цій справі було очевидно, що Заявниця не мала жодної свободи вибору чи права відмовити у розпорядженні співробітників ДПС. Більше того, вона була зобов'язана супроводжувати їх у їх машині, не маючи можливості користуватися мобільним телефоном або зв'язатися з адвокатом. Заявниця стверджувала, що їй погрожували “застосуванням спеціальних заходів”, якщо вона не погодиться піти зі співробітниками. Відповідно, не можна було стверджувати, що її «запросили» на допит. Заявниця вважала, що вона фактично була затримана на своєму робочому місці станом на 10:30 ранку 25 травня 2005 року. Протягом наступних п’яти годин їй не дозволяли телефонувати, забрали її мобільний телефон та інше майно подалі від неї. Згідно з записом обшуку, мобільний телефон у неї забрали між 15.15 та 15.40. Однак, якби це було правдою, вона могла б зателефонувати своєму адвокату раніше; вона цього не зробила, бо не могла діяти вільно. Уряд стверджував, що арешт Заявниці був необхідним для ефективності досудового розслідування. Сторони оскаржують статус Заявниці до 15:00. того дня, коли був складений протокол її тимчасового арешту. Заявниця стверджувала, що до неї ставились як до підозрюваної, тоді як Уряд стверджував, що Заявниця просто мала розмову зі слідчими і, отже, ще не мала статусу підозрюваної.

Правове обґрунтування: стаття 5 Конвенції закріплює основне право, а саме захист особи від свавільного втручання держави у її право на свободу. Проголошуючи "право на свободу", пункт 1 статті 5 передбачає фізичну свободу особи; його мета - забезпечити, щоб ніхто не був позбавлений цієї свободи довільно. Пункт 1 статті 5 чітко вказує, що гарантії, які він містить, стосуються "всіх". Підпункти (а) - (f) статті 5 §1 містять вичерпний перелік допустимих підстав, за якими особи можуть бути позбавлені волі, і жодне позбавлення волі не буде законним, якщо воно не підпадає під одну з цих підстав. Там, де йдеться про “законність” тримання під вартою, включаючи питання про дотримання “процедури, передбаченої законом”, Конвенція, по суті, посилається на національне законодавство та встановлює обов’язок дотримання матеріальних та процесуальних норм національного законодавства. Однак дотримання національного законодавства недостатнє: пункт 1 статті 5 вимагає, крім того, будь-яке позбавлення волі повинно відповідати меті захисту особи від свавілля.

Висновки: слідчий зобов'язаний скласти протокол допиту підозрюваного чи свідка, або з моменту допиту, або відразу після цього. Протягом зазначеного часу Заявниця була допитана слідчими, проте протокол її допиту не складався. Відповідно, Заявниці не було роз’яснені її права ні як свідка, ні як підозрюваного. Протокол допиту як підозрюваного був складений лише наступного дня о 16:15. Суд вважає це особливо тривожним, враховуючи те, що слідчі, схоже, покладалися на тактику, коли когось вперше привели до їх приміщення для дачі показань як свідка або навіть у невизначеній якості, тоді як насправді вони вважали цю особу підозрюваною. Такий підхід може позбавити підозрюваного процесуальних гарантій, що випливають із вимог справедливого судового розгляду. Враховуючи це, Суд приходить до висновку, що намір співробітників ДПС був погрожувати Заявниці, щоб отримати у неї інформацію про злочин, який вони розслідували.

Відсутність протоколу арешту само по собі слід вважати найбільш серйозним недоліком, оскільки незафіксоване затримання особи є повним запереченням принципово важливої гарантії, що міститься у статті 5 Конвенції, та розкриває найбільш грубе порушення цього положення. Відсутність запису таких деталей, як дата, час та місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, яка його здійснила, повинно розглядатися як несумісне з вимогою законності та з самою метою статті 5 Конвенції. Відсутність належного запису про арешт Заявниці є достатньою для того, щоб Суд визнав, що її ув'язнення на той час було порушенням статті 179 КПК, яка передбачає, що кожна слідча дія повинна бути задокументована, і всупереч вимогам, передбаченим статтею 5 Конвенції, щодо належного обліку позбавлення волі. З огляду на навмисну бездіяльність співробітників ДПС належним чином застосовувати відповідне законодавство, Суд також встановив, що тримання Заявниці під вартою до 15:00. було “довільним”.

З урахуванням вищевикладених міркувань, Суд постановляє, що тут мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції через те, що Заявницю було позбавлено волі з 10:30 до 15:00 25 травня 2005 року.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, незаконне позбавлення волі, тимчасовий арешт, статус підозрюваного