Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 жовтня 2018 року

у справі «Кріволапов проти України»

за заявою № 5406/07

Щодо обвинувачення особи у фальсифікації кримінального провадження

Фабула справи: проти заявника було порушено кримінальне провадження за підозрою у перевищенні посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки. Зокрема, він підозрювався у фальсифікації кримінальної справи щодо вбивства відомого журналіста. У подальшому щодо заявника було порушено інші кримінальні справи за підозрою у викраденні, вбивстві, інших епізодів зловживання службовим становищем. У 2004 р. заявника було затримано та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався судом. У 2009 р. суд виправдав заявника за деякими обвинуваченнями та визнав винним за іншими. При цьому, з огляду на те, що заявник відбув строк призначеного покарання, його було звільнено з-під варти. У 2012 р. заявника було знову взято під варту за іншими обвинуваченнями, але у 2013 р. суд звільнив його від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Заявник скаржився на незаконне тримання під вартою, на побутові умови та відсутність належної медичної допомоги у місцях обмеження волі, на надмірну тривалість кримінального провадження. Заявник також скаржився на відсутність в нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням його прав.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що згідно зі ст.3 Конвенції держава має забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, та щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], заява № 30210/96, п.94, ЄСПЛ 2000-XI).

Крім того, суд нагадує, що необґрунтованого твердження про відсутність, несвоєчасне надання або навіть незадовільну якість медичної допомоги зазвичай недостатньо для порушення питання за ст. 3 Конвенції. Правдоподібна скарга зазвичай повинна містити, серед іншого, достатні посилання на відповідне захворювання, лікування, яке вимагалось особою, та яке було надано або у наданні якого було відмовлено, а також певні докази, такі як висновки експертів, здатні виявити серйозні недоліки у наданій заявнику медичній допомозі (див. рішення у справах «Валерій Самойлов проти Росії» (Valeriy Samoylov v. Russia), заява №57541/09, п.80, від 24.01.2012 року, та «Євгеній Богданов проти Росії» (Yevgeniy Bogdanov v. Russia), заява № 22405/04, п.93, від 26.02.2015 року).

Будь-яке позбавлення свободи має не лише ґрунтуватися на одному з виключень, перелічених у підпунктах «a» – «f», але й також має бути «законним». Коли постає питання про «законність» взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано «порядку, встановленого законом», Конвенція, по суті, посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних та процесуальних норм. Конвенція, головним чином, вимагає, що будь-яке затримання або тримання під вартою мають ґрунтуватися на положеннях національного законодавства, але вона також стосується якості закону, вимагаючи від нього відповідності принципу верховенства права, притаманному всім статтям Конвенції (див. рішення у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» [ВП] (Del Río Prada v. Spain) [GC], заява № 42750/09, п. 125, ЄСПЛ 2013).

Суд встановив, що органи влади мають надати переконливе обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке. До обґрунтувань, які згідно з практикою Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами (окрім наявності обґрунтованої підозри), відносяться такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova).

Право на відшкодування шкоди, гарантоване п.5, виникає лише при встановленні національними органами влади або Конвенційними установами порушення одного з інших пунктів. У зв’язку з цим ефективне здійснення права на відшкодування шкоди, гарантоване п.5 ст.5 Конвенції, має забезпечуватися з достатнім рівнем визначеності (див. рішення у справі «Станев проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, п.182, ЄСПЛ 2012, з подальшими посиланнями).

Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин конкретної справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади (див. серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» [ВП] (Pélissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, п. 67, ЄСПЛ 1999-II).

Щодо заяв про порушення принципу презумпції невинуватості, то суд повторює усталений принцип своєї практики, що п.2 ст.6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати особу винною до винесення їй вироку судом. Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим (див. рішення у справі «Турьєв проти Росії» (Turyev v. Russia), заява № 20758/04, п. 9, від 11.10.2016 року з подальшими посиланнями).

Висновки: скарги щодо неналежної медичної допомоги та побутові умови тримання під вартою, суд вважає неправдоподібними та належним чином не обгрунтованими. Тримання під вартою протягом оскаржуваного періоду дійсно не було підтверджено належними доводами. З огляду на свою усталену практику Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Зроблені в ЗМІ заяви слідчих та посадових осіб щодо кримінального провадження проти заявника були далекими від розсудливості та обачності. Вони були очевидною заявою про його винуватість, навіть без уточнення стадії, на якій знаходилося провадження: громадськості була розкрита вся інформація про особу заявника, він був названий вбивцею та фальсифікатором надзвичайно важливої кримінальної справи. Більше того, Суд зауважує, що ці твердження неодноразово розповсюджувалися у документальному фільмі, створеному за прямої підтримки державних органів високого рівня та який містив уривки із відеозапису зізнання заявника працівникам міліції.Суд вважає, що такі заяви посадових осіб держави спонукали громадськість повірити у винуватість заявника та вплинули на оцінку фактів відповідним судовим органом.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність ( п.п. 1,3,5 ст. 5 Конвенції), право на справедливий суд ( п.п. 1, 2 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: розумний строк, порушення умов застосування запобіжного заходу, розкриття конфіденційної інформації, підробка фактів, презумпція невинуватості