Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 липня 2020 року

у справі «Рашкін проти Росії»

за заявою № 69575/10

Щодо принципів визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди в справах про наклеп

Фабула справи: Заявник скаржився, що притягнення його до відповідальності за наклеп на іншого депутата порушило його право на свободу вираження поглядів.

На момент розгляду Заявник був членом парламенту від опозиційної Комуністичної партії. 7 листопада 2009 року на нараді в Саратові, що відбулася до святкування 92-ї річниці більшовицької революції, він звинуватив владу в "злочинах проти російської нації", згадавши в цьому контексті в тому числі п. В. П. В., член парламенту від правлячої партії "Єдина Росія", обраної в Саратовській області, подав заяву про наклеп проти Заявника. 7 квітня 2010 року суд першої інстанції задовольнив позов та зобов’язав Заявника сплатити п. В. 1 000 000 російських рублів (25 640 євро) на відшкодування моральної шкоди. Дане рішення було залишено без змін після апеляційного оскарження.

Заявник стверджував, що російські суди не розглядали справу відповідно до принципів, закладених у статті 10 Конвенції. Він був опозиційним політиком і членом парламенту, і, таким чином, його промова повинна була користуватися посиленим захистом відповідно до цього положення. Він не звинувачував п.В. в будь-якому конкретному злочині; він покладав відповідальність за злочини проти людей загалом, а не перед окремими людьми. Розмір відшкодування наклав на нього надмірний тягар; він продав частину свого майна, щоб заплатити його.

Правове обґрунтування: переглядаючи рішення національних судів відповідно до статті 10, Суд повинен переконатись, що національні органи влади застосовували стандарти, які відповідали принципам, закладеним у статті 10, і спиралися на прийнятну оцінку відповідних фактів (див. Перінчек v Швейцарія, №27510/08, §196, ЄСПЛ 2015). Загальні принципи щодо свободи оцінювання та збалансування права на свободу вираження поглядів проти права на повагу до приватного життя, викладені в практиці Суду, були узагальнені у справі Аксель Спрингер проти Німеччини, №39954/08, §§85-95, 7 лютого 2012 року. Необхідно враховувати такі елементи: позиція заявника, позиція особи, проти якої була спрямована його критика, контекст та об'єкт оскаржуваної заяви, її характеристика національними судами та накладена санкція (див. Красуля проти Росії, № 12365/03, § 35, 22 лютого 2007 року).

Заява членів парламенту, зроблена всередині палат парламенту або поза нею, є політичною промовою (див. Караксоні та інші проти Угорщини, №42461/13 та 44357/13, §137, 17 травня 2016 року). Вимоги щодо захисту репутації політичного діяча повинні були бути зважені в інтересах відкритого обговорення політичних питань (див. Обершлік проти Австрії (№ 1), 23 травня 1991 р., § 59, серія A № 204). Що стосується суворості санкції, Суд повторює, що непередбачувано великі відшкодування у справах про дифамацію можуть впливати негативно на свободу вираження поглядів, а тому вимагають найбільш ретельного контролю з його боку (див. Бладет Тромсе та Стенсаас проти Норвегії, 21980/93, §64, ЄСПЛ 1999‑III, та Касабова проти Болгарії, №22385/03, п.71, 19 квітня 2011 року). Присудження відшкодування збитків повинно відповідати розумним співвідношенням пропорційності шкоди репутації, яка її зазнала (див. Незалежні новини та засоби масової інформації та незалежні газети Ireland Limited проти Ірландії, № 55120/00, §§110‑113, ECHR 2005 ‑ V (витяги) ), і Толстой Мілославський проти Сполученого Королівства, 13 липня 1995 року, §§48-51, серія A № 316-B).

Висновки: розглядаючи позов п.В., національні суди не зверталися до контексту, в якому оскаржувані зауваження були зроблені, або не визнавали роль партій як політичних суб'єктів. Їх рішення обмежувалися оцінкою шкоди, яку може зазнати репутація п.В. у зв'язку із зауваженням Заявника та відсутністю обґрунтування того, що вони вважають фактичними звинуваченнями у злочинній поведінці. Вони не змогли визнати, що згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції існує невеликий обсяг обмежень у мовленні, який, як і промова в цій справі, носить політичний характер. Вони також не намагалися забезпечити балансування між необхідністю захисту репутації позивача та права Заявника на свободу вираження поглядів. Ці недоліки вимагають висновку, що вітчизняні суди не «застосовували стандарти, які відповідали принципам, закладеним у статті 10», і не наводили відповідних та достатніх підстав для обґрунтування втручання. Однак, визначаючи розмір відшкодування, вітчизняні суди не здійснили серйозної оцінки його пропорційності стосовно фінансового становища та ресурсів Заявника Щодо їх виправдання при визначенні такої великої суми відшкодування збитків, оскільки позивач був політиком і відомим громадським діячем, ця позиція не відповідає принципу, який встановлений в Конвенції, що видатні політичні діячі, такі як член парламенту та позивач в цій справі повинен бути готовий терпіти різко сформульовану критику і не може вимагати такого ж рівня захисту, як приватна особа, невідома громадськості, особливо коли заява не стосується їхнього приватного життя або втручається в їх інтимність. За цих обставин Суд визнає, що великий розмір відшкодування шкоди п.В. не викликаний "нагальною соціальною потребою" та не був "необхідним у демократичному суспільстві".

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, захист репутації, дифамація, політична партія, громадський діяч