Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 червня 2020 року

у справі «Коваленко проти Республіки Молдова»

за заявою № 72164/14

Щодо вимог, яким має відповідати справедливе судове провадження в суді касаційної інстанції

Фабула справи: Заявник скаржився, що провадження у Верховному Суді не було справедливим.

13 липня 2009 року дружина Заявника керувала його автомобілем та була причетна до дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок аварії автомобіль був сильно пошкоджений. Того ж дня Заявник повідомив страхову компанію про нещасний випадок. Його численні звернення щодо виплати страхового відшкодування залишилися без відповіді. Натомість за заявою страхової компанії була порушена кримінальна справа проти Заявника, де стверджувалося, що він мав намір її ошукати. В результаті таких скарг було проведено кримінальне розслідування, під час якого у 2012 році представник страхової компанії, зокрема, визнав, що пошкоджений автомобіль Заявника зберігається страховою компанією та що дружина Заявника є уповноваженою особою водія автомобіля. З матеріалів справи випливає, що кримінальне розслідування не призвело до обвинувачення Заявника. 12 липня 2012 року Заявник подав цивільний позов до страхової компанії, який був задоволений судом першої інстанції. В рішенні суду було встановлено, що внаслідок аварії було знищено понад 75% автомобіля Заявника та його неможливо відремонтувати. Тому він зобов’язав страхову компанію виплатити заявникові 20858 євро (євро), суму, що складає вартість автомобіля. Страхова компанія оскаржила вищезазначене рішення і стверджувала, що, хоча дружина Заявника була авторизованим водієм застрахованого автомобіля, в момент аварії за кермом автомобіля перебував Заявник, а оскільки він не пройшов перевірку дихання безпосередньо після аварії, страхова компанія мала право не виплачувати страхове відшкодування. Апеляційний суд частково задовольнив скаргу та наказав зберігати пошкоджений транспортний засіб страховою компанією. Страхова компанія подала касаційну скаргу, в якій висловила аргументи, які раніше не піднімалися. У своїх письмових відзивах на скаргу Заявник стверджував, що одразу після аварії представники страхової компанії вивезли пошкоджений автомобіль із відділення поліції та утримували його та що страхова компанія додала до своєї скарги висновок експерта, який вона вимагала щодо технічного стану пошкодженого автомобіля. Цей факт засвідчив, що страхова компанія мала доступ до машини та знала, де вона знаходиться. 30 квітня 2014 року Верховний Суд розглянув цю справу без участі сторін. Він скасував рішення нижчих інстанцій та ухвалив нове рішення по суті справи, відхиливши позов Заявника. В першу чергу Верховний Суд визнав, що страховий поліс, виданий страховою компанією, не містить прізвища дружини Заявника. По-друге, у матеріалах справи не було доказів того, що Заявник надав страховій компанії пошкоджений автомобіль чи будь-які документи, що підтверджують шкоду.

Правове обґрунтування: право на усне слухання є одним із елементів, що лежать в основі загальної рівності між сторонами у процесі (див. Маргаретич проти Хорватії, №16115/13, §§127-128, 5 червня 2014 року). Відповідно до встановленої судової практики під час розгляду справи в судіправо на «публічне слухання» у значенні пункту 1 статті 6 передбачає право на «усне слухання "Якщо немає виняткових обставин, які виправдовують відмову від такого слухання (див. Гьоч проти Туреччини, №36590/97, ЄСПЛ-2002 V, §47). Суд визначив такі ситуації, коли вищезазначені виняткові обставини можуть виправдовувати відмову від слухання:

1. якщо немає питань щодо достовірності чи оскаржуваних фактів, які потребують слухання, і суди можуть справедливо та обґрунтовано вирішувати справу на підставі матеріалів справи (див. Дорій проти Швеції, №28394/95, §37, 12 листопада 2002 року, Саккоккя проти Австрії, №69917/01, п.73, 18 грудня 2008 року);
2. у справах, що порушують суто юридичні питання обмеженого масштабу (див. Аллан Якобссон проти Швеції (№ 2), 19 лютого 1998 року, §49, Звіти 1998 ‑ I) або закони, що не мають особливої ​​складності (див. Варела Ассаліно проти Португалії, №64336/01, 25 квітня 2002 року);
3. якщо справа стосується суто технічних питань. Наприклад, Суд взяв до уваги технічну природу спорів щодо соціальних виплат, які, можливо, краще вирішувати у письмовій формі, ніж усно. Він неодноразово зазначав, що у цій сфері національні органи влади мають право, беручи до уваги вимоги ефективності та економії, відмовитися від слухання, оскільки систематичне проведення слухань може бути перешкодою для особливої ​​ретельності, необхідної у справах соціального захисту. (див. Дері проти Швеції, №28394/35, 12 листопада 2002 року, § 41).

Навпаки, Суд визнав необхідним проведення слухання, наприклад

1. там, де потрібно оцінити, чи правильно встановлені факти (див. Малюс проти Чехії, №33071/96, §60, 12 липня 2001 року);
2. коли обставини вимагають від суду сформувати власне враження про доводи сторін, надаючи їм право пояснювати свою особисту ситуацію від свого імені або через представника (див. Геч, §51; Андерссон проти Швеції, №17202/04, п.57, 7 грудня 2010 року);
3. коли суду необхідно отримати роз'яснення з певних питань, зокрема, шляхом слухання (див. Фредін проти Швеції (№2), 23 лютого 1994 року, п.22, серія A, №283-A та Лайндеваль проти Швеції, №38629/97, §39, 12 листопада 2002 року).

Стаття 6 вимагає від національних судів належним чином викласти причини, на яких ґрунтуються їх рішення. Не вимагаючи детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, це зобов'язання передбачає, що сторона судового провадження може очікувати конкретної та виразної відповіді на ті доводи, які є визначальними для результату судового провадження (див. Руїз Торія проти Іспанії, 9 грудня 1994 року, §§ 29-30, серія A, № 303-A).

Висновки: Верховний Суд скасував рішення судів нижчих інстанцій та не посилався на висновки цих судів у своєму власному рішенні. Він розглянув справу з самого початку і замінив оцінку фактів та закону, зроблену нижчими судами, своєю власною, діючи так, ніби справа ніколи не розглядалася цими судами. За таких обставин можна з упевненістю зробити висновок, що, незважаючи на те, що він був судом останньої інстанції та розглядав скаргу з питань права, насправді Верховний Суд діяв як суд першої інстанції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, виплата страхового відшкодування, право на усне слухання