open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № «Юнусова і Юнусов проти Азербайджану» (№ 2)
Це рішення містить правові висновки

Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 липня 2020 року

у справі «Юнусова і Юнусов проти Азербайджану» (№ 2)

за заявою № 68817/14

Щодо обов’язкової наявності обґрунтованої підозри для обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Фабула справи: заявники скаржилися, що під час затримання зазнали з боку працівників правоохоронних органів жорстокого поводження, в тому числі погроз зґвалтування; на незаконність позбавлення волі; що їх арешт та затримання, здійснені в рамках кримінального провадження проти них, не ґрунтувалися на обґрунтованій підозрі та не були обґрунтованими; на відсутність ефективного судового контролю законності їхнього тримання під вартою; що спільна заява прес-служби Генеральної прокуратури та Міністерства національної безпеки порушила їх право на презумпцію невинуватості; що офіцер-чоловік навмисно та невиправдано був присутнім під час користування туалетом першим заявником з вигаданих міркувань безпеки. Заявники скаржилися на обшуки в аеропорту, а також їхнього будинку та офісу Асоціації та в результаті конфіскації різних матеріалів; що вилучення їхніх паспортів та перешкоджання виїзду з країни призвели до порушення права вільно виїхати із країни; що заморожування їхніх банківських рахунків було незаконним і вони не мали ефективного засобу захисту з приводу цих порушень; що їхнє право на свободу асоціацій було порушено через арешт та затримання.

З 2002 року заявники, які є подружжям, були залучені разом зі своїми вірменськими колегами до спільних проектів, спрямованих на сприяння діалогу між азербайджанською та вірменською громадянською спільнотою, яке було відоме як "народна дипломатія". Однак кримінальна справа, яку було порушено обвинуваченням проти заявників, висунуло підозру, що проекти, які здійснювались заявниками в рамках "народної дипломатії", насправді були прикриттям, за якого вони співпрацювали з різними агентами вірменських спецслужб на шкоду національній безпеці Азербайджану. Вони нібито отримали великі суми грошей, щоб набрати осіб для шпигунства, і завербували Р.М., який нібито надав інформацію про розташування військових баз та стратегічну інфраструктуру в Азербайджані під час зустрічей з цими агентами.

30 липня 2014 року слідчий, який займався справою, виніс рішення, в яких містився опис інкримінуючих діянь, і вказувалося, що існують "достатні інкримінуючі докази" для звинувачення заявників, не посилаючись на якісь конкретні докази. Того ж дня прокурор подав заяви до суду щодо призначення тримання під вартою першій заявниці та поміщення під нагляд поліції другого заявника з урахуванням його стану здоров'я. Суд задовольнив заяви та обґрунтував застосування даних запобіжних заходів серйозністю звинувачень та ймовірністю того, вони можуть уникнути чи перешкоджати розслідуванню. У рішеннях суду не було вказано жодного конкретного доказу, що призвело до обґрунтованої підозри щодо заявників, а скарга останніх щодо відсутності доказів, що підтверджують звинувачення, залишалася без відповіді. Всі скарги заявників щодо запобіжного заходу були залишені без задоволення. 5 серпня 2014 року другого заявника було затримано поліцією та суд замінив запобіжний захід на тримання під вартою. Суд обґрунтував застосування даного запобіжного заходу серйозністю звинувачень та ймовірністю того, що, якщо його звільнять, він може уникнути і перешкоджати розслідуванню. Як і у випадку з першим заявником, у рішенні суду не було вказано жодного конкретного доказу, який би викликав обґрунтовану підозру щодо другого заявника, і скарги останнього в цьому плані залишалися без відповіді. В подальшому строк тримання під вартою заявників був продовжений ще на чотири місяці. 13 серпня 2015 року заявники були засуджені за тяжкі злочини до восьми з половиною та семи років позбавлення волі відповідно. Тим часом другого заявника було звільнено через стан здоров'я. 9 грудня 2015 року суд апеляційної інстанції замінив покарання заявникам до п’яти років позбавлення волі умовно. Першого заявника також звільнили з ув'язнення. У квітні 2016 року заявники виїхали з Азербайджану до Нідерландів, де вони шукали політичного притулку.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі було "законним", що включає умову, що воно повинно здійснюватися "у порядку, встановленому законодавством". Конвенція тут, по суті, посилається на національне законодавство і вказує на обов'язок дотримуватись матеріальних та процедурних норм, але крім цього, вона вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі повинно відповідати цілі статті 5, а саме захищати осіб від свавілля ( див. Вітольд Літва проти Польщі, № 26629/95, §§ 72-73, ЄСПЛ 2000 ‑ III).

питання, порушені скаргами заявників, є предметом чітко встановленої судової практики Суду. Суд розгляне ці скарги на основі відповідних загальних принципів, викладених, зокрема, у справах Рашада Хасанова та інших проти Азербайджану, №148653/13 та 3 інших, §§91-96, 7 червня 2018 року; Маммаді проти Азербайджану, №47145/14, §§48-53, 19 квітня 2018 року; Ільгар Мамедов проти Азербайджану, № 15172/13, §§ 87-89, 22 травня 2014 року.

Зважаючи на ці принципи, завдання Суду полягає у тому, щоб переконатись, що арешт заявників та попереднє ув'язнення заявників ґрунтувалися на обґрунтованій підозрі у вчиненні злочинів, у яких їх звинувачували (див. Мерабішвілі проти Грузії, №72508/13, §187, 14 червня 2016 року).

Висновки: у процесі судового розгляду уряд не представив жодних матеріалів, які б дозволяли зробити висновок про наявність обґрунтованих підозр у тому, що заявники могли вчинити злочини, в яких їх звинувачували. Суд вважає, що немає нічого, що може спонукати об'єктивного спостерігача зробити висновок про те, що заявники могли вчинити ці дії.

Матеріали, викладені перед Судом, не відповідають мінімальному стандарту, встановленому пунктом 1 (с) статті 5 Конвенції, щодо обґрунтованості підозри, необхідної для арешту особи та продовження тримання під вартою. Таким чином, Суд дійшов висновку, що протягом 30 липня 2014 року до не визначеної дати 2015 року заявники були позбавлені волі за відсутності «обґрунтованої підозри» у вчиненні ними кримінального правопорушення.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 та п. 4 ст. 5 Конвенції), право на справедливий суд (п. 2 ст. 6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції), право вільно користуватися майном (ст. 1 Протокол № 1 до Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції), межі застосування обмежень прав (ст. 18 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту, право на повагу до приватного і сімейного життя, шпигунство, державна зрада

Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: